БІДНІ ЛЮДИ
Роман
Ох, оці вже мені казкарі! Нема того, щоб написати щось корисне, приємне, втішне, а вони все потаємне із землі викопують!.. От би вже заборонив їм писати! Ну що-бо то таке: читаєш... мимохіть замислишся,— а там усяка нісенітниця й полізе в голову; далебі, заборонив би їм писати; отак-таки просто й заборонив би зовсім.
Кн. В. Ф. Одоєвський Квітня 8-го
Безцінна моя Варваро Олексіївно!
Учора я був щасливий, надміру щасливий, донезмоги щасливий! Ви хоч зроду раз, затята дівчино, мене послухали. Увечері, годині о восьмій, прокидаюсь (ви знаєте, маточко, що я годинку-дві люблю поспати, повернувшись із посади), свічку дістав, готую папери, застругую перо, аж підводжу зненацька очі,— далебі, в мене серце так і застрибало! То ви таки зрозуміли, чого мені хотілося, чого сердечку моєму хотілося! Бачу, ріжечок фіранки над вікном вашим загнуто й причеплено до вазона з бальзаміном, точнісінько так, як я вам тоді натякав; тут же здалося мені, що й личко ваше мигнуло біля вікна, що й ви до мене з кімнатки вашої дивилися, що й ви про мене думали. І як же мені досадно було, голубонько моя, що миловидого личка вашого я не міг розглядіти гарненько! Був час, коли й ми ясно бачили, маточко. Не радість старість, рідна моя! Ось і тепер усе якось рябить в очах; попрацюєш трошечки увечері, щось там попишеш, а вранці й очі червоні, і сльози біжать, аж совісно перед чужими буває. Одначе ж в уяві моїй так і заясніла ваша усмішечка, ангелятко, ваша добренька, привітна усмішечка; і на серці в мене нестеменні-сінько так почувалося, як тоді, коли я поцілував вас, Варенько, — пам'ятаєте, ангелятко? А знаєте, голубонько моя, мені навіть здалося, що ви там на мене пальчиком насварилися? Чи так, пустунко? Неодмінно ви це все опишіть найдокладніше у вашому листі.
Ну, а яка наша придумочка з фіранкою вашою, Варенько? Премило, еге? Чи сиджу роблю, чи лягаю спати, чи прокидаюсь, "уже знаю, що' й ви там про мене думаєте, мене пам'ятаєте, та й самі здорові й веселі. Спустите фіранку — значить, на добраніч, Макаре Олексійовичу, спати час! Підгорнете — значить, на добридень, Макаре Олексійовичу, як ви там спали, або: як ви, чи при здоров'ї, Макаре Олексійовичу? Що ж до мене, то я, хвала твордевІ, здорова й благополучна! Бачите, душечко моя, як це ловко придумано; і листів не треба! Хитро, правда? І А придумочка ж то моя! А що, який я на ці діла, Варваро Олексіївно!
Доповім я вам, маточко моя, що спав я сюю ніч добрим ладом, як і не сподівався, і з того вельми вдоволений; хоча на нових квартирах, з новосілля, і завжди якось не спиться; усе щось так, та не так! Устав я сьогодні таким ясним соколом — любо-весело! І який же ранок сьогодні гарний, маточко! У нас роз" чинили вікно; сонечко світить, пташки цвіріньчать, повітря дише весняними пахощами, і вся природа віджив-люється — ну, й інше там усе було теж відповідне; все в порядку, по-весняному. Я навіть і помріяв сьогодні приємненько так, і все про вас були мрії мої, Варенько. Порівняв я вас із пташкою небесною, на втіху людям та на окрасу природи створеною. Тут же подумав я, Варенько, що й ми, люди, котрі живемо в турботах і хвилюваннях, повинні теж заздрити безтурботному й невинному щастю небесних птахів,— ну, й інше все таке ж, сьому ж подібне; тобто я все такі порівняння віддалені * робив. У мене там книжка є одна, Варенько, то в ній те ж саме, все отаке ж вельми докладно описано. Я до того пишу, що різні ж бувають мріяння, маточко. А ось тепер весна, то й думки все такі приємні, гострі, вигадливі, й мрії приходять ніжні, все в рожевому кольорі. Я до того й написав це все; а втім, я це все з книжки взяв. Там автор виявляє таке саме бажання віршами і пише —
Чому я не птиця, не хижая птиця! 1
1 Тут і далі віршовані уривки — в перекладі Ф. Скляра. (Ред.)
Ну і т. д. Там і ще є різні думки, та бог з ними! А от руди це ви ранком ходили сьогодні, Варваро Олексіївно? Я ще й на посаду не збирався, а ви, справді-таки мов нташка весняна, пурхнули з кімнати й двором пройшли така веселенька. А як мені було весело, на вас дивлячись! Ой Варенько, Варенько! Ви не сумуйте: сльозами горю пособити не можна; це я знаю, масочко моя, це я з досвіду знаю. Тепер же вам так рупокійно, та й на здоров'ї ви трохи поправились. Ну, що ваша Федора? Ой яка ж вона добра жінка! Ви мені, Варенько, напишіть, як ви з нею там живете
тепер і чи з усього ви вдоволені? Федора ж бо трохи буркотлива; та ви на це не зважайте, Варенько. Бог з нею! Вона така добра.
