Александр велів полководцям переслідувати ворога, що шпарко втікав, а сам, розпашілий боєм і перемогою, зіскочив з коня і зайшов у препишний намет Дарія. Все оглянув, особливо вразила Александра лазня перського владики — відра, різний посуд з пахощами виявилися з чистого золота, всюди стояли дивани, застелені барвистими килимами, столи з небаченими раніше коштовностями...
— Ось що значить бути царем! — вражено вигукнув Александр.
Після битви під містом Ісса в руках македонського царя опинилася вся західна частина Перської імперії. Сили ж її були настільки ослаблені, що Дарій III, ледь отямившись від своєї втечі, зробив невдалу спробу розпочати переговори про мир. щоб бодай хоч так врятуватися і зберегти за собою частину імперії. Але переможець і слухати не схотів, він кинув своє військо на південь, до фінікійського узбережжя Середземного моря. Майже всі міста, що стояли там, здалися македонцям без будь-якого спротиву. Тільки мешканці Tipa, що його захищали потужні стіни і сильний флот (місто розташувалося на острові, відділене від материка неширокою протокою), вирішили не здаватися. Перси вважали, що взяти таке місто приступом взагалі неможливо. Тільки Александр думав по-іншому. Вирішивши засипати протоку, що відділяла острів від материка, він підтягнув облогову техніку — тарани, штурмові башти, машини для кидання каміння — і сім місяців ламав оборонні стіни, доки й не взяв Tip.
Вцілілі пощади не мали.
Це так вразило і настрахало Дарія, що він удруге запропонував чужинцеві мир на таких умовах: македонський цар одержує всю територію від Євфрату до Егейського моря, 10 тисяч талантів як викуп за царську сім'ю і руку однієї з його дочок...
Цар зібрав на раду своїх полководців і попрохав їх висловитись.
Полководці довго мовчали. Зрештою озвався старий Парменіон. Сутулячись, він сказав своїм глухуватим, наче надтріснутим голосом, що якби він був Александром, то замість того, щоб і далі наражатися на небезпеку і зрадливе воєнне щастя — сьогодні перемога, а завтра хтозна-як повернеться удача,— неодмінно прийняв би пропозицію Дар'їя. Вона варта того.
Александр, уважно вислухавши свого полководця, трохи подумав і зрештою відповів, що якби він був Парме-ніоном, то неодмінно прийняв би пропозицію лякливого перського царя. Але оскільки він не Парменіон, а Александр, то пропозиції Дарія його не влаштовують.
Викликав писаря і продиктував Дарію відповідь: "Я, Александр, цар македонців, гегемон еллінів, не бажаю одержувати лише частину території Перського царства тому, що можу мати все царство, у грошах я не відчуваю потреби, а щодо одруження з твоєю дочкою, то я можу це зробити і без твого дозволу, оскільки твоя дочка знаходиться у мене в полоні..."
Відповідь македонського царя була стриманою, наче ввічливою, але водночас дошкульно-знущальною, і Дарію нічого не залишилося як спішно готуватися до нових битв з нахабним і щасливим чужинцем, який так легко відхопив у нього половину царства.
Дарій готувався, а македонець, не звертаючи на те приготування аніякої уваги, пішов у Єгипет, який здався йому без будь-якого опору. Більше того, жерці проголосили його сином бога Амона. І новоявлений син єгипетського бога заклав у дельті Нілу на морському березі нове місто, яке назвав у свою честь. Мине небагато часу—й Алек-сандрія швидко перетвориться в один з найбільших торгових і культурних центрів на багато століть.
По весні 331 року Александр розпочав боротьбу за підкорення другої, східної, частини Перської імперії. Македонська армія переправилась через дві найбільші ріки Месопотамії Євфрат і Тігр. На рівнинному березі Тігру, неподалік містечка Гавгамели, його чекав Дарій III з великим військом, заново набраним у східних сатрапіях і озброєних найновішою зброєю. Всі бойові колісниці персів б'ули обладнані гострими серпами, що сікли воїнів, як тільки колісниці вривалися у ворожі ряди. їх Дарій велів першими кинути на македонців під час вирішальної битви вранці 1 жовтня 33 і року. Але ті сподівання, що перси покладали на свої колісниці, не збулися — македонці при їх наближенні спокійно розступилися, колісниці в розпалі бою проскочили в тил і там їх без мороки македонці й захопили. Це був перший удар і перше жорстоке розчарування, що отримав Дарій у тій битві.
І все ж владика ще вірив у свою перемогу. Вирішив з ходу охопити правий фланг македонців та греків, що складався з легкоозброєних піших воїнів і кінноти, якими командував сам Александр (лівий фланг, що теж складався з легкоозброєних піхотинців та кінноти, був під орудою Парменіона. Важка піхота і кіннота зосередилися в центрі) . А далі сталося те, чого ніяк не міг передбачити Дарій. Вибравши зручну мить, коли стрій персів на лівому фланзі порушився, Александр кинув туди кінноту і сам її повів на прорив. Удар стався таким навальним, що македонська кіннота на чолі із своїм безстрашним царем глибоко вклинилася в бойові порядки перського війська і майже розколола його навпіл. У ту розколину за кіннотою ринулась важка піхота. Перси не могли зупинити ні піших, ні кінних і почали відступати. Можливо б, вони ще й утримались, аби у них був відважний цар, котрий своїм власним прикладом піднімав би їм дух і завзяття, але Дарій, злякавшись, кинувся тікати. Як і в першій битві біля Ісси, так і в цій за царем побігла його гвардія, потім загони в центрі, а за ними стратило голову і все військо. Всі вони втікали так прудко, що Александр з гетайрами гнався за перським царем та його військом до вечора, потім всю ніч, аж до ранку, але так і не наздогнав.
Перемога була вражаючою. Як свідчать грецькі історики, перси в результаті битви біля Гавгамели втратили убитими понад сто тисяч воїнів. Була підрубана під корінь і сама воєнна міць персів, і Дарій уже більше так і не зміг зібрати й підготувати таку армію. Після битви біля Гавгамели перський владика міг хіба що втікати. І втікати в напрямку до своєї загибелі, до якої залишалося вже рукою подати.
Почувши про нищівний розгром персів і чергову втечу Дарія, одне з найбільших і найзнатніших міст Сходу Вавилон'здалося Александру без опору. Честолюбивий переможець присвоїв собі новий титул "Цар Вавилону і чотирьох частин світу".