Примножені від поляків різноманітні малоросіянам податки, утиски і всілякого роду насильства по-двигнули року 1623-го Костянтина Івановича князя Острозького, воєводу київського, подати найпереконливіші скарги королеві і сенатові про гіркий стан народу руського, доведеного до межі урядниками і військами польськими, які правили Малоросією, і що міра свавільства їхнього і безчинства переходить усіляку терпеливість. Сими скаргами вельми клопотався Владислав, королевич польський, що не раз командував військами малоросійськими і поважав відмінні заслуги їхні військові при походах на лівонців і в Померанію та Ґданськ на користь союзної Швеції і вельми корисні всьому королівству Польському, яке так бідно за них їм виплачувало. Друг Владиславів, Густав-Адольф, король шведський, також вступався за сеє діло, подаючи королеві і сенатові через міністра свого з резиденцією у Варшаві, "що заходи і подвиги обох союзних королівств, Польського і Шведського, на користь обопільну завжди вдосконалені були постійною відвагою і мужністю військ руських, що становили центр армії польської; а безприкладне послушенство їхнє начальству і терпеливість в нуждах і тяготах військових завжди його дивували й захоплювали, яко самовидця і співучасника тих їхніх подвигів; а тому він, бувши перед ними вельми заборгований, ніколи спокійно дивитись не може на учиню-вані військові тому і народові, з нього створеному, нелюдські насильства та варварства од свавілля розбещених поляків, котрі вельми зле коряться своїм урядам і майже до безначалія дійшовших; і що правління польське, яке допустило війська свої і шляхту до анархії, а володарів і вельмож довело до деспотизму необмеженого, що права приватні і загальнонародні завше зневажає, сумнівне є в утриманні союзів, з дружніми державами укладених і самим надійним правлінням забезпечених".
а такі важливі подання та скарги уряд польський, обнадіявши народ руський і патріотів його своєю увагою та скорою допомогою, виконав усе те звичайно по-польськи, тобто до першого сейму, що минув у бенкетах та самопохваль-бах; і козаки малоросійські, об’єднавшись із запорозькими, року 1624-го змушені були обрати собі гетьманом полковника корсунського Тараса Трясила, який не вживав згодом сеї назви, і з ним підняти зброю супроти поляків оборонну. І за тою системою, не роблячи вони над поляками жодних пошуків, зібрались до міста Переяслава і, розташувавши табір свій поміж ріками Трубежем та Альтою, очікували почину польського. Поляки стягались зі всієї Малоросії, а почасти й із Польщі і, зібравшись великою потугою під командою коронного гетьмана Конєцпольського, розпочали атаку на табір козацький, укріплений обозом та артилерією з окопами. Напад повторювано і завжди відбивано було декілька днів з великою втратою польською. Нарешті козаки, діждавшись польського свята, папським тілом званого, що вони його святкують зі стріляниною та бенкетами, вислали тієї ночі повзком значну частину піхоти в одну найближчу балку,
і на світанку вдарили з двох боків на табір польський, вдерлися до нього, і, заскочивши багатьох поляків напівголими, перекололи їх усіх; що їм противилися, знищили, а решту перетопили в річці і розігнали, здобувши табір їхній з усіма запасами та артилерією.
Опісля сеї поразки польської, названої Тарасовою ніччю, були козаки розділені на багато корпусів та партій
і виряджені Тарасом для очищення сіл малоросійських від поляків та жидів, фаворитів їхніх; а собі взяв Тарас ділянку на роботу цю найпрос-торішу. Вся помста козацька впала тоді на тих невірних. їх вигублено цілими тисячами без всілякої пощади, а лише примовляючи та приспівуючи оренді їхніх паскових, і як вони над ними знущались вугільними своїми мітками або значками. Уряд польський, діставши вістку про поразку своїх військ, і про вигнання поляків з усієї Малоросії, і що жиди, їхні прожектанти та шпигуни, з талмудами своїми теж не були забуті і дістали за митництво належну помсту, не розпочинав тоді нічого супроти Малоросії, лякаючись короля шведського, котрий, вважаючи за образу, що подання його про козаків малоросійських так зле пошановано сеймом польським, привів війська свої в рух на їхніх кордонах, являючи намір напасти на Польщу. Поляки ж притому остерігалися і царства Московського, в котрому в пору міжусобиць та заворушень тамошніх, що сталися од багатьох самозванців і претендентів на царство теє, дістали собі місто Смоленськ з його повітами і всією потугою здобич ту берегли. А Тарас, пробувши гетьманом зі славою дев’ять літ, помер спокійно.
о смерті Тараса року 1632-го вибрали козаки гетьманом з полкових обозних Семена Перев’язку; та політика його, супроводжувана лукавою зрадою Вітчизни, незабаром позбавила його сеї гідності. Він, будучи вельми обдарований і улещений вельможами польськими, що привласнювали собі многі маєтності рангові гетьманські та інших урядників, прихилився на їхній бік і таємно підпомагав їм у їхніх заходах. І поляки мало-помалу запровадили майже все те в Малоросію, що Тарасом-небіжчиком було очищено; а задля підкріплення своїх робіт введено і війська польські до чільних міст. Козаки, зауваживши поведінку гетьмана Перев’язки підозрілою і шкідливою, позбавили його гетьманства і віддали до суду військового; та він за допомогою жидка, крамаря Лейбовича, котрий причарував начебто варту проданим від нього для сторожі тютюном, утік з-під варти і затаївся в Польщі.
а місце скинутого Перев’язки року 1633-го обрали від козаків та чинів їхніх гетьманом хорунжого генерального Павлюгу. Та коли він невдовзі після обрання став збирати і примножувати війська для підкріплення прав своїх і народних, то коронний гетьман Конєцпольський з численними військами польськими, напавши заздалегідь на Павлюгу і на військо його під селом Кумайками, розбив їх і вигнав з табору, котрий дістався полякам, яко здобич; а козаки з гетьманом ішли оборонне пішки до містечка Боровиці, де, укріпившись у замку, очікували підмоги од розсіяних військ своїх.
Та гетьман Конєцпольський запропонував козакам мир з підтвердженням колишніх прав та привілеїв військових і всієї нації і з умовою прийняти в гетьмани раніше вибраного Перев’язку, а Павлюгу, виключивши з війська, залишити в спокої у його маєтку. Мир був підписаний і присягами затверджений, але тривав він доти, поки козаки були в фортеці; а як скоро вийшли вони із замку і, розладнавшись, стали розходитися своїми дорогами, то поляки відразу явили звичайну свою підступність і, напавши на розладнаних козаків, багатьох із них посікли та перестріляли без оборони, а в інших пограбували всю їхню зброю та пообтинали вуса та чуприни. Гетьмана ж Павлюгу, обозного Греми-ча та осавулів Побідила, Летягу, Шку-рая і Путила забрали під варту і, закувавши залізом, вирядили до Варшави з повідомленням, що вони полонені під час бою. Уряд польський без усіляких про те досліджень і довідок повелів гетьманові Павлюзі живцем зідрати з голови шкіру і набити її гречаною половою, а старшинам його повтинати цілком голови і їх разом з чучелом гетьманської голови відіслати на позорище до міст малоросійських. За сим повелінням виставлено було голови тії на палях у Ніжині, Батурині, Умані та Черкасах, а чучело гетьманське — в Чигирині; а згодом спалено всенародне під час ярмарків.