В залі пишному Толедо1
Сурм дзвінких лунають кличі.
Суне розмаїтий люд
На змагання духівниче.
Тут не світська колотнеча
Піднесе мечі сердиті,-
Будуть зброєю слова,
Схоластичним гартом вкриті.
Не в галантний бій піде
Паладин на паладина,-
Поєдинок буде тут
Рабина і капуцина.
Їх ярмулка і каптур,
Мов шоломи, прикрашають,
Арбеканфес2 і наплічник,
Наче панцирі, вкривають.
Чий господь є справжній бог?
Чи єврейський, на покари
Щедрий бог, що став за нього
Раббі Юда із Наварри?
Чи є богом триєдиний
Бог ласкавий, християнський,
Що за нього став брат Хозе,
Настоятель францисканський?
Міццю певних аргументів,
Ланцюгом логічних речень
І цитатами з трактатів,
Визнаних без заперечень,
Кожен прагнув
Супротивника загнати
І божественне єство
Свого бога показати.
Встановили, хто потрапить
У поразку безсумнівну,
Той повинен перейти
Сам у віру супротивну,-
Іудей святим обрядом
Має вихрещений бути,
А ченцеві — навпаки —
Обрізання не минути.
Кожного з борців побожних
Оточили вірні друзі,
Згодні долю ватажка
Поділить і в щасті, й в тузі.
Твердо вірили монахи,
Що їх вчитель переможе,
Притягли уже й купелю,
Щоб зробить хрестини гоже.
Почалося в них кропилом
І кадилами махання,
Та й суперники тим часом
Гострять ніж для обрізання.
Два гуртки, готові битись,
Зупинились серед залу,
І навколо них юрба
Нетерпляче жде сигналу.
Під наметом золотим
З почетом, що вийшов слідом,
Сів король і королева,
Схожа на дитинку видом.
Ніс кирпатенький, французький,
Хитрі і грайливі міни,
Ротик — мовби чарівливі,
Завше всміхнені рубіни.
Гарну, легковажну квітку,-
Боже, стань їй на помогу! —
З берегів веселих Сени
Привезли сюди, небогу,
В край іспанських етикетів
І суворої гордині.
Бланш Бурбон — вона там звалась,
Донна Бланка зветься нині.
Короля "Жорстоким Педро"3
Звало людство тогочасне,
Та сьогодні, подобрівши,
Кращий він за ймення власне.
Він до зібраних вельмож
Ставлення являє чемне,
Навіть маврам та євреям
Слово кидає приємне.
Це обрізане шляхетство
За його підпору стало,-
Має провід над військами,
Порядкує грішми дбало.
Ось вістують раптом сурми
Й гуркотіння барабанів,
Що почався поєдинок,
Диспут поміж двох титанів.
Францисканець виліз перший,
Сповнений святого гніву,-
Грізно виє, лунко скиглить,-
Репетує верескливо.
Іменем отця і сина,
Іменем святого духа
Чорта він закляв, якого
Рабин безвідмовно слуха;
Адже часто чорт залазить
В час таких от суперечок
У єврея, щоб докинуть
Гострих жартів та словечок.
Чорта силою молитви
Закінчивши заклинати,
Взявсь монах за катехізис,
Ухопився за догмати.
Він казав, що бог в трьох лицях
Вірним побажав явитись,
Та всі три в одне обличчя,
Якщо треба, можуть злитись.-
А для того, щоб збагнуть
Суть цієї таємниці,
Треба розуму зректися
І втекти з його в'язниці.
Він казав: у Віфліємі
Пана бога породила
Діва, що чеснот дівочих
Аніколи не губила;
І коли лежав у яслах
Бог, то стали біля нього
Корівки й бички, побожно
Подивляючись на бога.
Він казав, що мусив бог
Геть од Ірода тікати
До Єгипту, але згодом
Повернувсь, щоб мук зазнати,
Бо за вироком Пілата
Був він відданий на муки
Твердосердим фарисеям,
Іудеям в їхні руки.
Він казав: на третій день
Бог свою труну покинув
І простісінько до неба,
Знявшись, мов на крилах, злинув,-
Та, коли настане час,
Знов на землю він прибуде
І всіх мертвих та живих
Скличе до страшного суду.
"Затремтіть,— гукнув монах,-
Перед богом, що його ви
Мордували, бичували
І вінець вдягли терновий.
О євреї, люті вбивці,
Мстиві і прагнущі крові!
Якби бог з'явився знову,
Ви його забить готові.
Ти, єврейський роде,— кишло,
Де чортів гніздиться сила,-
Тої нечисті мільйони
Влізли до твойого тіла.
Так учив Фома Аквінський,
Що заради знань незмірних
Названий стовпом,— він є
Й нині сяйвом правовірних.
О євреї,— ви гієни,
Ви жадни?х шакалів зграя,
Що на цвинтарях могили
Кровожерно розриває,-
Ви, євреї,— павіани,
Кабани, гіпопотами,
Крокодили і вампіри,
Хижаки над хижаками.
Ви — шуліки, сови, круки,
Кажани, сичі, оду?ди,
Трупоїди, василіски,
Погань ночі, дня паскуди.
Ви — черва, єхидни, змії,
За шкаруп гидкіші навіть,
Жаби, гади,— хай Христос
Ваші голови розчавить!
Чи ви хочете, прокляті,
Зрятувати душу власну?
Тож з бридкої синагоги
Йдіть в оселю нашу ясну.
Там, в любові світлім храмі,
Наче із святої чаші,
Джерело щедрот господніх
Голови омиє ваші.
Змийте ветхого Адама,
Скиньте гніт нестерпний бруду,
Змийте з ваших серць дощенту
Давню лють, олжу, облуду!
Чуєте ви голос божий?
Він вас знову кличе, люди,-
Ваших паразитів гидь
Скиньте господу на груди.
Наш господь — господь любові,
Він подібний до ягняти,-
За гріхи людей він смерть
Мусив на хресті прийняти.
Наш господь — господь любові.
Носить він Христа наймення,
Прагнем ми сягти його
Милосердя й всепрощення.
Ось чому такі ми добрі,
Милосердні, незлобиві,
Тихомирні, мов телятка,
Добрості зразки правдиві.
Ми, у рай попавши, будем
Там між янголяток світлих
Походжать, в руках піднісши
Кетяги лілей розквітлих.
Замість ряс шорстких зодягнем
Найчистіші білі шати,
Вберемось в стрічки та бинди,
В шовк, мусліни і брокати.
Зникнуть лисини! На тім'ї
Пишні кучері зав'ються,
Найгарніші юні діви
Їх косичити візьмуться.
Келихи на небі будуть
Більш глибокі і широкі,
Ніж отут, внизу, бокали,
Де п'янкі шумують соки.