Герберт УЕЛЛС
ЧОЛОВІК, ЩО РОБИВ АЛМАЗИ
До дев’ятої вечора я затримався в якійсь справі на Чансері-Лейн, і тепер голова трохи боліла, не хотілося ні розважатись, ні працювати. З глибини цієї вузької, багатолюдної міської ущелини було видно вгорі, між висотним кам’яним громаддям, клапоть неба, який свідчив про те, що настав тихий вечір. Отож я вирішив зійти на набережну — подихати свіжим повітрям і дати спочинок очам, милуючись різнобарвними вогнями на річці. Увечері тут найкраще, годі й сумніватися: в спасенній темряві не видно, яка брудна вода, а вогні цього швидкоплинного часу — червоний, жовтогарячий, ядучо-жовтий та сліпучо-білий — відливають найрізноманітнішими відтінками, від сизого до темно-пурпурового. Крізь прогони моста Ватерлоо сотні яскравих цяток позначають вигин набережної, а над парапетом на тлі зоряного неба сірими велетами здіймаються вежі Вестмінстера. Внизу тече чорна вода, і тільки час від часу плюсне хвиля, порушивши мовчання річки й гойднувши віддзеркалення вогнів, що пливуть на поверхні.
— А вечір теплий, — почувся збоку чийсь голос.
Я повернув голову й побачив поруч профіль чоловіка, що схилився на парапет. Обличчя він мав витончене, досить привабливе, хоч і змарніле, навіть бліде, а його зведений і заколотий шпилькою комір не менш виразно, ніж, скажімо, мундир, промовляв про те, як він живе. Я відчував, що коли відповім йому, то змушений буду заплатити за його нічліг і сніданок.
Отож я стояв і зацікавлено дивився на нього. Може, я почую за свої гроші щось варте уваги? Чи це просто звичайнісінький нездара, не годен навіть розповісти про свою власну історію? Чоло й очі виказували в ньому людину розумну, спідня губа трохи посіпувалась, і я зважився.
— Дуже теплий, — озвався я. — Але нам тут не особливо тепло.
— Чому ж, — сказав чоловік, не відводячи очей від води, — тут досить приємно... Принаймні тепер. Це добре, — провадив він, хвилю помовчавши, — що в Лондоні є такий спокійний куточок. Цілісінький день усе крутишся, крутишся, чогось домагаєшся, прагнеш виконати якісь обов’язки й не вскочити в клопіт... Я просто не знаю, що б ми робили, якби не було отаких затишних місцин... — Говорячи, він раз у раз замовкав і робив тривалі паузи. — Ви, мабуть, трохи знаєте, що таке стомлива робота, а то б сюди не прийшли... Та навряд, чи ви такі висотані й спустошені, як я... Ох!.. Часом я взагалі не певен, чи варта гра заходу... Хочеться махнути рукою на все — добре ім’я, багатство, становище в суспільстві — і взятися за якесь звичайне ремесло... Та я знаю: якщо відмовлюся від своєї мрії, яка забрала в мене стільки сили й здоров’я, то шкодуватиму все життя.
Чоловік замовк. Я вражено дивився на нього. Такої безнадійно зубожілої, як оце переді мною, людини я зроду не бачив. Обшарпаний, брудний, неголений і неохайний, він, здавалося, цілий тиждень провалявся десь на смітнику. І ще розповідає мені про те, як важко працювати по-справжньому! Я мало не розсміявся. Та цей чоловік або божевільний, або гірко жартує з власного убозтва!
— Це правда, благородні поривання й високе становище мають і зворотний бік, це — тяжка праця й клопоти, — озвався я. — Але ж вони й винагороджуються. Людина має вплив у суспільстві, може зробити добро, допомогти бідним і слабким... Крім того, приємно ж усвідомлюватию".
Мій добродушний жарт за таких обставин пролунав украй недоречно. Але мене штовхнуло на нього те, що вигляд незнайомця явно не відповідав його балачкам. Ще не договоривши фрази, я вже пошкодував про те, що сказав.
Чоловік повернув до мене своє виснажене, але навдивовижу спокійне обличчя й промовив:
— Я забувся. Ви мене, звісно, не зрозуміли. Якусь мить він дивився на Мене так, ніби вагався — говорити далі чи ні.
— Все це, без сумніву, так безглуздо... Ви мені не повірите, навіть якщо я розкажу вам про все. Так що навряд чи й варто починати... Але часом так хочеться відкрити комусь душу... У мене в руках справді вигідна справа. Дуже вигідна. Але саме тепер у мене великі труднощі. Річ у тім, що я... я роблю алмази.
— Ви, мабуть, тепер без роботи? — спитав я.
— Ніхто мені не вірить, аж набридло! — роздратовано кинув незнайомець, потім несподівано розстебнув жалюгідне своє пальто й дістав невеличку парусинову торбинку, що висіла в нього на шиї.
Тоді видобув з торбинки якийсь темний камінчик.
— Цікаво, ви знаєте, що це таке? — спитав він і подав мені того камінчика.
Рік чи десь так тому я вивчав на дозвіллі деякі науки, щоб одержати в Лондоні вчений ступінь, і тепер трохи розумівся у фізиці й мінералогії. Камінчик скидався на необроблений алмаз темної води, хоч і був надто великий — майже як пів мого великого пальця. Я взяв його в руку й побачив, що це правильний восьмигранник з гострими гранями, властивими для більшості коштовних мінералів. Я дістав складаного ножа і спробував зробити на камінчику подряпину. Марно. Тоді, повернувшись до газового ліхтаря, легенько провів камінчиком по скельцю свого годинника. На скельці залишився глибокий білий слід.
Неабияк заінтригований, я звів очі на свого співрозмовника.
— Здається, це справді алмаз. Але коли так, то який же він здоровенний! Де ви його взяли?
— Кажу ж вам, зробив сам, — відповів незнайомець. — Давайте його сюди.
Він поквапно сховав камінь і застебнувся.
— Можу продати вам за сотню фунтів! — раптом гаряче прошепотів він.
Тепер у мене знову прокинулася підозра. Зрештою, то може бути й шматок корунду, що випадково нагадує формою алмаз і майже.такий самий твердий. Та якщо це алмаз, то як камінь потрапив до чоловіка й чому він продає його за сто фунтів?
Ми подивились один одному в очі. Видно було, що незнайомець згорає від нетерплячки продати камінь, але то була нетерплячка чесної людини. Тої миті я повірив, що чоловік пропонував мені справжній алмаз. Але я не багатий, і сто фунтів залишили б у моєму бюджеті чималу дірку. До того ж жодна людина здорового глузду не куплятиме алмаз при світлі газового ліхтаря в обірваного волоцюги, повіривши йому на слово. І все ж від вигляду такого величезного алмаза мені вже ввижалися тисячі фунтів... Та потім я подумав, що цей алмаз, певно, згадується в усіх довідниках про коштовні камені. І знов на пам’ять спливли історії про контрабанду і спритних кейптаунських кафрів. Отож я вирішив питання про купівлю-продаж обійти мовчанкою.