— П'ю за ваше здоров'я! Кожний з нас хай подумки згадає своїх друзів, відсутніх зараз, а всі разом віддамо належне богам. Ще раз — ваше здоров'я! Пийте собі на здоров'я, ворогам на безголов'я. Це лише початок. Як спаде спека, на вершині горба прослати повсть і викласти побільше яств і вина. Будемо бенкетувати всю ніч. Собі на втіху, олінфянам на загибель. Хай дивляться! Хай тремтять! Перемога буде за нами! Я все сказав. Ваше здоров'я, мої полководці! І за твоє, сину. За нашу перемогу! Слава македонській зброї!
— І її славному цареві! — вставив Антіпатр.
Кінець Олінфа
ОлІнф був одним з найзаможніших і найвпливовіших грецьких міст на македоно-фракійському березі. Незалежний, бо сильний, сильний, бо добре укріплений, багатий, бо мав розвинену торгівлю та розкішні будинки, у яких мешкали вільні й небідні греки. І вони не мали ані найменшого бажання підкорятися Македонії. До того ж Олінф був небезпечним сусідом Македонії на півострові Халкідіці, адже тридцять два халкідських міста слухались саме його, Олінфа, і разом з ним виступали проти Філіппа та його політики. Навіть Афіни не змогли нав'язати Олінфу свою волю. Все це добре розумів Філіпп — без підкорення Олінфа він не міг захопити півострів, а без Халкідікн з її політичною незалежністю годі було й думати про своє панування у Греції. Без падіння Олінфа неможлива подальша могутність Македонії, її поступ уперед, і тнм більше похід у Персію.
Коли б грецькі міста, і зокрема Афіни, по-справжньому допомогли Олінфу, Філіпп навряд чи зумів би Його взяти. Але, на його щастя, Афіни не прислухались до палких закликів Демосфена і виділили Олінфу більш ніж скромну допомогу, яка не могла його захистити. Олінфяни відчайдушно боронилися. Але Філіпп був упертішим від них. І щасливішим, і обачливішим. Доки він штурмував Олінф, його посланці, а також прихильники промакедонської партії Ісократа діяли у всіх халкідських містах не без успіху. Македонське золото, щедрі обіцянки брали своє — халкід-ські міста переходили на бік Філіппа.
Штурмові загони, змінюючи один одного, не давали спокою оточеним ні вдень ні вночі. Станкові луки, встановлені під захистом дубових, окованих металом щитів на відстані ста з чимось кроків від оборонних стін, відчутно спустошували ряди захисників на міських мурах, бо пробивали навіть найміцніші щити. Крім того, їхні стріли, що зливою сипались на місто,, несли вогонь—і в місті не затихали пожежі...
Так довго тривати не могло, і олінфяни вдруге запропонували переговори — Філіпп, як і першеє навідріз відмовився з ними говорити. Повна здача міста і все — такою була його відповідь.
Македонці посилили натиск, до кидальних апаратів, онагрів та балістівг приєдналися "скорпіони", невеликі машини для кидання ядер. Але кидали вони глиняні ядра, що всередині були наповнені запалювальною сумішшю. Розбиваючись, вони вихлюпували з себе вогонь, і пожежі не затихали в оточеному місті. Збільшилась кількість і воронів, з допомогою їхніх гаків македонці на очах у олінфян руйнували стіни, трощили їх ядрами, і ось-ось у проломи могли увірватись загони. І все ж олінфяни найбільшу надію покладали на міцність стін (попри все вони булн-таки й справді міцними), на допомогу грецьких полісів і на власну кінноту. Але сусідні міста поки що не поспішали з допомогою, тому Олінф тримався на власній кінноті, яка часто і завжди несподівано для македонців робила сміливі вилазки. Відчинялися міські ворота, вершники з гиком і свистом та бойовими кличами "алала" та "елелеу", як ті вихори, вихоплювались за мури і значно спустошували ряди македонських штурмових загонів та груп. Тому Філіпп щодня був змушений тримати напохваті свою кінноту, це нервувало, відволікало сили від штурму впертого міста. Та й олінфяни, здавалось, і не думали занепадати духом,— все так же спокійно і впевнено відбивали натиски, і кіннота їхня, як завжди, була на висоті. Здавалось, надійнішого захисника міста як кіннота тоді було й шукати.
Так думали і самі македонці. Але несподівано Антіпатр нагадав царю його ж власну приказку: "Немає такої фортеці, у яку б не увійшов осел, навантажений золотом".
— З твого дозволу, царю,— сказав Антіпатр, коли він лишився удвох з Філіппом,— я велю варті відійти подалі від твого намету.
Філіпп розуміюче глянув на радника і кивнув головою. Антіпатр, неквапливо звівшись, вийшов. По хвилі повернувся і, взявши стілець, сів ближче до царя, заговорив пошепки:
— Мої таємні люди попрацювали добре, аби підготувати стежку для осла, котрий із золотом зміг би увійти в Олінф. З усіх впливових осіб Олінфа нашими можуть стати — якщо їм добре заплатити — лише двоє. Але їх цілком вистачить для задуманого. Для нас вони справді на вагу золота. Це — Ласфен і Евфікрат. У їхніх руках кіннота Олінфа. Потрібне золото. Названі мною особи — командири олінфської кінноти, що так нам заважає, готові продатися, але за пристойну ціну.
— Ми й купуємо лише тих, хто продається за пристойну ціну,— гмикнув Філіпп.— Бо ті, хто продається дешево, ненадійні. А ось щодо названих тобою осіб, ти певний? Це не хитрість олінфян?
— Ні. Названі мною особи нашої, македонської, орієнтації і переконані, що тільки сильна Македонія об'єднає Грецію і греки разом з нами підуть завойовувати Персію.
— Золото буде. Готуй своїх людей і того осла, котрий із скарбом на спині увійде в Олінф.
Ні, недарма Філіпп казав про осла... Увійшов він і в добре захищений Олінф, який до того не могло взяти все воїнство Філіппа. Золото зробило своє. А зрада — докінчила.
Начальники олінфійської кінноти Ласфен та Евфікрат не встояли. Підкуплені людьми Філіппа, вони під час однієї з вилазок перейшли з своєю кіннотою на бік македонців і відкрили міські ворота. Через них у місто лава за лавою увірвалося озвіріле воїнство царя Філіппа...
Олінф. був не просто захоплений, а вщент пограбований, знищений і спалений дотла. Це було зроблено з наказу Філіппа — щоб настрахати інші непокірні грецькі міста. Ті, хто вцілів при грабунках і нищенні міста, був відданий у рабство і відправлений на рудники. На загибель. Лише декому з олінфян пощастило врятуватися, втікши до Афін,