Пан Морок, як бачите, і печеру "Тридцять три лиха" відновив, і хвороби заново порозводив.
Синя свічечка горіла тільки біля Незнайомки, а далі всю печеру поглинала страшна, сповнена потворами рухлива темрява.
"Невже й Валера там? – з жахом подумав Вася.— Лежить, знеможений хворобами, і навіть голову підвести не в силі. Але чого Незнайомка така спокійна? Невже вона може читати книжку, коли поряд лежить хворий Валера? Треба постукати, гукнути її".
Але ні постукати, ні гукнути Вася не встиг.
Бо в цю мить заскреготали, розчиняючись, іржаві ворота Зландії, і на галявину в'їхав старий облуплений тролейбус з вибитими вікнами.
Вася ледве встиг сховатися в кущах.
З тролейбуса вийшов лютий роздратований Бабай, а за ним зморені і сердиті Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Безсмертний.
– Вихід один,— похмуро сказав Бабай. – Тортури! Поки не признається, де дзеркальце.
– Так! Тортури! – закивала головою Баба Яга.
– Тортури! Ху! – погодився Змій Горинич.
– Нічого не поробиш – тортури! – розвівши руками, зітхнув Кощій Безсмертний.
– Чур, я перша!.. Чур! Я перша товчу її у ступі. Цюк-цюк-цюк!.. Усі кісточки на пісочок!
– Ні-ні! Я перший! Ви, Бабо, завжди вперед лізете. Ху! – роздратовано сказав Змій Горинич.
– Бо я – дама!
– Ху! – зневажливо хукнув Змій Горинич. – Жаль, що в нас у Зландії дзеркала заборонені. Подивилася б на себе. Дама? Страховидло! Ху!
– А ти, ти, ти – гад повзучий! Тьху! Тьху на тебе!
– Не лайтеся! Я її спершу у казані зварю. Буль-буль-буль! Хе-хе-хе! – Кощій Безсмертний потер руки.
– Ні-ні! Я сказав! Я її – ху! – спопелю. А тоді вже робіть, що хочете.
– Ну добре, добре. Досить! Набридло! – скривився Бабай. – Кинемо жеребок. Кому випаде, той буде перший. По-чесному. Ходімо! І вони рушили до печери "Тридцять три лиха".
Вася затаївся у кущах.
Що робити? Зараз вони почнуть мучити й катувати Незнайомку, домагаючись, щоб вона сказала, де дзеркальце.
А дзеркальце ж у нього! І він – що? – лежатиме тут у кущах і спокійно слухатиме, як буде кричати від болю Незнайомка?
Ні! Не може він цього допустити! І, не думаючи про те, що буде далі, Глечик вискочив із схованки.
– Не чіпайте! Не чіпайте її! – загукав одчайдушно.
Вони так здивувалися, що аж поприсідали, ї так і застигли, присівши.
– Га?
– Що?
– Ху!
– Тю!
Перший отямився Бабай:
– Ти?! Сам прийшов у Зландію?! Такого ще не було! За всю історію цієї країни.
– Ти що – здурів?! Ху! – вражено хукнув Змій Горинич.
– Це ж треба! – знизав плечима Кощій Безсмертний.
А Баба Яга тільки носом здивовано свиснула. Глечик нарешті зібрався з духом і випалив:
– Одпустіть мого друга Валеру!.. Чуєте?.. Вони перезирнулися.
– Якого Валеру? – розвів руками Бабай. – Звідки ти взяв, що він у нас?
– У вас! Я бачив його портфель у ямі! Вони знову перезирнулися.
– Це ж треба!..— сказав Кощій Безсмертний винувато.
Бабай так люто блиснув очима на нього, що здалося – на галявині спалахнув вогонь.
– А-а, – наче згадав Кощій Безмертний. – Я ж той портфель у лісі знайшов. Правда!
– Неправда! – вигукнув Вася.
