Говорив я про "Станційного доглядача" Ратазяєву. Він мені сказав, що це все старе та що тепер пішли все книжки з картинками й з різними описами; я вже, далебі, й не втямкував гарненько, що він тут казав таке. А закінчив тим, що Пушкін гарний та що він святу Русь прославив, і багато ще мені про нього казав. Так, дуже добре, Варенько, дуже добре; прочитайте-но книжку ще раз уважно, зробіть, як я раджу, і слухняністю своєю мене, старого, ощасливте. Тоді сам господь нагородить вас, моя рідна, неодмінно нагородить.
Ваш щирий друг
Макар Дєвушкін.
Шановний добродію, Макаре Олексійовичу!
Федора принесла мені сьогодні п'ятнадцять карбованців сріблом. Яка вона була рада, бідна, коли я їй три карбованці дала! Пишу вам нашвидку. Я тепер крою вам жилетку,— матерія просто чудова — жовтенька з квіточками. Посилаю вам одну книжку; тут усе різні повісті; я прочитала деякі; прочитайте одну з них під назвою "Шинель". Ви мене умовляєте в театр іти разом *із вами; чи не дорого це буде? Хіба вже кудись на галерею. Я вже дуже давно не була в театрі, та й, далебі, не пам'ятаю коли. Тільки знову все боюсь, чи не дорого коштуватиме ця затія? Федора тільки головою похитує. Вона каже, що ви зовсім не за своїми достатками жити почали; та я й сама це бачу; скільки ви на мене одну витратили! Глядіть, друже мій, щоб лихо не набігло. Федора й так мені казала про якісь чутки, що у вас, здається, була суперечка з вашою хазяйкою за несплату їй грошей; я дуже боюся за вас. Ну, прощайте; я поспішаю. Є справа маленька; я переміняю стрічки на капелюшку.
В. Д.
Р. Э. А знаєте, якщо ми підемо в театр, то я надіну мій новенький капелюшок, а на плечі чорну мантилью. Гарно це буде?
Липня 7-го
Шановна добродійко, Варваро Олексіївно!
...Так ось я все про вчорашнє. Еге, маточко, і на нас колись дурощі находили. Утьопався в цю актрисочку, по вуха втьопався, та це б іще нічого; а найчудніше те, що я її майже зовсім не бачив і в театрі був усього один раз, а з усім тим утьопався. Жили тоді зо мною стінка об стінку чоловік п'ятеро молодих, завзятих хлопців. Зійшовся я з ними, мимохіть зійшовся, хоч був завжди від них у пристойних межах. Ну, щоб не відстати, я й сам їм у всьому підтакую. Набалакали вони мені про цю актриску! Кожного вечора, як тільки є театр, уся компанія — на потрібне в них ніколи копійки не бувало — вся компанія рушає в театр, на галерею, і вже плещуть-плещуть, викликають-викликають цю а.ктрир-; ку — просто шаліють! А потім і заснути не дадуть; цілісіньку ніч про неї теревенять, кожен її своєю Глашею зве, всі в одну в неї закохані, у всіх одна канарейка на серці. Роздрочили вони й мене, беззахисного; я тоді ще молоденький був. Сам не зкаю, як опинився я з ними в театрі, на четвертому ярусів на галереї. Бачити я самий тільки краєчок завіски бачив, зате все чув. У актри-сочки, справді, голосок був гарненький — дзвінкий, солов'їний, медовий! Ми всі руки в себе відплескали, кричали-кричали,—одно слово, до нас трохи не добрались, одного вже й вивели, правда. Прийшов я додому,— як у чаду ходжу! В кишені тільки один карбованець сріблом лишався, а до платні ще добрих днів десять. То як ви думали, маточко? Другого дня, перше ніж на службу йти, завернув я до парфюмера-француза, купив у нього духів якихось та мила пахучого на весь капітал — вже й сам не знаю, нащо я тоді накупив усього отого? Та й не обідав дома, а все повз її вікна ходив. Вона жила на Невському, на четвертому поверсі. Прийшов додому, годинку якусь так відпочив, та й знову на Невсь-кий подався, щоб тільки повз її вікна пройти. Півтора місяця я ходив отак, волочився за нею; візників-лихачів наймав раз у раз і все повз її вікна кінці давав: замотався зовсім, заборгував, а тоді вже й розлюбив її: надокучило! То ось що актриска з порядної людини зробити може, маточко! А втім, молоденький я, молоденький був тоді!..
