12
Портьє стривожено глянув на годинника: минула шоста, а Йохен не прийшов змінити його, і гість з одинадцятого номера спав уже двадцять одну годину, повісивши на дужку дверей картку: "Прошу не турбувати", хоч досі ще ніхто не відчув тиші смерті за зачиненими дверима, ще не перемовляються пошепки гості, не зойкнула жодна покоївка. В ресторані почали вечеряти. Темні костюми, ясні сукні, на столах повно срібла, свічки, музика. До салату з омарів — Моцарт до м'ясних страв — Вагнер, до десерту — джазова музика.
Портьє відчував біду. Він боязко поглядав на годинника Секундна стрілка на ньому надто повільно наближалася до тієї позначки, коли біда стане видимою. Без кінця дзвонив телес}юн: "Вечерю за першим меню у дванадцятий номер" "Вечерю за третім меню у двісті вісімнадцятий номер" "Шампанське в чотирнадцятий номер". Чоловіки й жінки, що відзначають кінець тижня подружньою зрадою, замовляли відповідні стимулятори. П'ятеро туристів, які летіли ніч ним рейсом, тинялися по вестибюлі, чекаючи на автобус, що мав відвезти їх на аеродром.
— Так, шановна пані, перша вулиця ліворуч, тоді друга праворуч і знов третя ліворуч, римські дитячі гробниці ввечері освітлені, фотографувати їх дозволено.
Стара Блезік пила в кутку свій портвейн. Вона таки нареш ті спіймала Гуго, і він читав їй місцеву газету:
— "Кишенькового злодія спіткала невдача. Вчора на Ерен фельдгюртелі якийсь молодик намагався вихопити торбинку з рук у літньої жінки, проте хоробрій бабусі вдалося... Дер жавний секретар Даллес..."
— Пусте, цього не читай,— сказала стара Блезік.— Не треба мені політики й міжнародних справ. Мене цікавлять тільки місцеві новини.
І Гуго знов почав читати:
"Бургомістр складає шану заслуженому боксерові...
Час зловтішно відтягав ту мить, коли мала статися біда, а поки що тихо бряжчали келихи, офіціанти ставили на столи срібні таці і, торкаючись порцелянових тарілок, видобували з них високу музику. У дверях, що, гойднувшись, знов тихо стали у свої оббиті повстю гнізда, з'явився водій авіакомпанії і замахав руками, кваплячи тих, кого мав везти на аеродром. Портьє знервовано глянув у свій записник: "Залишити з 18.30 номер вікнами на вулицю для пана М. Залишити з 18.30 подвійний номер для таємного радника Фемеля та його дружини, неодмінно з вікнами на вулицю. О 19.00 вивести на прогулянку собаку Кесі з номера 114". Щойно тому дзявкалові понесли в особливий спосіб приготовану яєшню — жовток твердий, а білок м'який — з добре підсмаженими скибочками ковбаси, і та погань, як завжди, буде коверзувати, відмовлятися від їжі. Гість в одинадцятому номері спить ось уже двадцять одну годину вісімнадцять хвилин.
— Так, шановна пані, фейєрверк почнеться через півгодини після заходу сонця, тобто десь о дев'ятнадцятій годині тридцять хвилин, а похід колишніх солдатів — десь о дев'ятнадцятій годині п'ятнадцять хвилин. На жаль, я не можу вам сказати, чи пан міністр буде там присутній.
Гуго читав, як заведений:
— "І батьки міста вручили заслуженому боксерові не лише свідоцтво почесного громадянина, а й золоту медаль, яку дають тільки за особливі заслуги в царині культури. На закінчення церемонії відбувся бенкет".
Туристи нарешті залишили вестибюль.
— Так, панове, бенкет лівої опозиції в синій залі... Ні, права опозиція влаштовує бенкет у жовтій залі, дорогу показують таблички.
Хто зна, котрий із них належить до лівих, а котрий до правих, з їхніх облич цього не видно. На таких речах Йохен краще розуміється, в нього непомильний інстинкт, коли треба визначити, хто на якому щаблі стоїть. Він може в дранті впізнати справжнього аристократа і в найкращому вбранні — пролетаря, вміє розрізнити лівих від правих, хоч у них геть усе однакове, навіть меню... Ох, сьогодні ще чийсь бенкет: ради нагляду фірми "Найнеобхідніші побутові послуги".
