Пауза.
Тонкий жіночий голос: А-а-а? Чоловічий голос: За-спі-вай-те-е! Жіночий голос: А-а?
Два чоловічих голоси разом: Заспі-вай-те!.. Жіночий голос: О-о!..
Пауза.
Два різних голоси співають:
За тучами, за хмарами Сонечко не сходить,— За лихими ворогами Мій милий не ходить.
Обережно крадучись, з'являються Трохим і Цінність Маркович, зупиняються, озираються. Балакають придушено.
Цінність Маркович. Тут... (Прислухається). А тих ще немає... Погано.
Трохим. Зараз прийдуть...
Цінність Маркович (заклопотано). Ех, боюсь я, їй-богу, казав я...
Трохим. Ну, нічого. Вона просто хвилюється... Цінність Маркович. Ах, любчику мій, і ми не
з ангельським спокоєм ідемо, але ж не виробляємо того, що вона...
Трохим. Нічого... Вона більш нервова, та й годі...
Цінність Маркович. Ая все-таки боюсь. Боюсь, що встругне яку штуку отут, і май тоді... Цей її сміх, задумливість, чудні очі... Ех, не дають вони мені спокою! Серйозно, любчику, її не можна покидать одну. Я думаю, що їх треба вдвох зоставить на однім посту, хай собі тут буде з ним. Той хоч не дасть чогось зробить... А на її посту я сам стану, як треба вже буде приймать. Серйозно. Інакше я ні за що не ручаюсь. Чудна вже вона дуже стала за ці дні...
Трохим (хмуро). Да. Якась... Іноді так жалко дивиться на всіх, така... нещасна, що... Ех!
ЦінністьМаркович. Ну, а я їх поставлю тут обох. Ій-богу. Я не можу...
Трохим. А не образиться?
Цінність Маркович. Ну, чого їй ображатись?
Трохим. Та вона тепер така якась вразлива стала... Трохи не так сказав чи глянув, вже, гляди,— образилась. Прямо аж дивно... Зовсім інший характер став... наче краса й душу робила гарною...
Цінність Маркович. Тш! (Слухає). Ні, мені показалось... Ображатись їй нічого. Скажу, що на цей пункт більше народу побіжить, що Леонід сам не управиться... Та я думаю, що вони нічого проти цього не матимуть. Принаймні вона...
Трохим (задумливо). Да, принаймні вона... (Стріпується). Ех! Ну, що там! Робіть, як знаєте. Я свій пост знаю, а за інші не відповідаю. Це—ваша справа.
Цінність Маркович. Да! Так я так і зроблю, хай собі чи ображається, чи ні... Поставлю отут обох і хай собі милуються, якщо матимуть охоту сьогодні милуватись... Щодо мене, то я люблю інший час і місце для цього... А чуєте, як все чуть з тюрми?
Трохим. Тихе й чисте повітря сьогодні... Зір багато.
Цінність Маркович. Да... (Прислухається). Ну, що ж це їх немає?
Трохим. Ми швидко йшли. Зараз, мабуть, будуть...
Цінність Маркович. Вартовий коло будки ждатиме?
Трохим. Да.
Цінність Маркович. Хватить шворки? Трохим. На двох хватить.
Цінність Маркович. Так. (Ходить, нервово потирає руки).
Трохим (хмуро). Слухайте, Марковичу...
Цінність Маркович. Слухаю, любчику.
Трохим. Як той... Як, може, там щось трапиться зо мною... Ну, чорт же його знає... Ну, одірве к чорту голову чи який ідіот прострілить, так ви той... черкніть слова два по такій адресі: Черкаси, Марії Петрівні Кравченковій... Не забудете?
Цінність Маркович. Черкаси, Марії Петрівні Кравченковій... Не забуду.
Трохим. Мати це моя... Черкніть, значить, що так і так. Жалко, як не знатиме. Напишіть, що кланявся... Ну, та... Ну, і все. З того світу спасибі вам пришлю.