Я вже вам писав про тутешню Терезу,— теж і добра, й вірна жінка. А вже як мене турбували наші листи! Як їх передавати будемо? А от як стій послав господь на наше щастя Терезу. Вона жінка добра, лагідна, безсловесна. Але наша хазяйка просто безжальна. Запихає її в роботу наче ганчірку якусь.
Ну, в які ж я нетрі потрапив, Варваро Олексіївно! Ну, вже квартира! Перше ж я жив таким глухарем, самі знаєте: смирно, тихо; в мене, бувало, муха летить, то й муху чути. А тут галас, гамір, гвалт! Та ви ж пак ще й не знаєте, як це все тут улаштовано. Уявіть, приміром, довгий коридор, зовсім темний і брудний. По праву його руку буде глуха стіна, а по ліву все двері та двері, наче нумери, все так уряд простягаються. Ну, от і наймають ці нумери, а в них по одній кімнатці в кожному; живуть в одній і по двоє, й по троє. Порядку не питайте — Ноїв ковчег! А втім, здається, люди хороші, все такі освічені, вчені. Чиновник один є (він десь по літературній лінії), людина начитана: і про Гомера, й про Брамбеуса, і про різних у них там авторів говорить, про все говорить,— розумна людина! Два офіцери живуть і все в карти грають. Мічман живе; англієць-учитель живе. Стривайте, я вас потішу, маточко: опишу їх у майбутньому листі сатирично, тобто які вони там самі по собі, най-докладніше. Хазяйка наша — малесенька й брудна бабка, цілий день у пантофлях та в шлафроку ходить і цілий день усе на Терезу гримає. Я живу в кухні, або далеко правдивіше буде сказати ось як: тут поруч кухні є одна кімната (а в нас, треба вам зауважити, кухня чиста, світла, дуже гарна), кімнатка невеличка, куточок такий скромний... тобто, ще б краще сказати, кухня велика на три вікна, то в мене уздовж поперечної стіни перегородка, ото й виходить, немовби ще кімната, нумер понадштатний; усе просторе, вигідне, і вікно є, і все,— одно слово, все вигідне. Ну, оце-от мій куточок. Ну, то ви й не думайте, маточко, щоб тут щось таке інше і таємничий смисл якийсь був; що ось, мовляв, кухня!—тобто я, хай і так, і в цій самій кімнаті за перегородкою живу, але це нічого; я собі від усіх осібно, помаленьку живу, нищечком живу. Поставив я у себе ліжко, стіл, комод, стільців парочку, образ повісив. Правда, є квартири й кращі,— може, є й багато кращі, та вигода головне; адже це я все задля вигоди, і ви не думайте, що задля чогось іншого. Ваше віконце насупроти, через двір; а двір вузенький, вас мимохідь побачиш — усе веселіше мені, горопашному, та й дешевше. У нас тут найгірша кімната, з харчами, по тридцять п'ять карбованців асигнаціями здається. Не з нашим достатком! А за свою квартиру я плачу сім карбованців асигнаціями, та харчі коштують п'ять карбованців сріблом: от двадцять чотири з півкарбованцем, а перше рівно тридцять платив, зате багато чого собі не дозволяв; чай пив не завжди, а тепер ось і на чай, і на цукор заощадив. Воно, знаєте, рідна моя, чаю не пити якось соромно; тут усе люди з достатком, то й соромно. Заради чужих і п'єш його, Варенько, для годиться, про людське око; а як на мене, то байдуже, я не примхливий. Покладіть так, для кишенькових грошей — усе скількись та треба — ну чобітки якісь там, сяка-така одежина — чи багато лишиться? От і вся моя платня. Я-то не нарікаю і вдоволений. Воно досить. Ось уже кілька літ досить; нагороди також бувають.— Ну, прощайте, моє ангелятко. Я там купив двойко вазонів з бальзамінчиком та гераньку — недорого. А ви, може, й резеду любите? То й резеда є, ви напишіть; та знаєте, все якнайдок-ладніше напишіть. Ви, проте, не думайте чого-небудь і не майте, маточко, сумніву за мене, що я таку кімнату найняв. Ні, це вигода примусила, й сама вигода спокусила мене. Я ж, маточко, гроші збиваю, відкладаю; в мене копійчина водиться. Ви не дивіться на те, що я такий тихенький, що, здається, муха мене крильцем переб'є. Ні, маточко, я для себе не промах, і вдачі зовсім такої, як годиться твердій і безтурботної душі людині. Прощайте, моє ангелятко! Розписався я вам мало не на двох аркушах, а на службу давно пора. Цілую ваші пальчики, маточко, і перебуваю