— Прошу взяти до уваги: полум’яних патріотів і лояльних громадян Америки, занепокоєних її майбутнім, — імітуючи поклін, ледь нахилила голову яловичина.
— Ви, звичайно, теж патріот. Не дантист часом? Американські дантисти і ветеринари найбільші патріоти, бо луплять з своїх пацієнтів найбільші гроші.
— Вимушений вас засмутити: я не лікар. Біолог широкого профілю. Доктор Олсон до ваших послуг.
— А-а, чоловік цієї патентованої повії місіс Олсон?
Доктор Олсон реготнув самим горлом, не змінюючи виразу обличчя, так само безвиразно наставляючи на Лукаса емалеві круглячки своїх очиць.
— Патентована — це влучно сказано. В Америці всі справжні фахівці — патентовані, тобто повинні мати патент на право займатися практикою: лікарі, юристи, торговці, винахідники, перукарі, ресторатори! Хто там ще? Що ж до місіс Олсон, то не станемо її засуджувати. Вона спробувала вас спокусити? Може, навіть опинилася у вашій постелі? Але яка жінка вистоїть перед такою досконалою комбінацією білкових з’єднань, тобто перед таким тілом, як ваше, містер Лукас?
— Ви що — імпотент чи збоченець?
— Я визнаний фахівець з проблем раціонального харчування. Американців об’єднує не земля, не мова, не історія, не релігія, а тільки їжа! Їжа здатна творити чудеса. Не стосуючи ніяких медикаментів, а тільки укладаючи відповідні раціони, я можу вигодовувати людей з будь-якими фізичними кондиціями, пристрастями і навіть потрібними рівнями інтелекту.
— Але від власної імпотенції ви все ж не можете знайти раціону!
Доктор Олсон від цих грубих нападів Лукаса не розізлився, а став, здається, ще добродушнішим.
— Все вказує на те, що ваше пробудження було передчасним, — зітхнув він. — Тому ми вимушені відправити вас на деякий час у нірвану забуття, а для цього зробимо вам невеликий укольчик.
Він ступнув убік, де в нього, як здогадався Лукас (повернути голову, щоб подивитися, він не міг), мабуть, була ціла лабораторія, і за хвилину знову з’явився, тримаючи в руці шприц. Шприц він ніс високо піднятий голкою догори, мовби давав Лукасові досхочу помилуватися на це знаряддя, яке могло і рятувати, і з не меншим успіхом відправляти людей на той світ. Лукас тільки тепер збагнув, що він лежить у ремінному сповитку зовсім голий і що реміння сплетене з таким катівським розрахунком, щоб лишати відкритими всі ті ділянки шкіри, які можуть знадобитися для злочинних вправ "біолога широкого профілю". Лукас спробував заборсатися всім тілом, однак без видимого успіху, бо прокрустове ложе навіть не згойднулося. Доктор Олсон посварився пальцем вільної руки.
— Ми хотіли здійняти бунт на палубі? Не раджу. Прошу взяти до уваги, що всі зламані голки так і стирчатимуть у вашому тілі, як антени на космічному кораблі. Здається, ви хотіли стати голубом миру? Ну, то ось: я даю вам такий шанс. Якийсь там кубик-другий декседрінчику — і ви линете в емпіреї…
Він приноровивея і всадив Лукасові голку в м’яз, і було чутно, як холодна рідина розсовує теплі клітини в тілі, лягає там тяжким каменем, омертвлюючи все довкола.
Лукас теж заснув, ніби вмер.
Нове пробудження було тяжке і навіть ненависне. Не для радості й свободи, а тільки для нових принижень і понижень душі і твоєї людської природи.
Олсон уже ждав, коли його жертва готова буде до нових його вправ. Стояв у полі зору Лукаса знов у білому халаті, з закасаними рукавами. Руки в нього були так само червоні, як і обличчя. Справді стара яловичина.
— Ми вже прокинулися? — чи то співчутливо, чи то насмішкувато поспитав він.