М. Д.
"
Липня 8-го
Шановна добродійко моя, Варваро Олексіївно!
Книжку вашу, яку я одержав 6-го сього місяця, спішу повернути вам і разом із тим спішу в сьому листі моєму одверто поговорити з вами. Погано, маточко, погано те, що ви мене в таку крайність поставили. Дозвольте, маточко: всякий стан приділив Всевишній на долю людську. Тому приділено бути в генеральських еполетах, цьому служити титулярним радником; такому-то повелівати, а такому-то не ремствуючи і в страху коритися. Це вже як до здібності людини; той на одне здібний, інший на інше, а здібності упоряджені самим богом. Перебуваю я вже близько тридцяти років на службі; служу бездоганно, поведінки тверезої, в безпорядках ніколи не помічений. Як громадянин, вважаю, власною свідомістю моєю, що маю свої вади, але разом із тим і чесноти. Начальство мене поважає, і самі його превосходительство з мене вдоволені; і хоч досі вони ще не виявляли особливих ознак прихильності до мене, але я знаю, що вони вдоволені. Дожив до сивого волоса; гріха за собою великого не знаю. Звичайно, хто ж у малому не грішний? Кожен грішний, і навіть ви грішні, маточко! Але у великих проступках та зухвалостях ніколи не помічений, щоб ото проти постанов що-небудь або в порушенні громадського спокою, в цьому я ніколи не помічений, цього не було; навіть хрестика виходив — ну та що вже! Усе це ви по совісті повинні б були знати, маточко, та й він повинен був би знати; вже коли взявся описувати, то повинен би був усе знати. Ні, я цього не сподівався від вас, маточко; ні, Варенько! От від вас саме такого й не сподівався.
Як! То після цього й жити собі сумирно не можна, в куточку своєму,— який вже він там є,— жити, води не замутивши, за прислів'ям, нікого не займаючи, знаючи страх божий та самого себе, шоб і тебе не зайняли, щоб і в твою конуру не пробралися та не підгляділи — шо, мовляв, як ти собі там по-домашньому, чи є от, приміром, у тебе жилетка гарна, чи водиться в тебе що слід із спідньої одежі; чи є чоботи, та й чим підбиті вони; що їси, що п'єш, що переписуєш?.. Та й що ж тут такого, маточко, що ось хоч би й я, де бруківка поганенька, пройду іншим разом навшпиньки, що я чоботи бережу! Навіщо писати про іншого, що от, мовляв, він інколи бідує, що чаю не п'є? А хіба всі й мусять так уже неодмінно чай пити! Та хіба я дивлюся в рот кожному, що, мовляв, який він там шматок жує? Кого ж я ображав таким способом! Ні, маточко, навіщо ж інших ображати, коли тебе не займають! Ну, і ось вам приклад, Варваро Олексіївно, ось що значить воно: служиш-служиш, ревно, старанно,— чого! — і начальство само тебе поважає (вже хоч би там що, а все-таки поважає),— і ось хто-небудь під самим носом твоїм, без ніякої видимої причини, з доброго дива, спече тобі пасквіля. Звичайно, правда, іноді пошиєш собі щось нове,— радієш, не спиш, а радієш, чоботи нові, приміром, з таким любострастям взуваєш — це правда, я відчував, бо приємно бачити свою ногу в тонкому чепурному чобо-тї,— це правдиво описано! Але я все-таки щиро дивуюся, що Федір Федорович без уваги книжку тщу пропустили й за себе не оступилися. Щоправда, він іще молодий сановник і любить часом покричати; та чому ж і не покричати? Чому ж і не вишпетити, коли треба нашого брата вишпетити. Ну та скажімо й так, приміром, для тону вишпетити — ну й дл*я тону можна; треба привчати; треба острашку давати,; бо — між нами хай буде це, Варенько,— наш брат , нічого без острашки не зробить, кожен намагається тільки десь рахуватися, що от, мовляв, я там-то й там-то, а від діла бочком та сторіночкою. А що різні чини бувають і кожного чина належить шпетити цілком відповідно до чину, то природно, що після цього й тон, яким шпетять, виходить різночинний,— це нормально!-Та на тому ж бо й світ стоїть, маточко, що всі ми один перед одним тону задаємо, що всі ми один одного шпетимо. Без цієї остороги і світ би не стояв, і порядку б не було. Істинно дивуюся, як Федір Федорович таку образу пропустили без уваги!