Тепер треба розглянути, які були наслідки того, що батько помстився на дочці, яку не вважав своєю, хоч вона законно носила його прізвище. Ніхто в Ісудені не примітив однієї з тих химерних випадковостей, що роблять із цілого покоління безодню, в яку западає знання. Агата була схожа на матір доктора Руже. Так само, як, згідно з широко відомим спостереженням, подагра перескакує через покоління й переходить від діда до онука, нерідко можна побачити, що й подібність чинить мов подагра.
Отак і старший син Агати, обличчям схожий на матір, натурою вдався в доктора Руже, свого діда. Полишмо розв'язання цієї другої проблеми разом із розкішним реєстром мікроскопічних створінь двадцятому сторіччю, і наші небожі напишуть, може, не менше дурниць, ніж устигли написати про це темне питання наші вчені корпорації.
Агата Руже приваблювала всі погляди, бо природа наділила її одним з тих облич, котрим, як обличчю матері нашого Спасителя діви Марії, судилось довіку лишатися дівочими, навіть після заміжжя. На її портреті, що й донині зберігся в майстерні Брідо, ми бачимо бездоганний овал, незаймано білу шкіру без найменшого сліду ластовиння, хоч коси в неї були золотаво-руді. Не один художник, побачивши сьогодні це ясне чоло, ці скромні уста, цей тонкий ніс, гарненькі вушка, довгі вії, темно-голубі очі, сповнені безмежної ніжності,— все позначене великим спокоєм обличчя, питає нашого великого майстра: "Це копія з Рафаеля?" Ще ніколи чоловік не вчинив розумніше, ніж учинив начальник канцелярії, коли одружився з цією дівчиною. Агата втілювала в собі виховану в провінції ідеальну господиню, що зроду не лишалась сама, без материнського нагляду. Побожна без святенництва, вона не мала іншої освіти, крім тієї, яку дає жінкам церква. Була вона довершеною дружиною і в повсякденному розумінні, хоча її необізнаність із життям не раз призводила до лиха. Епітафія однієї знаменитої римлянки: "Вона ткала й пильнувала дому",— чудово відображає таке чисте, просте й спокійне життя. Відколи встановлено Консульство, Брідо був фанатично відданий Наполеонові, що призначив його начальником відділу в 1804 році, за рік до смерті Руже. Маючи дванадцять тисяч франків платні, та ще й одержуючи немалі нагороди, Брідо нітрохи не журився ганебними умовами спадщини по лікарю, за якими Агата не одержала нічого. За півроку до смерті старий Руже оформив продаж синові частини своїх маєтків, а решта дісталась тому ж таки Жанові Жакові чи то дарунком від батька, чи то як законному спадкоємцеві. Ті сто тисяч франків, які Агата одержала в рахунок майбутньої спадщини під час укладання шлюбу, й становили всю її частку в майні, що зосталось по батькові й матері. Обожнюючи імператора, Брідо з відданістю східного сеїда6 служив величним задумам цього новітнього півбога, який, заставши все у Франції зруйнованим, хотів усе привести до ладу. Начальник відділу ніколи не казав собі: "Годі!" Проекти, меморандуми, рапорти, начерки — найтяжчі завдання він брав на себе, щасливий тим, що допомагає імператорові; він любив його як людину, обожнював як владаря й не терпів найменшої критики на адресу його дій та проектів. З 1804 до 1808 року начальник відділу жив у гарному великому помешканні на набережній Вольтера, за кілька кроків від свого міністерства й від Тюїльрі. В дні розкошів пані Брідо вся челядь складалася з куховарки та слуги. Агата, що завжди вставала раніш за всіх, ішла з куховаркою на ринок. Поки служник прибирав у покоях, вона заходжувалась коло сніданку. Брідо йшов до міністерства не раніш як об одинадцятій. Поки тривало їхнє подружнє життя, дружина завжди знаходила втіху в тому, щоб готувати йому розкішний сніданок: адже тільки за сніданком Брідо міг посмакувати їжу. Взимку й улітку, в будь-яку погоду Агата поглядом з вікна проводжала чоловіка до міністерства й не відвертала голови, поки він не зникав у вулиці Бак. Потім сама бралася за свої справи: дивилась, як прибрано, одягалась, бавилася з дітьми, водила їх гуляти, приймала відвідини й дожидалася Брідо. Коли начальник відділу приносив із собою негайну роботу, вона сідала біля його столу, в кабінеті, безмовна, як статуя, й плела панчоху, дивлячись, як він працює, кінчала роботу разом з ним і лягала спати на хвилинку раніш за нього. Часом подружжя бувало на виставах у міністерській ложі. Обідали в ті дні у ресторані, і видовище ресторану щоразу дуже тішило пані Брідо, як усіх, що вперше попали до Парижа. Часто змушена бувати на тих пишних обідах, що їх улаштовували начальникові відділу, який керував частиною Міністерства внутрішніх справ, і що додавали Брідо поваги, Агата корилася звичаєві й розкішно вбиралась, але, повернувшись додому, радо скидала з себе ту пишноту й убиралася просто, як провінціалка. Раз на тиждень, по четвергах, Брідо давав обід друзям. Крім того, в останній день карнавалу в них бував великий бал. Оце й уся історія цього подружнього життя, в якому були тільки три