— У червоній залі, пане.
У них усіх однаковий вираз обличчя, і всі їстимуть на перекуску салат з омарів, і ліві, і праві, і рада нагляду. До перекуски заграють Моцарта, до основної страви, якраз, коли вони почнуть куштувати густу підливу,— Вагнера, а до десерту — джазову музику.
— Так, пане, в червоній залі.
Йохенів інстинкт непомильний тільки тоді, коли треба визначити чиєсь місце в суспільстві, але зраджує його, як ідеться про щось більше. Коли овеча жриця з'явилася тут уперше, саме Йохен шепнув: "Увага, це пройда з пройд", а як потім прийшла та миршава, бліда почвара з довгим розчухраним волоссям, з самою лише торбинкою в руках і дешевенькою книжкою під пахвою, Йохен шепнув: "Повія". А я йому заперечив: "Вона тягається з кожним, але нічого не бере за те, отже, не повія". Та Йохен стояв на своєму: "Вона тягається з кожним і бере за те" — і виявилося, що мав рацію. А от біди Йохен не відчуває. Коли потім прийшла ще одна, білява, осяйна, з тринадцятьма валізами, я сказав йому, як вона сіла в ліфт: "Закладімося, що ми її вже не побачимо живою". А Йохен відповів: "Дурниці, вона просто втекла на кілька днів від чоловіка". І чия була правда? Моя! Вона наковталася снодійних пігулок і вивісила на дверях картку: "Прошу не турбувати". її не турбували двадцять чотири години, а тоді в готелі почали шепотіти: "Небіжчик. У номері сто вісімнадцятому небіжчик". Гарненьке мені діло, коли о третій годині дня до готелю з'являється комісія розслідування справ про вбивство, а о п'ятій із нього виносять труп, гарненьке діло.
Тьху, яка пика, наче в буйвола. Шафа з манерами дипломата, два центнери ваги, хода, як у такси, а костюм! Видно, що велика цяця, але тримається в затінку, а до ляди підступа ють дві менші цяці.
— Будь ласка, номер для пана М.
— Ага, так, номер двісті одинадцятий. Гуго, проведи добро діїв нагору.
І шість центнерів ваги, загорнуті в англійську вовну, нечут но полинули нагору.
— Йохене, бійся бога, де ти так довго був?
— Вибач,— сказав Йохен,— ти знаєш, що я майже ніколи не спізнююсь, особливо, як на тебе чекають діти й дружина. Я б залюбки вчасно змінив тебе, та коли йдеться про голубів, моє серце роздирається між обов'язками приятеля й обов'язками голубівника, і якщо я послав з поштою шістьох голубів, то хочу, щоб усі шестеро й повернулися, сам розумієш, але прилетіло в термін лише п'ятеро, а шостий на десять хвилин спізнився, геть змучений, бідолаха. Ну, йди, якщо хочеш побачити фейерверк, а то не захопиш гарного місця. Бачу бачу, ліва опозиція в синій залі, права в жовтій залі, рада нагляду фірми "Найнеобхідніші побутові послуги" — в червоній. Ну так, сьогодні субота. А однаково не такий шарварок, як буває, коли збираються філателісти чи правління організації броварів. Не бійся, я з цими братчиками впораюся, триматиму себе в шорах, хоч як мені кортить дати лівій опозиції під гузно, а правій і найнеобхіднішим послугам плюнути в тарілку. Ну, не хвилюйся, я високо триматиму прапор нашого готелю і подбаю про твоїх кандидатів у самогубці. Так, шановна пані, я пошлю Гуго о дев'ятій годині до вас у номер грати в карти, гаразд. Он як, пан М. уже тут? Не подобається мені цей пан М. Хоч я його не бачив, а він мені гидкий. Добре, пане, я пришлю в двісті одинадцятий номер шампанське і три сигари "Партагас емінентес". Ви ж повинні впізнати з їхнього запаху, що це вони! Боже мій, кого я бачу! Весь рід Фемелів.