– Ти як з нами розмовляєш?! – гримнув на нього Бабай. – Ти куди прийшов? Ти що собі дозволяєш? Тут тобі не середня школа, де можна ходити на голові!
– Я ж тебе зараз тільки – ху! – і від тебе жменька попелу на землі залишиться. – Змій Горинич, опустивши вниз руку, показав, яка жменька попелу залишиться від Васі.
– А я тебе у ступі тільки – цюк! цюк! цюк! – і всі твої кісточки – на пісочок! – Баба Яга радісно потерла руки.
Лише Кощій промовчав, і Вася ще більше впевнився, що, мабуть, Безсмертний у всьому й винен. Валеру схопив, очевидячки, він. І необережно залишив речовий доказ – портфель. Тому Бабай так блимав на Кощія. І тут раптом з-під землі почувся глухий зловісний голос пана Морока:
– Гей! Що там робиться у вас нагорі?.. Що за галас? Чому не доповідаєте?!
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,
в якому Бабай умовляє Глечика. Несподівана пропозиція. Глечик погоджується.
Бабай поспішливо вихопив з кишені чарифон і, запинаючись, загукав:
– Ваша Темність!.. Пробачте!.. Не встиг!.. Не встиг!.. Тут така річ… розумієте… повернувшися з траси… ми виявили… що… на території Зландії… одним словом… порушник кордону!.. Ні-ні! Відомий!.. Вася Глечик з четвертого "Б" класу… Ні!.. Але… краще я вам особисто… не чарифонна розмова… Біжу!
Бабай підбіг до погребні, тупнув тричі ногою і раптом провалився під землю.
"Мабуть, там у них швидкісний ліфт", – подумав Глечик.
– Слухай! – раптом сказав Васі Кощій Безсмертний. – Тікай! Тікай, поки не пізно!
– Не для того я сюди прийшов, щоб тікати! – сказав Вася. – Одпустіть Валеру, і ми разом утечемо.
– От дурненький! – сказала Баба Яга. – Та ти хоч розумієш, куди ти потрапив? Це ж Злан-дія! Злан-ді-я! Не Добряндія? Розумієш?
– Добровільно сюди ніхто ще не приходив. Ху! – пояснив Змій Горинич. – Ти перший! – І, мабуть, останній, – похитала головою Баба Яга.
– Тікай, від щирого серця раджу! – став благати Кощій Безсмертний. – Тікай, поки цілий!.. Потім пізно буде.
– Ні! – вперто заявив Глечик. – Валеру я тут не покину! Або вдвох, або… Валеро! – раптом закричав він щосили. – Валеро! Держись! Я тут! Я прийшов тебе врятувати! Чуєш? Тримайся! Держись! Валеро!
У вражої сили на якийсь час навіть мову одібрало від подиву.
– Та цить! Ху! Розкричався! – опам'ятався нарешті Змій Горинич.
– Це тобі не у школі на уроці малювання. У нас не можна кричати! – сказала Баба Яга. Але Вася не слухав.
– Валеро! – кричав він. – Валеро! Де ти? Озовися! Це я! Твій друг Вася Глечик! Я врятую тебе! Валеро! Це я – Глечик.
– Це ж треба! – розгублено озирнувся на всі боки Кощій Безсмертний. – Та замовкни!.. І тікай швидше! Тікай!
– Ні! І не просіть навіть! – зціпивши зуби, відмовлявся Вася.
– Побачимо, як ти нас проситимеш зараз! Ху! Чого ми з ним панькаємося? – роздратовано гарикнув Змій Горинич. – І справді! – підхопила Баба Яга. – Хто він такий, щоб оце так з нами зухвало розмовляти? От зараз я його у ступі тихесенько – цюк! цюк! цюк!..
– Ні-ні! Знову ви, Бабо, уперед лізете! Я його трошечки спопелю, а тоді вже… – Змій Горинич не договорив, бо несподівано з-під землі біля погребні вигулькнув Бабай.