— Скажіть, містер, ви не знаєте, хто тут живе?
І прохожий відповів:
— Як не знати! Семюел Гріфітс, той самий, в якого велика фабрика комірців на тому березі…
І Клайд здригнувся, немов його облили холодною водою. Будинок дядька! Його особняк! Виходить, це його автомобіль стоїть перед гаражем, а крізь відчинені ворота гаража видко й другий.
І незрілу і по суті сліпу й темну душу Клайдову враз охопив дивний настрій, подібний до того, який викликають троянди, блиск вогнів, духи і музика. Яка краса! Яка розкіш! Нікому з членів його власної сім'ї й не снилося, що дядько живе так! Яка пишнота! А його батьки такі нещасні, такі бідні,— вони, звичайно, і тепер проповідують де-небудь на вулицях Канзас-Сіті або Денвера. Керівники місії! І хоч жодний з цих багатих родичів, крім холодного кузена (та й то тільки на фабриці), не потурбувався побачитися з ним, хоч його з такою байдужістю призначили на найчорнішу роботу, він все ж був у бадьорому, піднесеному настрої. Адже він, кінець кінцем, теж Гріфітс, двоюрідний брат і рідний племінник видатних персон у Лікурзі, і, як би там не було, тепер він починає працювати у них. І хіба це не означає, що його чекає майбутнє набагато краще, ніж усе, на що він міг сподіватися досі? Треба тільки згадати, що означають Гріфітси тут і що "означають" Гріфітси в Канзас-Сіті або, скажемо, в Денвері. Який приголомшливий контраст! Але це треба приховувати якомога старанніше. Клайд знову зажурився. Що, коли тутешні Гріфітси, — його дядько або двоюрідний брат або хто-небудь з їхніх друзів чи службовців, — почнуть наводити довідки про його батьків і про його минуле? Який жах! Ця історія з убитою дитиною в Канзас-Сіті! Жалюгідне існування батьків! Еста! І знову обличчя його змінилося, і мрії померхли! А що, коли вони здогадаються! А що, коли відчують!
О, диявольщина! Хто він, кінець кінцем? Що він, власне, являє собою? Чого він може сподіватися від цього розкішного світу, якщо довідаються, навіщо він прибув сюди?
Клайд повернув назад; він був пригнічений і навіть огидний сам собі, бо відразу відчув себе цілковитішою нікчемністю.
РОЗДІЛ VI
Кімната, яку з допомогою м-с Брейлі Клайд найняв того самого дня, містилася ка Торп-стріт— вулиці, своїми достоїнствами, та й відстанню, зовсім не схожій на ту, де жив його дядько. Різниця була: цілком достатня, щоб стримати зростаюче прагнення Клайда вважати себе як-не-як людиною, близькою Семюелові Гріфітсу. Будинки тут були непоказні, пофарбовані коричневою, сірою чи то бурою фарбою, чимало задимлені й старі; дерева стояли оголені під зимовим вітром і все ж, всупереч димові й пилу, немовби обіцяли зовсім скоро нове життя — листя і квіти травня. Повернувши разом з м-с Брейлі на цю вулицю, Клайд побачив похмуру безбарвну юрбу: з різних фабрик за рікою поверталися після роботи чоловіки, дівчата і старі діви, схожі на м-с Брейлі. Біля дверей будинку Клайда і м-с Брейлі зустріла не дуже ввічлива жінка в чистому фартусі поверх коричневого плаття; вона провела їх на третій поверх, у досить простору і пристойно умебльовану кімнату, і призначила за неї чотири долари без харчів або сім з половиною з харчами; м-с Брейлі сказала, що він не знайде нічого кращого за таку ціну, і Клайд вирішив погодитися. Тут він і залишився, подякувавши м-с Брейлі, і незабаром уже сидів за обіднім столом у товаристві кількох службовців з товарних складів і фабрик — людей, подібних до тих, з якими він спочатку мав справу на Поліна-стріт у Чікаго, перш ніж потрапив у краще оточення клубу "Юніон Ліг". Після обіду він пішов блукати по головних вулицях Лікурга; тут він побачив безліч непевного вигляду робітників; судячи з того, який вигляд мали ці вулиці вдень, він ніяк не чекав, що ввечері їх заповнює такого роду, юрба. Тут були дівчата і юнаки, чоловіки та жінки різних національностей і типів: американці, поляки, угорці, французи, англійці; і у більшості, якщо не в усіх, почувалося щось специфічне — неосвіченість, духовна або фізична'грубість, або брак смаку, жвавості чи сміливості; все це, очевидно, було ознакою їхньої приналежності до того нижчого світу, з яким сьогодні стикнувся Клайд. Проте на деяких інших вулицях і в магазинах трохи ближче до Уікігі авеню він зустрів дізчат і юнаків іншого типу, гарно одягнених і жвавих. Безперечно, це були конторські службовці різних підприємств, розташованих на тому березі.
Клайд блукав по місту з восьмої до десятої години, коли, нібито наперед умовившись, юрба почала рідіти і найлюдніші вулиці враз зовсім спустіли. На кожному кроці він порівнював усе, що бачив тут, з Чікаго і Канзас-Сіті. (Що сказав би Ретерер, якби побачив його тепер, і особняк його дядька, і фабрику!) І може через те, що Лікург був такий малий, він сподобався Клайдові: і готель "Лікург", ошатний, що сяє вогнями, очевидно центр життя місцевого товариства, і будинок пошти, і церква, прикрашена шпилями, і старовинне кладовище, поруч з виставкою автомобілів, і тут же за рогом новий кінематограф. І фліртуюча молодь на вулицях. І понад усім, мов невиразне передчуття, юнацький запал і надії… Юнацький запал і надії — основа всякої творчої діяльності в усьому світі. І, нарешті, повернення в кімнату на Торп-стріт з переконанням, що місто подобається йому і що він радий залишитися тут. Яка красива Уікігі авенюі Яка величезна фабрика дядька! Скільки гарненьких, моторних дівчат на вулицях!
А в цей час Гілберт Гріфітс (батько його перебував у справах в Нью-Йорку, про що Гілберт не потурбувався повідомити Клайда) вирішив розповісти матері й сестрам, що він бачив Клайдг і що це коли не найнудніша, то вже, звичайно, і не найінтересніша особа на світі. В той день, коли приїхав Клайд, Гілберт повернувся додому о-пів на шосту і, зустрівшись з Майрою, промовив недбало:
— Ну, наш чікагський родич з'явився сьогодні.
— Он як? — сказала Майра. — Який же він?
Тому що, з слів батька, Клайд був вихований і недурний, вона зацікавилася ним; проте, знаючи Лікург, умови праці і життєві можливості робітників на таких підприємствах, як фабрика її батька, вона не розуміла, чому Клайд приїхав сюди.