Цінність Маркович. Ну, що там про той світ! Ми якось ще на цьому подержимось. .їй-богу! Як-то співається: "Ой вип'ємо, куме, тут, бо на тім світі не дадуть; а хоч дадуть, не дадуть — все ж вип'ємо, куме, тут"... Аналогія трохи не той... ну, так і буде на сьогодні. Жаль — ми не випили трішки, артисти перед спектаклем п'ють... А їх все-таки нема. Це — погано вже. Погано. Чи не вчинила-таки чого Маруся наша? Ех, якби вже швидше мені втікти од вас... Ех, швидше! (Слухає). Співає тюрма... Співай, співай, серденько. Люблю я цей спів! Ні в одній опері я не чув ніколи співів з таким чуттям, як в тюрмі...
Трохим. Да-а.
Мовчання. З тюрми чується:
Эх, ты доля, моя доля, Доля горькая моя, Гей, не ты ли, моя доля, До Сибири довела (і т.д.).
Пісню прорізає різкий, тужливий свист вартового.
Цінність Маркович. А оцей свист — паскудна штука... А тих усе нема! А, бідонько моя, вони всю справу споганять.
Трохим. Шш! (Прислухається). Здається, йдуть. Цінність Маркович. Да, щось наче рухається... Двоє чи одно?
Трохим. Двоє. Вони... (Тихо гукає). Леоніде! Ви? Леонідів голос (глухо). Ми...
З'являються справа Леонід і Маруся.
Цінність Маркович. Що ви так довго? Леонід. Хіба довго? Ми й так поспішали... Маруся (хапливо, нервово). Спізнились? Га? Ми
просто бігли... Чуете, як співають. Усе чуть... Чуєте? Треба тихше балакать.
Цінність Маркович. Да, да... Тільки ось що, мої панове: перш усього, поменше хвилюватись. А друге таке: на цьому посту треба двох людей, бо на цей бік побіжить більша група... Я пропоную Леонідові й Марусі обом стоять тут. А я займу Марусин пост. Ви нічого не маєте проти?
Леонід. Я — нічого. Не знаю, як Маруся... Та раз треба...
Маруся (вражена). Чекайте... Значить, я не там буду? Цінність Маркович. Ви будете тут, разом з Леонідом...
Маруся. Ах, мені не це... Ну, все одно. Да, да, добре, я остаюсь тут. А Трохим, значить, на старому місці.
Цінність Маркович. На старому, на старому. Тільки дуже прошу не хвилюватись... Ну, Трохиме, ви можете йти в'язать вартового. Чекайте. Значить, ви потім вертаєтесь на цей пост. Маруся співає сигнал, їй одповідають, тоді ви йдете. Так. Валяйте тепер...
Трохим. Ну, бувайте!
Цінність Маркович. Хай вам добре буде. Трохим. Дякую. (Нахиляється і зникає на правому боці в темноті).
Маруся непорушно вдумливо стоїть. Цінність Маркович ходить, зігнувшись, нервово потираючи руки.
Леонід (сідаючи на землю). Ви б, Марковичу, краще сіли або лягли... Сядь, Марусю. Так воно конспіративніше буде...
Цінність Маркович. Не можу, любчику, не можу... Нізащо зараз ні сидіть, ні лежать не можу. Тут уже хоч би стріляли прямо в пику, так не сяду й не ляжу. Так уже господь милосердний создав. Нічого не поробиш!
Леонід. Та хоч не ходіть.
Цінність Маркович. Знаю, любчику, що й ходить не варто б. Не можу.
Маруся (що лягла, закинувши руки за голову). А зір скільки! Колись я вірила, що то душі людські...
Пауза.
M а р у с я (глибоко зітхнувши). У що колись не віри-лось!.. (Швидко сідаючи). Слухайте, Марковичу! Цінність Маркович. Слухаю, Марусенько. Маруся. А де ж Трохимова бомба? Леонід. Тш! Тихше. Не треба так голосно... Маруся. Я забула.