Ангел брутально вилаявся. Але опору чинити не став. Уже в патрульній машині він раптом бурхливо розрядився. З усієї сили почав бити себе кулаком по голові і скрипіти зубами:
— Фраєр паршивий! "Фанеру" жалко стало. Забрати хотів. А тоді останню гастроль вирішив дати. Під завісу… От і одержав — "завісу"!
Капітан дивився на нього навіть співчутливо.
Розділ XX
Скандал у Троянді
— Ну що ж, — сказав капітан Попенко. — Треба, мабуть, поїхати в Троянду. Перевірити імпульси, про які говорив ваш таємничий Нолик "Імпульси йдуть звідти", — так він, здається, казав?
Женя й Вітасик дружно закивали головами.
— Біолокатори перевіримо, — сказав Григорій Тарасович. Як кожен аматор, він не міг приховати гордості, що саме його спроби дали певний результат.
Майже вся Троянда була на річці.
Лише деінде в садках порпалися поодинокі дідусі й бабусі У Дармовисів теж безлюдно — так і не приїхали.
Хлопці повели дорослих у садок Дармовисів до того залізобетонного блока, який пересував, за словами Шурика, таємничий хлопець.
Григорій Тарасович узяв у руки біолокаційні рамки і наблизився до залізобетонної брили.
— О! Бачите! Бачите! — тихо прошепотів він, наче боявся сполохати.
Біолокатор показував безперечну наявність енергетичного поля.
— Розумієте? Де б він не з'являвся, лишається напруга. Дивно! — Григорій Тарасович знизав плечима.
— Кахи-кахи! — почулося з-за кущів, з сусідньої через дорогу ділянки. — Доброго здоров'я!
Там, спершися на сапку, стояла якась бабуся. З гострим цікавим носом і круглими незмигними пташиними очима.
— Доброго здоров'я! Драстуйте! — привіталися вони.
Бабуся підійшла ближче і, приставивши до рота долоню й рвучко озирнувшись, змовницьки прошепотіла:
— Ви, бува, не з органів?
— А що? — поцікавився капітан Попенко.
— Та тут таке було годину тому!
— Що саме?
— Скандал!.. Думала, кров проллється.
— Що ви кажете?.. А що ж таке?
— Та живе тут у нас один дід Гординя Відлюдкуватий. Ні з ким не спілкується. Нещасний чоловік. З реабілітованих. Двадцять років у сталінських таборах просидів. Інколи до нього приїздять такі ж, як він. От і вчора увечері приїхав. Гуляли вони. А сьогодні вранці поправлялися, мабуть. І таке вчинили… Зчепилися… Той кричить: "Пусти! Я його уб'ю, падлюку! Це він! Він! Пусти!" А той: "Не смій! Мало тобі! Знову захотів? Мене бий, якщо вже не можеш". І в руках сокира. А в того ніж. І нікого з чоловіків близько. А тоді той плюнув: "Ех ти!" — і пішов.
— А через кого такі пристрасті? — спитав капітан.
— Та когось побачили. Саме там, де ви стоїте. По-моєму. Бо той весь час туди сварився. Хоча там нікого не було. По-моєму.
Вони перезирнулися.
— От тобі й Нолик!.. — задумливо мовив капітан Попенко.
— Що ви кажете? — спитала бабуся.
— Та ні, нічого, то я так… — заспокійливо помахав їй рукою Анатолій Петрович. — А де той ваш дід Гординя?
— Щось не видно. Після того як той пішов, він теж кудись подався. Взагалі-то він цілими днями на річці. Рибу ловить.
Але як не шукали вони діда Гординю на річці — так і не знайшли.
Кількість питань збільшувалася, відповіді поки що не було жодної.
Розділ XXI
Тринадцятий Апостол озивається знову
"Ех ти! Салага! Метушишся, а толку ніякого. Я задоволений. Я переконався, що ні фіга ви не можете, сучасні менти. Не дригайся! Я пожартував. Спи спокійно, дорогий пане Горбатюк.
Тринадцятий Апостол".
Степан Іванович тримав у руках лист, який щойно одержав із ранковою поштою, і думав, що це має означати. Справді відбій тривоги, щире визнання Тринадцятого Апостола, що то був жарт, розіграш, чи, може… Чи, може, він злякався викриття, побачив, що вони йдуть правильним шляхом?..
Тринадцятий Апостол… Ангел…
З одного арсеналу. Але це ще не доказ.
Справжнє ім'я Ангела було Едуард Максимович Кириченко. Дактилоскопія підтвердила це.
Він "розколовся" на першому ж допиті. Оскільки був певен, що Дармовис і Боря "засвітили" його. Хоча вони клялися, що ні. Дармовис примчав учора до Ангела, мокрий від страху: міліція напала на слід, допитує Борю… А він, Дармовис, про Борю нікому ж ні слова!..
Саме у Борі на дачі Едик-Ангел і познайомився з Дармовисом. І Дармовис, сам того не бажаючи, і навів Ангела на свій магазин.
— Знав би — не зв'язувався з цими салатами! — скрипів зубами Ангел. — Ненавиджу дилетантів! У кожній справі треба бути професіоналом. Все в нашій країні губить непрофесіоналізм. Некомпетентність! І в державному плані. І взагалі…
Він іще політиканствував, філософствував. Хоча в освіті недалеко пішов від покійного сантехніка-рецидивіста Рябошапки. Едика відрахували з другого курсу фізкультурного інституту за неуспішність. Але претензії мав великі. Природа обдарувала його чудовими фізичними даними, та про духовність, моральність не подбала. На сьогодні в нього було три судимості й великі зв'язки у злочинному світі…
Капітан наказав знову привести Ангела.
Ангел прийшов заспаний і невдоволений.
— Ну то як, Едику? Пожартував, значить? Тринадцятий Апостол…
— Ви про що, начальнику?
— Не розумієш?
— Не розумію, — він здивовано моргав очима.
"Чи так грає, чи справді — не він?" — подумав Горбатюк і спитав:
— І Тринадцятий Апостол тобі нічого не говорить?
— Ні Ангел — так Апостол — ні. Не шийте мені зайвого, начальнику. З мене вистачить і так.
Продовжувати розмову не було сенсу. Якщо листи писав навіть Ангел, він од них зараз відмовиться.
Категорично. Бо це тільки б ускладнило його становище. Зайві статті. Погроза, образи, шантаж…
Схоже, що писав таки він. Навіть слівце "салага" з його лексикону. Але нащо? З якою метою?
Ангела відвели.
Горбатюк набрав номер капітана Попенка — Анатолій Петрович? Толю? Я знову одержав листа від Тринадцятого Апостола, — він зачитав листа. — Що ти про це думаєш?
Попенко відповів не одразу. Нарешті сказав:
— Думаю, що підстав для хвилювання стало більше.
— Я теж так вважаю. Він, мабуть, схаменувся, що писати було не слід. Зопалу написав, фанфаронський у нього, мабуть, характер, хотів щось довести, а тоді бачить, що ми навколо нього крутимося, — і назад…
— А може бути й інший варіант. Зв'язаний із тим таємничим Ноликом. Що це він написав. Він же й дзвонив тобі… А тоді хтось із дорослих, які готують катастрофу, засік його і змусив написати іншого листа.