Лукас не відповів. Поки ти лежиш отак сповитий, що ти можеш? Вони зробили все: заманивши в пастку, позбавили його волі, відібрали силу, загрожують його людській сутності, хочуть його зламати, мов суху галузку. Але вони ще не знають, які запаси твердості приховуються в ньому! Він мовчатиме — ось його перша відповідь і перший виклик!
Олсон порався в своїй лабораторії. Настрій у нього був просто прекрасний.
— Нам треба підкріпитися — це я заявляю, як фахівець з питань раціонального харчування. Сказано ж: у ситого ягняти хвіст твердий, а в голодного бика навіть роги м’які. Що б ми хотіли з’їсти? Соковитий стейк з картоплею чи щось з дарів океану — для прикладу, смаженого восьминога з віскі-соусом? Пробачте, я забув! Ми зараз заявимо, що відмовляємося від їжі. Голодовка протесту. Я не помилився?
Лукас мовчав.
— Прошу взяти до уваги, — далі впивався своєю владою над непорушним в’язнем Олсон, — прошу відзначити ту обставину, що ваше тіло відкрите так само, як відкрите американське суспільство. Ми годуватимемо вас з допомогою зонда. Нам неодмінно треба вас годувати, щоб посилити дію психотропних засобів, яких ми для вас не шкодуємо. Ви цікавились проблемами інтелекту? То я спробую вас трохи просвітити. Розум міститься не десь там у нейронах чи синапсах, які плавають у тій сироватці, що нею господь-бог наповнив наш череп, а в м’ясі, у звичайному червоному м’ясі. Ви не хочете заперечити? Ах, я ж забув: ми вирішили мовчати! З мовчанкою дуже легко покінчити. Укольчик пентоталу в вену — і розверзнуться хлябі красномовства! А чому? Бо мова, як і розум, як усі так звані почуття, теж міститься в вульгарному червоному м’ясі! Прошу взяти до уваги. Щоб вплинути на розум чи там на що інше, ми впливаємо на м’ясо. Всі радощі життя ідуть через м’ясо. Коли вам вдалося спробувати, яка на, смак місіс Олсон, ви не станете заперечувати проти мого твердження. Всі наші інтелектуальні конструкції повинні співвідноситися з м’ясистістю не як її протилежність, а як логічне продовження. Тому треба думати не про так звані гуманітарні принципи, а про якість м’яса. Нам дозволено їсти від першої появи на світ аж до того часу, поки самі зостанемось з’їдені. Тобто спершу хтось є для нас м’ясом, а тоді ми станемо м’ясом для когось. Метафізика сумна, але тут я нічим не зможу вам допомогти. Візьміть до уваги, що я повинен вас деперсоніфікувати, тобто зітерти всі непотрібні нашарування так званої цивілізації і покласти перед доктором О ром просто великий шматок м’яса, на яке можна діяти як завгодно.
Мовчи, велів собі Лукас, стримайся, вдавай байдужого, отупілого, зломленого. Вони здатні на все. Найперше оцей дипломований катюга, цей американський менгеле, який ні перед чим не зупиниться. Надій у Лукаса не було ніяких, боротися не мав чим, окрім мозку. Але й до мозку Олсон добиратиметься хоч і поволі, але вперто, з тупою методичністю, застосовуючи всі нелюдські винаходи так званих учених, отих марків і ервінів, які замахнулися на найвище творіння природи — людський розум. І все ж Лукас вірив, що до його мозку вони не зможуть добратися. Хіба що вб’ють його самого. Але й після смерті житиме його ідея, хоч якою фантастичною вона здається. Поки ж він живий, він скупчить усі сили свого розуму, і тоді мозок не підведе його. Він не зможе працювати в оптимальному режимі, вони присплять його, пригнітять, доведуть майже до стану вмирання, але мозок стрепенеться, могутні імпульси пронижуть його, як було тоді, після падіння Лукаса від зіткнення з Чорним Чемом, мозок вловить невловиме і на зміну буденному кволому розумові прийде, розум вільний, розкований, незламний. Хай тільки на коротку мить, на зблиск, на шерех, але й того досить, щоб здолати власне безсилля. Нічого не боятися і гнати від себе думки про катастрофу! "Так розум полохливими нас робить, яскраві барви нашої відваги від роздумів втрачають колір свій…".