Міщанська комедія-водевіль на 2 дії
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Трохим Петрович Дармостук, київський міщанин, бондар, немолодий, сивуватий, але кремезний, здоровий чоловік. Удівець.
Марта Сидорівна Мочульська, міщанка, немолода панна, 35 літ, негарна. Має різницю й хату.
Петро Іванович Скрипчинський, дрібний чиновник з казенної палати, 25 літ. Проворний, штукар.
Василь Тихонович Солодкевич, дрібний чиновник з казенної палати, 25 літ, товариш Скрипчинського з духовної школи.
Ф е с я, молода дівчина | міщанки, швачки з магазину мод,
Леся, молода дівчина /живуть в Мочульської в флігелі.
М е л а ш к а, наймичка Мочульської, сільська молодиця.
Тетяна Круторебриха, шептуха, стара баба.
Гості: міщанки й міщани.
Дія діється в Києві на Глибочиці.
ДІЯ ПЕРША
На сцені — кімната в домі Мочульської, в котрої стоять на кватирі Скрипчинський та Солодкевич. В убогій кімнаті двоє простих ліжок, стіл та два прості стільці. Двері збоку в пекарню; другі двері в коридор.
ВИХІД 1
Мочульська сама.
Мочульська (прибирає в кімнаті). Та й дав же мені господь кватирантів! Жеруть, як вовки, а грошей за кватиру не платять вже два місяці. Підождіть, Марто Сидорівно, та й підождіть! А доки вже мені ждати. Не знаю, як од їх одчепитись. Пішла б в поліцію жалітись, так не смію: як увійду в ту поліцію, то аж уся трушуся. Не дать їсти — шкода хлопців, а найбільше того Солодкевича, що такий гарний, як намальований. Про Скрипчинського мені байдуже. Хоч і веселий, та вже дуже великий вітрогон: все жартує та на смішки мене підіймає. Але хоч я й добра, та, мабуть, сьогодня не дам-таки їм обідати. Нехай скакають голодні! Може, викручу якого карбованця.
ВИХІД 2
Мочульська та Дармостук.
Дармостук (входить з обручами та клепками в руках). Добридень вам, Марто Сидорівно! Як ваше здоров'ячко?
Мочульська. Доброго здоров'я, Трохиме Петровичу. Спасибі вам. Що це ви? З ярмарку, чи що?
Дармостук. Та еге ж! Ви мене просили зробити вам діжку на капусту. Ось, гляньте, яких я вам обручиків та клепочок дістав! Чи добрі?
Мочульська. Та добрі ж та міцні! Буде добряща діжка. А це що в вас під пахвою? Паляниця, чи що?
Дармостук. Е! Не вгадали! Це те, що ви найбільше любите.
Мочульська. Що ж би там таке смачне? Може, маковники?
Дармостук. Ні!
Мочульська. Може, коржики з мигдалями? Дармостук. Ні!
Мочульська. Що ж воно таке? Та вже й сама не знаю, що я найбільше люблю. Та покажіть-бо! (Йде до його, він оступається).
Дармостук. Не покажу, нехай кортить. (Розв'язує з хустки чубату курку й показує). Ось що! Чубатенька курочка. А правда, вгадав ваш смак?
Мочульська. Так, так, так. Це правда: я дуже люблю чубатих курей. Але ж і ви, Трохимовичу, догадливі.
Дармостук. А бачите! Догадався, що вам до смаку. Нате ж вам цей гостинчик.
Мочульська. Спасибі, спасибі за гостинчик. Коли б ще й чубатого півня дістали, мала б і чубаті курчата.
Дармостук. За чубатим півнем недалеко ходити, бо він і сам прийшов до курочки.
Мочульська. Он куди гне старий!
Дармостук. Який же я старий? Як угляджу де молоденьку молодичку або дівчину, то аж жижки задрижать. (Залицяється до Мочульської... Співає).
Якби мені зранку, Горілочки чарку
(витяга з кишені пляшку)
Та тютюн та люльку, Дівчину Ганульку.
А от я приніс вам і тієї солоденької вишнівочки, що ви любите. Така добра, що як вип'єш, то й губи оближеш.
Мочульська. Чого це ви сьогодня такі щедрі?
Дармостук. Тим, що вас сьогодня дуже люблю.
Мочульська (соромливо). Тільки сьогодня. А вчора?
Дармостук. Та і вчора й позавчора, і торік й позаторік.
Мочульська. Яке ви чудне говорите, аж мені сором. (Затуляє очі долонею). А я передніше од вас цього не чула...
Дармостук (набік). Хоч і поганенька на виду моя сусіда, але товстенька та й грошовита. Має різниці. Варто було б удівцеві на старість притулитись до цієї різниці. (Голосно). Передніше не чули од мене цього, бо я так, як і ви, соромливий собі трохи. А це мене так вхопило за серце, неначе його хто залізним обручем скрутив. Марто Сидорівно! (Дивиться на неї з любощами в очах). Ох, довше не видержу... Та сідаймо ж та покуштуйте оцієї солоденької та добренької, то, може, й ви станете добріші до мене.
Мочульська. То й сідаймо. Прошу покірненько.
ВИХІД З
Ті самі й Мелашка.
Мочульська. Мелашко! А принеси сюди дві чарки та вхопи на тарілку закусочки. Мелашка. Зараз.
Мелашка приносить дві чарки й тарілку з закускою, становить на стіл і виходить.
ВИХІД 4 Дармостук та Мочульська.
Дармостук. Вип'ємо ж по чарці та поп'ємося та й будемо веселі, та, може, трошки й пожартуємо. (Наливає чарки). Дай же, боже, нам здоров'я!
Мочульська. Даруй, господи! Ет! Куди мені до жартів. Тут мені такий клопіт з тими столовниками. Не платять грошей за кватиру вже два місяці, та ще й вередують.
Дармостук. То ви їх проженіть з кватирі. Мочульська. Гріха боюся. Бог зна, що на тім світі буде.
Дармостук. Чи вже ж ви так багато нагрішили? Та вас янголи понесуть просто в рай та й посадять в садочку під вишнями. Праведна, добра ви душа!
Мочульська. Ой, не кажіть цього. Господи, як боюся пекла та чортів. Добре нам на цім світі, а що на тім світі буде, один господь знає. А як згадаю про пекло, то й цілу ніч не сплю, бо кажуть же, що буде каяття, та вороття не буде.
Дармостук. А що? Нагрішив, багато накришив та й не виїв? Чи так? От ми й ще нагрішимо: вип'ємо ще по чарочці. (Наливає. П'ють).
Мочульська. Ой, смачна ж вишнівочка! Од гріха ніяк не вдержусь. Ой боже мій! Боже мій! (Зітхає і хреститься). Прости нам і помилуй нас, грішних.
Дармостук. Та лучче заспіваймо: ви ж так любите співати.
Мочульська. Що правда, то правда. Тільки якби якої святої.
Дармостук. Нехай буде й святої. (Співає. Мочульська підтягує).
Горлиця, як друга лишиться, Навіки з другим не спариться; Де древо зелене, цвітьми украшене,
Не сяде, не сяде. Вона летить, повна тоски-туги, В далекі сухі, пусті луги: Де древо зелене, цвітьми украшене,
Не сяде, не сяде.
Мочульська (важко зітхнувши, втирає сльози). Ой господи! Що правда, то правда: горлиця, як втеряє друга, то й пропаща навіки.
Дармостук. Брехня! Другого друга знайде. От і я: втеряв першу жінку, а вас люблю, як рябеньку перепеличку. (Щипає Мочульську за плече).