— Ні, відмовляли, — заперечив батько, — та тільки не двоюрідним братам і не племінникам. Крім того, він, по-моєму, зовсім не дурень, у нього є честолюбство. Що поганого, коли ми дамо нашому родичеві можливість приїхати сюди і показати, на що він здатний. Не розумію, чому б нам не взяти його на службу, як і будь-кого іншого.
— А я знаю, Гілу не хочеться, щоб у Лікурзі з'явився другий молодий Гріфітс, та ще схожий на нього! — лукаво і не без єхидства сказала Белла, намагаючись відплатити братові за його повсякчасні критичні зауваження на її адресу.
— Яка нісенітниця! — роздратовано фиркнув Гілберт. — Хоча б раз у житті сказала що-небудь розумне. Чи не однаково мені, яке його прізвище, і схожий він на" мене чи ні.
Він був дуже злий.
— Гілберт! — з докором сказала м-с Гріфітс. — Як ти говориш з сестрою!
— Ну, я не буду нічого робити для цього молодого чоловіка, якщо через нього розпалюються такі пристрасті,— сказав Гріфітс-старший. — Але його батько ніколи не був практичною людиною, і я маю сумнів, щоб Клайд мав коли-небудь можливість вийти в люди. (Гілберта пересмикнуло, коли батько так по-дружньому і фамільярно назвав двоюрідного брата на ім'я.) Я запропонував йому перебратися сюди просто тому, що хотів допомогти йому зробити перший крок. Не маю уявлення, чи вийдуть з нього люди. Може, він зуміє працювати, а може й ні. Якщо ні…— і він зробив жест рукою, немов бажаючи сказати: "Якщо ні, ми, зрозуміло, здихаємось його".
— Що ж, по-моєму, це дуже великодушно з твого боку, — люб'язно і дипломатично зауважила м-с Гріфітс. — Сподіваюся, він витримає іспит.
— І ще от що, — багатозначно додав м-р Гріфітс. — Я зовсім не хочу, щоб до цього молодого чоловіка, доки він служитиме у мене на фабриці, ставилися інакше, ніж до всіх службовців, тільки тому, що він мій племінник. Він переїжджає сюди для роботи, а не для розваги. І доки він проходитиме іспит, вам нема чого зав'язувати з ним світські взаємини, — ні в якому разі. Мені здається, він не з нав'язливих і не уявлятиме, що ми тут приймемо його як рівного. Це було б безглуздо. Пізніше, якщо він доведе, що справді вартий того, що здатний сам подбати про себе, знає своє місце і не вискакує наперед, і якщо кому-небудь з вас захочеться проявити до нього трошки уваги, — ну що ж, тоді побачимо… але не раніше!
Тимчасом служниця Аманда, помічниця м-с Трюсдейл, прибрала з столу рештки обіду і подала десерт. М-р Гріфітс рідко їв солодке і" звичайно, якщо не було сторонніх, переглядав у цей час біржові і банківські бюлетені, що зберігалися у нього в маленькій конторці в бібліотеці; так і сьогодні — він відсунув стілець, устав і, попросивши пробачення в дружини і дітей, пішов до бібліотеки, яка містилася поруч, з їдальнею. Усі взялися до десерту.
— Хотіла б я подивитися, який він, цей двоюрідний брат, — сказала Майра. — А ти, мамо?
— Я так само. Сподіваюся, він постарається виправдати довіру вашого батька. Було б недобре з його боку, коли б він не зробив цього.
— Я все ж таки не розумію, — зауважив Гілберт, — навіщо нам виписувати іще людей, коли ми ледве можемо дати роботу своїм, тутешнім. І потім, уявіть, які тут підуть розмови, коли всі довідаються, що наш двоюрідний брат до приїзду сюди був усього-на-всього розсильним.
— Але як про це довідаються? — сказала Майра.
— Як довідаються? А як ми можемо завадити йому розповідати про себе? Тоді доведеться спеціально попередити його. І потім сюди може приїхати хто-небудь, хто бачив його там. — В очах Гілберта спалахнув лихий вогник. — А втім, я сподіваюся, що він не буде базікати. Це, звичайно, не дало б нам тут нічого доброго.
— А я сподіваюся, що він не такий нудний, як сини дядька Аллена. По-моєму, це найнеінтересніші молоді люди в світі.
— Белла, — знову спинила її м-с Гріфітс.
РОЗДІЛ III
Клайд, якого Семюел Гріфітс зустрів у чікагському клубі "Юніон Ліг", був уже не тим юнаком, що втік з Канзас-Сіті три роки тому. Йому тепер минуло двадцять років: він став вищий, міцніший, хоч навряд чи набагато сильніший, і, звичайно, набув чималого життєвого досвіду. Після того як він залишив дім і службу в Канзас-Сіті, йому довелося зіткнутися з багатьма життєвими труднощами: він зазнав, що значить виконувати важку принизливу працю, шукати притулку в жалюгідних кутках, не мати ані близьких, ні друзів і самому прокладати собі шлях у житті. І поступово в ньому розвинулася значна впевненість у собі, вкрадливість і такт, на які три роки тому ніхто не вважав би його здатним. Він тепер одягався зовсім не так елегантно, як за часів роботи в "Грін-Девідсон", зате в нього виробилось благородство манер, яке справляло добре враження, хоч і не впадало відразу в очі. Але головне, — і це особливо відрізняло його від Клайда минулих днів, який утік з Канзас-Сіті в товарному вагоні,— він став набагато обережніший і стриманіший. Бо відтоді, як він утік з Канзас-Сіті і повинен був вдаватися до всіляких хитрощів, щоб проіснувати, він зрозумів, що його майбутнє залежить тільки від нього самого. Його рідні — в цьому він остаточно переконався — нічим не могли допомогти йому. Всі вони —* і мати, і батько, і Еста, — були надто непрактичні і надто бідні.
Але в той же час, незважаючи на все їхнє скрутне становище, його тепер вабило до них, особливо до матері, і до всього давнього домашнього життя, яке було звичне йому з дитинства, — до брата, до сестер, навіть до Ести; тепер він добре розумів, що вона, як і він сам, стала жертвою обставин, що не залежали від її волі. Часто він з нестерпним болем згадував про минуле: як він поводився з матір'ю, як несподівано урвалась його кар'єра в Канзас-Сіті, якого удару завдала йому втрата Гортензії Брігс… Скільки важкого зазнав він з того часу і скільки горя, мабуть, завдав матері та Есті.
Через два дні після своєї втечі з Канзас-Сіті він добився до Сент-Луїса; напівдорозі два кондуктори викрили його схованку в товарному вагоні, і сірого зимового ранку він опинився на снігу, за сто миль від Канзас-Сіті, побитий, приголомшений падінням; кондуктори полегшили його ношу, забравши годинник і тепле пальто. У Сент-Луїсі він побачив номер канзаської газети "Стар", і тут він довідався, що його найгірші побоювання справдилися. Газета присвячувала півтора стовпця на першій сторінці під великим заголовком докладному описові пригоди: убито одинадцятилітню дівчинку, дочку заможних, добре відомих у Канзасі батьків (її було збито з ніг, вона потрапила під колеса і за годину померла); Спарсер і міс Сайп перебувають у госпіталі під арештом; біля них, очікуючи їхнього одужання, чергує поліцай; розкішний автомобіль серйозно пошкоджено, батько Спарсера, який служив у власника машини, розгніваний і в одчаї через навіжену і явно злочинну синову поведінку.