— Авжеж, до того йдеться, — згодився Буйний День, — пождіть лишень, поки золото виявиться на горішньому Юконі. Тоді побачите не таку роботу. Що нам завадить палити багаття, розморожувати грунт, копати шурфи, а тоді йти поземно за верствою? І ніяких підпорок не треба буде, нарінок і болото вистоять, доки й саме пекло замерзле, а зі смоли морозиво вийде. Коли добрий прошарок, то й на сто футів завглибшки будуть працювати. Я вам без жартів кажу, що йду з вами, Ілайджо.
Той засміявся, взяв попідруч своїх товаришів і рушив був до дверей.
— Та стривайте, я ж направду, — знову гукнув Буйний День.
Усі троє разом обернулись. На обличчях їм видно було й подив, і радість, і недовіру.
— Годі тобі! Не мороч голови, — промовив Фін, спокійний, поважний вісконсінець.
— Санки й собаки мої тут, — відповів на це Буйний День, — отже, в нас два запряги, вантаж поділимо порівну, й буде легше. Доведеться тільки спочатку йти помалу, бо мої собаки потомились.
Усі троє очевидячки зраділи, проте ще трохи не йняли віри.
— Чуєш, Буйний Дню, тільки не клей дурня, — шпарко заговорив Джон Гайне. — Кажи до діла. Ти що, справді з нами хочеш?
Буйний День простяг йому руку.
— Тоді краще б тобі йти зараз спати, — порадив Ілайджа. — Ми вирушаємо о шостій. Чотири години лишається тобі на сон, не так-то й багато.
— Може б, відкласти на день, дати йому спочинути? — запропонував Фін.
Гарнішева гордість збурилась.
— Не вигадуй! — гримнув він. — Вирушаємо, як сказано, о шостій. Коли вас розбудити? О п'ятій? Гаразд, о п'ятій я вас розбуркаю.
— Краще піди поспи хоч трохи, — поважно порадив Ілайджа. — Хіба ж можна так їхати!
Буйний День втомився, безмежно втомився. Навіть його залізне тіло почувало тяжке знесилля. Кожен його м'яз вимагав сну, спочинку, кожний нерв здригався на думку про нову подорож, нове напруження. І розум, чувши той протест тіла, теж повставав. Але глибоко всередині у ньому палав вогонь Життя. Воно гнівно й гордо шепотіло йому, що на нього зведено погляди всіх товаришів, що наспів час подвигу, що це нагода ще раз показати сильним свою силу. Життя знов нашіптувало йому свою давню брехню, а в спілці з ним було ще й віскі з його зухвальством та марнолюбством.
— Ви, може, думаєте, що в мене ще мамине молоко на губах? — зареготав Буйний День. — Та ж я цілих два місяці не пив, не танцював, не бачив живої душі. Ідіть, висипляйтесь. О п'ятій я побуджу вас.
Так він і протанцював цілу ніч у своїх мокрих панчохах, а о п'ятій годині уранці вже грюкав у двері до напарників, вигукуючи голосно давню свою примовку, що дала йому прізвисько:
— Буйний день надворі! Вставайте, ви, ловці щастя з Стюарт-річки! Буйний день, буйний день!
РОЗДІЛ VII
Цей раз їхалося легше. Дорогу вже ліпше було втерто, а не візши пошти, вони й не спішилися. Денні переходи робилось коротші, й на спочинок лишалося більше часу.
За минулу подорож з поштою Буйний День загнав трьох індіян, але тепер його товариші знали, що їм треба дістатись до Стюарту не вимореними, а зі свіжою силою, отже й не дуже поспішали, хоч однаково вони втомлювались. Зате Буйному Дневі ця легша робота була як добрий спочинок.
На Сороковій Милі вони спинились на два дні дати перепочинути собакам, і все ж на Шістдесятій Милі довелося покинути на факторії ввесь Гарнішів запряг. Його собаки ніяк не могли видихати жахливого переходу від Селкірка до Серкл-Сіті, не те що їхній господар. Отож узяли замість них свіжих і подалися далі.
Другої ночі отаборилися серед острівців у гирлі Стюарту. Ввечері Буйний День заговорив про майбутнє місто, де воно буде розташоване. Його товариші тільки сміялися, але він, не зважаючи на них, запаколив цілий лабіринт високих, лісистих острівців.
— А що коли якраз на Стюарті знайдуть багате золото? Тоді ви або урвете щось, або ні. А я напевне урву. Тож, далебі, краще поміркуйте гарненько та приставайте до мене.
Але вони все опинались.
— Ти такий самий мудрагель, як Гарпер і Джо Ледю, — сказав Гайне— Вони ввесь час у це бавляться. Знаєш ту велику площину, зараз за Клондайком, біля самої Лосячої гори? То ось реєстратор на Сороковій Милі казав мені, що несповна місяць тому вони запаколили її; мовляв, буде селище Гарпера і Ледю. Ха-ха-ха!
Ілайджа й Фін теж зареготали, але Буйний День лишився глибоко серйозний.
— Оце ж бо воно й є те, що моє серце чуло! — закричав він. — Іде велика карта. Вже люди нюхом чують. Нащо б вони там ставили паколи, коли б і їм серце не підказувало! Далебі, шкода, що це не я запаколив!
Жаль, що бринів у нього в голосі, викликав новий вибух реготу.
— Смійтеся, смійтеся. Оце ж бо й біда ваша! Ви гадаєте, що забагатіти можна, тільки знайшовши жилу. Я так і знаю, що коли тут виявиться багате золото, — а воно таки виявиться, — ви всі почнете копирсатися зверху та розгрібати болото; тільки небагато ви там візьмете, нічим буде й похвалитися! З живого срібла, з амальгами ви смієтесь, а дрібний золотий пісок, по-вашому, господь бог створив навмисне, аби морочити шмаркачів чечаків. Вам подавай тільки ядряний пісок, та й того половину ви покинете в землі, а з того, що здобули, ще половину втратите, промиваючи. А багатство загребуть ті люди, що займуть землю під міста, позакладають торговельні спілки, повідкривають банки… Вибух реготу покрив його слова.
— Банки, на Алясці!.. Ой, від самої думки вмерти зо сміху можна!
— Авжеж, банки, біржі…
Знов їх аж корчило від реготу. Джо Гайне, ухопившись за боки, качався на своїм укривалі.
— А за ними прийдуть здорові акули, — провадив далі Буйний День, — і поскуповують усі річки, де ви греблись, як ті кури. Влітку вони розмиватимуть грунт водою, а взимку розморожуватимуть парою.
Розморожуватимуть парою? Оце-то загнув! Це вже Буйний День сам себе перевершив, смішки строячи. Розморожувати парою! Навіть вогнища палити, і то ще не пробувано, за химеру вважається.
— Ну й смійтеся, кат з вами, смійтеся! Чом ви не хочете розплющити очей? Ви ж, далебі, як ті сліпі кошенята! Кажу вам, коли на Клондайку відкриють золото, Гарпер і Ледю стануть мільйонерами. Коли ж його знайдуть тут, на Стгоарті, ви побачите, як місто Елама Гарніша виросте, мов на дріжджах! А ви тинятиметеся навколо з кислими пиками… — Він безнадійно зітхнув. — Ну, дарма вже, візьму й вас до себе на роботу, хоч за харчі абощо.