ДУЖЕ ВАЖЛИВІ СПРАВИ І як їх ВИРІШИТИ
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Ця справа в центрі уваги на сьогоднішній сесії ВУЦВКу.
Дивна якась це справа. І до різдва Христового, і після різдва Христового з тої справи живемо, а налагодити ніяк не можемо.
А через що?
Мало землі. Це найголовніша причина. Ну що ти на тих семивосьми десятинах зробиш?
Розказують про чехів, про данців, про фінляндців…
У них он, мовляв, на каміні родить… У них он у три поверхи нива… І на нижньому поверсі, і на середньому, і вгорі родить…
Так то ж у "них"!..
Яка холера мене примусить у три поверхи ниву орати? Що мені, більше робити нема чого, чи як? Мені й побазарювати, мені й поярмаркувати, мені й похрамувати, мені й посвяткувати, — так коли ж я, скажіть на милість, оті три поверхи оратиму?..
Ти дай мені десятин хоч з двіста — я тобі покажу, як хазяйнують!
Що виходить? Юринда виходить…
Земля моя, народна — не панська, а жити сутужно.
Об чім діло?
А об тім діло, що неправильно…
Раніш, коли хто землю мав, він здавав її в оренду, обирався на старшину чи на титаря, надягав черкасинову чумарку, брав у руки ціпка, йшов селом — так йому всі шапки скидали.
Коні в його як змії, корови як барині.
— Це хазяїн! Оце хазяїн! — усі казали. А тепер?
І земля моя — і юринда виходить. "Інтенсифікація! — кричать. — Колективізація!" Неправильно! Треба всім по двіста десятин, щоб можна було здавати в оренду. І все.
Обмірковуватиметься ще на сесії справа охорони народного здоров'я.
Справа важлива, хоч її саме життя непогано, сказать, вирішило. Особливо на селі…
В кожнім селі, в кожнім хуторі є свої лікарі, що десятиліттями "врачують" населення…
Лікарюють вони непогано, відсотком смертності серед хворих регулює бог.
Головний їхній плюс — це те, що не треба витрачатись на ліки.
Самі вони й ліки готують.
Гвоздика, коров'ячий кізяк, сеч[10], м'ята, сажа, калган… І молитви.
Наркомздравові тільки слід упорядкувати цю справу, видати всі "медичні" молитви і пасічанську бабу Палажку (лікувала мене "од зубей") ввести до себе в колегію. І все.
Садіть ліс! Бережіть ліс!
Не нищіть дерева! Ліси — наше багатство! Ліси тепер наші! Народні тепер ліси! Власне добро бережіть! Без лісу занепаде хазяйство! РІчки повисихають! Земля всохне! Правильне лісове хазяйство врятує нас! Оце гасла лісового тижня. Тяжко це все!
Садіть ліс!.. Це, значить, бери лопату, копай ями, сади туди деревину, бережи її, худоби не пускай!..
Не нищіть лісів! Це, значить, не рубай дерева! Не крадь! Є земельні комісії, що розподіляють ліс серед населення! Є земельний закон, що вказує, як користуватися лісами, щоб і ліси не загинули та щоб і населення лісом було задоволене…
Тяжко це!
От якби такий тиждень оголосили: "Рубай ліс!"
Заводити лікарські пункти навряд чи варт.
БЕРЕЖІТЬ ЛІСИ
"Ану хто швидше!"
"Скільки вирубаєш — стільки й твого!" От би попрацювали!
Цілісінький би місяць, і вдень і вночі, рубав би, їйбогу, і обідати б не обідав… І жінка б рубала!
Та що жінка?! Ванькові б шестилітньому купив маленьку сокиру, хай би хоч хворосту нацьокав!
А потім би стояв серед двору, а в дворі під самісіньку стріху рядочком дубки, берестки, ясенки…
Стояв би тільки та покахикував…
А потім та повисихали б річки, та повисихали б луки, порепалася б земля й позаносило б піском лани та ниви!
Сидів би на берестках своїх серед піскового моря та курив би люльку…
А підріс би Йванько, сів би поруч на берестку, подививсь би на тата, покивав би головою:
"Та й дурний же ти, — мовляв би, — тату, за те, що ліси понищив!"
І тут би якраз крикнуть:
"А виріж мені, стара, кийка, я йому покажу, як батька дурним кликать!"
"Де ж я тобі,— скаже стара, — вирубаю, коли всі ліси понищили?!"
А Йванько стрибатиме та приказуватиме:
"Дурний тато! Дурний тато!"
І нічого не зробите.
"ВЕЛИКДЕНЬ"
Про те, що Ісус Христос кінець кінцем воскресне, людство знало давно, бо в одній молитві ясно сказано:
"І воскресшего в третій день по писанію…"
Подія, отже, знаменна, що "писаніє" її передбачило й провістило ще за багато віків до того часу, як діва Марія народила від духа сина свого Ісуса…
Через те воскресіння Христа й було для людей такою несподіванкою, і багато людей, — а серед них навіть і апостоли, — не вірило, чи воскрес Ісус, чи не воскрес.
Чи воскрес Ісус Христос?
Безперечно, воскрес!
Та не просто воскрес, а "воістину" воскрес.
Справді, якби не воскрес Ісус Христос, хіба б ми готувалися до цього свята семитижневим "великим" постом?
Хіба б ми цілих 42 дні їли саму редьку з квасом, щоб потім налітати з роззявленим ротом на порося, на яйця, на ковбаси, на шинку, на паску, на курку, на індика, на самогон та на наливки й настойки Укргосспирту "довоєнного качества"?
Воскрес, безумовно. І велике це свято.
Великдень — свято воскресіння з мертвих, свято, — як каже християнська релігія, — життя; воно найулюбленіше й найурочистіше свято в християнській релігії.
І найурочистіше воно й найулюбленіше через те, що править за символ життя, за символ перетворення мертвого на живе.
Через те саме ми, християни, колемо великі свині на це свято, ріжемо маленькі поросята, б'ємо обухом силу волів та корів з лагідними, покірними очима, перерізуємо горло маленьким теляткам, кладемо на дривітню голови курей, гусей, індиків і, розмахнувшись великою сокирою, одрубуємо з святковим настроєм ті голови…
А потім обтираємо кров гарячу з сокири або з ножа, хрестимось і релігійно промовляємо, як після кожного "богові вгодного" і добре закінченого діла: "Слава тобі, господи,'слава тобі". А богові це діло вгодне через те, що робимо ми це на пошану воскресіння з мертвих його святого сина.
…А от і саме свято…
Ми ті поросята, телята, кури, індики, ягнята — у кошики та під церкву.
Там через кропило й кадило нисходить на них благодать божа, вони "святяться"…
І як тільки батюшка пройдуть повз вашого кошика й покроплять ваше порося водицею свяченою, ви хапаєте порося, яйця, паску, жінку, Ванька й Одарочку, біжите до воза, одв'язуєте кобильчину, скакаєте на воза:
— Ннно!
І галопом смалите до себе на хутір, приїздите, не випрягаєте навіть кобили, вскакуєте в хату, кидаєте в куток батога і скрикуєте: "Христос воскрес!" — і за стіл.