Провидіння Боже, яке влаштовує справи людські завжди на краще, вибрало злуку його з народом єдиновірним і єдиноплемінним за доброю та взаємною волею і згодою невимушеною, котрі руйнувати я вважаю за гріх смертельний і з тим жити і вмерти хочу". Хан, скільки не умовляв гетьмана на свою сторону і хоч які великі були його намови та обіцянки, одначе він ні на що не погодився, і розсталися вони з одвертою злобою.
к прибув гетьман у Чигирин, так застав він там посланця шведського з листом від короля тамтешнього Карла-Густава, який вимагав від гетьмана допоміжного війська супроти Польщі та деяких владарів германців, що воювали тоді
зі шведами за претензії ливонські, по-меранські та гольштинські. А вимога та виникла у короля на підставі союзних трактатів, попередніми гетьманами малоросійськими від імені всього народу тутешнього зі Швецією укладених під час польського нахабства та тиранства в час воєн, що з ними точилися; і що хоч в них Швеція силою своєю та грішми малоросіянам і не допомагала, одначе ж заступництвом королів своїх та їхніх посланців завше за ними обставала, а Польщі погрожувала диверсіями. Гетьман, виконуючи зобов’язання попередників своїх і народні, беззаперечно відправив до армії шведської, до польського міста Кракова, десятитисячний корпус із семи полків реєстрових козаків та із трьох охочекомонних створений, під командою полковника київського Антона Адамовича, проголошеного на той похід за наказного гетьмана, а цареві Олексію Михайловичу сповіщав, що вислання військ козацьких у поміч шведам є конечне і корисне як із огляду на зобов’язання договірні, всім державам спільні, на яких влаштовується народна домовленість і взаємна їхня допомога і зобов’язаність, так і тому, що робиться воно на шкоду спільному недругові.
Король шведський, користуючись допомогою козацькою, котра в дуже слушний час до нього підоспіла, заволодів обома столичними містами польськими, Краковом та Варшавою, маючи біля цього останнього бій з поляками, що тривав три дні. Подвиги тії нагороджено скарбами королів та вельмож, майже незліченними, та іншими великими здобичами, в обох тих столицях віднайденими. А наслідком того були повний розклад і виснаження польське, що загрожувало тій нації остаточним її занепадом і руйнацією, котра ж тоді була б неминуча, якби сторонні держави, доброзичливі до Польщі, не вчинили супротивних тому дій не стільки для її користі, скільки задля власних інтересів, заздрістю спонукуваних. Король дан-ський, по згоді з іншими державами проголосивши Швеції несподівану війну, вступив з армією своєю ско-роспішно на її землю і примусив короля шведського, облишивши всі польські завоювання, поспішити на оборону свого королівства. Тая війна тривала три роки і скінчилася Оливським миром на користь короля шведського, котрий, крім інших успіхів, облягав столичне данське місто Копенгаген.
Імператор римський, або германський, Фердінанд III і примас королівства Польського Урбан писали тоді ж до гетьмана Хмельницького, "щоб він одстав від союзу з королем шведським, яко противником обом католицьким релігіям, римській та грецькій, і найжорстокішим люте-раністом і щоб він, як давніше, злучився з Польщею на однакові з нею права та привілеї, що їх вони гарантувати можуть; а принаймні не втручався б ні в яку війну з Польщею і дотримувався би нейтралітету. В противному ж разі погрожували йому, що змушені будуть всі сили європейських католицьких християн кинути на зруйнування його нації, яко шкідливої всьому католицтву римському, якому вона небезпечніша за самих турків і сарацинів". Гетьман з найглибшою пошаною одписав імператорові, що "допомога його королеві шведському є обов’язок трактатів, усім народам звичайних і за святість шанованих, які ніяк не торкаються до релігії, або віросповідання народного, а уложили їх з Швецією попередники його і народ руський за тих часів, коли поляки, шаліючи в своїм поводженню і правлінню, шарпали народ сей не чуваними в світі варвар-ствами та нелюдськими тортурами, що в них панове римські католики не тільки не подали нещасному народові сьому ніякої допомоги, але ще й преізлиха гнали його, навертаючи на унію, в Римі вигадану, а на Русі про-повідану з найжорстокішою лютістю, яка перевершувала всі священні римські інквізиції і якої в самому магометанстві над християнами не чутно було. А народ руський є той самий, з яким імператор римський Максимілян іменем всієї імперії Римської, мав дружній союз і державне листування з самодержавними князями його, що були завше доброзичливі і допомагали імператорам імперії Римської, але понижений і заглушений був він злістю і лукавством поляків, які з’єдналися з ним добровільно і приязно, а розсталися з ворожнечею і духом помсти безприкладним; і рани зла сього такі є незцільні, що гоїти їх жодна сила та мудрість людська не годні".
Листування гетьмана з імператором та примасом і погрози притому од них супроводжувалися дійсно новою для Малоросії небезпекою. На початку 1657 року війська імператорські зібралися на кордонах Галичини, а війська турецькі об’явилися в Бессарабії та Молдавії, і весь Крим був у русі. Гетьман, сповістивши царя про листування з ними і про рухи військ сусідніх держав, прикрив зараз свої кордони численними деташемен-тами та командами, а в підмогу їм зложив для головних військ два табори: один над рікою Ташликом під командою сина свого Юрія, підтримуваного порадами старих і досвідчених старшин, що були при ньому; а другий побіля міста Заславля під командою наказного гетьмана Дорошенка. Війська на кордонах були з обох боків у безустанному русі, але ворожих дій між ними не відбулося, а тільки показували вони вид, що повсякчас пильнують і готові до війни. Тим часом прибули посланці чужоземні з новими вимогами.
ултан турецький Ібрагім та імператор римський об’єднаною місією оголосили гетьманові через тих посланців, що "як польське королівство є зруйноване і приведене до крайнього виснаження безугавними війнами і звитягами його, гетьмана, з військами козацькими, які губили Польщу без пощади й поваги і допомагали в тому шведам та цареві московському без слушних причин, і що держава тая, бувши на краю руйнації своєї, приневолена буде увійти в одну державу з Московією способом переговорів або силою переважаючої зброї, а сусідні держави і вся Європа, бувши спокійними того споглядачами, побачать, на сором свій, державу колосальну, з нічого майже на такий ступінь піднесену на шкоду багатьох народів, а з часом і на саме їх повалення, то монархи тії, маючи най-справедливіші причини боронити права народнії втримувати в державах політичну рівновагу, пригадують йому, гетьманові, відстати зовсім од союзів з Швецією і з луки з Московією, а радять поєднатися, як раніше, з королівством Польським під нинішнім своїм правлінням і з усіма правами та привілеями, що вільну націю означають, і на теє укласти, за посередництвом їхнім, установчу з поляками конституцію, яку монархи тії беруться гарантувати і вічно боронити; в противному ж випадку змусять вони до того потугою своєю, і на той кінець проголосять війну".