великі події: народження двох дітей, з проміжком у три роки, та смерть самого Брідо, що відійшов на той світ у 1808 році, змордований невсипущими трудами, саме тоді, коли імператор збирався дати йому посаду генерального директора, графський титул і чин статського радника. Саме тоді Наполеон звернув особливу увагу на внутрішні справи, завалив Брідо роботою й урешті підірвав здоров'я цього героя-бюрократа. Наполеон, у якого Брідо ніколи нічого не просив, поцікавився його моральністю і достатком. Довідавшись, що цей відданий чоловік не має нічого, крім службової платні, він розпізнав у ньому одну з тих непідкупних натур, котрі підносять на вищий рівень, ушляхетнюють його уряд, і захотів обсипати Брідо несподіваною ласкою. Прагнення закінчити величезну роботу до від'їзду імператора в Іспанію вбило начальника відділу: він помер від нервової гарячки. Коли імператор, що за кілька днів повернувся до Парижа готувати кампанію 1809 року, почув про цю втрату, він сказав: "Є люди, яких не заміниш ніким!" Вражений відданістю, яка не сподівалася жодної з отих блискучих відзнак, установлених для військових, імператор вирішив створити новий орден із щедрим пенсіоном для цивільних службовців, як колись він створив орден Почесного Легіону для військових. Враження від смерті Брідо породило в його уяві орден Єднання; але він не мав часу довершити цю аристократичну фундацію, спогад про яку вже так зітерся, що більшість читачів питатимуть, який був орденський знак; його носили на голубій стрічці. Імператор задумав ніби стопити в цьому ордені два ордени Золотого Руна: іспанський і австрійський. Провидіння зуміло перешкодити цій профанації, як сказав один прусський дипломат. Імператор наказав, щоб йому з'ясували матеріальне становище пані Брідо. Обоє дітей учились на повному пенсіоні в імператорському ліцеї, і Наполеон узяв на свій рахунок усі видатки на їхнє виховання. Потім він призначив пані Брідо пенсію чотири тисячі франків, звичайно, взявшися сам дбати про долю обох її синів. Від свого одруження й до чоловікової смерті пані Брідо не мала ніяких зносин з Ісуденом. Вона саме доношувала другого сина, коли померла її мати. А коли помер батько, що так не любив її, саме йшло готування до коронації імператора і Брідо був такий переобтяжений роботою, що вона не хотіла кидати його самого. Жан Жак Руже, її брат, не написав їй ні слова, відколи вона поїхала з Ісудена. Глибоко скривджена мовчазною неприхильністю родини, Агата врешті стала дуже рідко згадувати тих, хто не хотів думати про неї. Щороку вона одержувала листи від хрещеної матері, пані Ошон, якій відповідала байдужими словами, не вдумуючись у ті поради, що давала їй у вигляді натяків ця чудова, благочестива жінка. За якийсь час до смерті доктора Руже пані Ошон написала хрещениці, що та не дістане від батька нічого, як не доручить вести справу панові Ошону. Агаті дуже не хотілося заводитись із братом. Та й Брідо — чи то він уважав, що його дружину обібрано згідно з законами та звичаями беррійського краю, чи то він, чесний і справедливий чоловік, поділяв зі своєю дружиною велич душі та байдужість до матеріальних інтересів,— не хотів і слухати свого нотаря Рогена, що радив йому скористатися своїм становищем і опротестувати дії, якими батько спромігся позбавити дочку її законної частки. Подружжя змирилося з тим, що сталося в Ісудені. Одначе за таких обставин Роген змусив начальника відділу замислитись про дружинине становище. І цей чудовий чоловік подумав, що в разі його смерті Агата лишиться без грошей. Тоді він заходився перевіряти стан своїх грошових справ і з'ясував, що з 1793 до 1805 року він із дружиною мусив узяти близько тридцяти тисяч франків із тих п'ятдесяти тисяч, що їх старий Руже дав дочці грішми; решту двадцять тисяч він уклав у державні облігації. Тоді їхній курс був сорок пунктів, і Агата мала з них дві тисячі ліврів державної ренти. Тож, овдовівши, пані Брідо могла пристойно жити за шість тисяч франків на рік. Лишаючись у душі провінціалкою, вона хотіла звільнити служника, зоставивши тільки куховарку, й перемінити помешкання; але Агатина щира приятелька, що завжди називала себе її тіткою, пані Деквен, продала своє рухоме майно, відмовилась від квартири й перебралась до Агати; з кабінету небіжчика Брідо зробили для неї спальню. Вдови об'єднали свої прибутки й стали жити на дванадцять тисяч франків ренти. Це вирішення здавалося простим і природним. Та ніщо в житті не вимагає більшої уваги, ніж речі, які здаються природними; незвичайне завжди викликає недовіру. Гляньте на досвідчених людей, повірених, суддів, лікарів, священиків: усі вони надають величезної ваги простим речам, що їх усі вважають дріб'язковими. Гадюка серед квітів — це одна з найкращих притч, яку античність лишила нам, щоб ми керувалися нею в житті. Як часто дурні, виправдовуючи себе у власних і чужих очах, вигукують: "Це ж така проста річ, що будь-хто попався б на неї!"