Тимчасом як поляки святкували перемогу в таборі козацькому і тішилися його запасами, козаки, що засіли були в лозах, безнастанно думали про своє визволення і виправдали собою ту приказку народну, що "нужда вкладає розум людям". Вони, діждавшись темряви нічної, розклали списи свої по болоті, по п’ять їх разом, у півтори чверті один від одного, а кінцями врівень один з одним; по тих списах, полягавши на них, котився кожен козак з боку на бік до другого краю болота, і таким чином прокотились всі вони за болото на тверду землю, а останні з них перетягли за собою і всі списи. Не спиняючись довго на твердій землі, пішли вони шукати кінноту свою і гетьмана і коло полудня знайшли їх, коли пасли вони коней і журилися невтішно, що пропала їхня піхота і що таке велике для всіх нещастя. Радість була невимовною, як побачили вони одні одних. Зробивши тут короткий піхоті відпочинок, частували кінні козаки піхотних опуцька-ми, або стеблами трав катрану і холодку, замість звичайного обіду, бо іншого харчу, окрім трави, ніякої в себе не мали; а після такого ласування вирушили всі в дальшу дорогу до Кам’яйця-Подільського. Гетьман розповів при тому урядникам своїм історію свою з ханом татарським, що коли перейняв він хана за болотами по відступі ханському з поля битви, то благав його найпереконливіше, відступаючи всі свої, які тільки мав, скарби і що тільки йому завгодно, аби він повернувся на побойовшце і допоміг оборонити залишені в небезпеці козацькі війська; але той, отитулувавши гетьмана християнським гяуром, сказав у повній злобі і люті, що на границях Буковини бачився з ним суддя Гуля-ницький і переказав про все листування та переговори у справі союзів, намов та протекцій, які були у гетьмана з царем московським, і що "швидше він, гетьман, зробить світ злощасним, аніж його ощасливить, бо хан ніколи до таких союзів і протекцій не допустить, а наведе з усіх сторін на землю його війська турецькі, татарські і польські і зараз тому робить почин, коли тільки гетьман не прийме турецької і його сторони супроти москвитян". Гетьман хоч як не викручувався, що йому в нинішню пору воєнну і будучи в такому критичному становищі ніяк пуститися на нові такі важливі вчинки неможливо, а треба подумати про те в час миру, одначе хан нічого того не уважив і розстався з ним з попередніми погрозами, а гетьман опісля довідався, що втеклий від страти суддя Гуляиицький з Молдавії дістався до Польщі, а звідти посиланий був від короля з сенатором його Лянцкоронсь-ким на Буковину зустрічати хана великими для нього дарунками і значними сумами, котрі хапові і піднесли, і всі таємниці Хмельницького тоді ханові Гуляиицький розкрив. Хан, на-ближаючись до своїх кордонів, захопив собі в полон багатьох і багатьох людей малоросійських, що мали його за союзника і тому вважали себе в безпеці, а козаків запорозьких також пішло чимало від гетьмана слідом за ханом під приводом оборони своїх зимівників від плюндрування татарського.
Король польський, окуражений підступною зрадою хана і одержаною через те великою над козаками перемогою, розділив величезну армію свою надвоє і одну її частину під командою князя Четвертинського відправив для захоплення міста Києва, куди король мав намір прибути зі штатом своїм та армією на зимівлю, а з другою армією йшов сам король на Волинь і до Кам’янця-Подільського. Гетьман Хмельницький, утративши під Берестечком військ своїх близько дванадцяти тисяч, не втратив при тому мужності своєї анітрохи і, за короткий час доповнивши армію свою із міських гарнізонів і міліції і озброївши її запасною амуніцією із арсеналів чигиринського та черкаського, виступив з нею супроти армії Четвертинського. Тут армію застав гетьман біля містечка Хвастова, де мала вона роздих у повній безпеці, бо поляки, через звичайну свою легковажність і пиху, не інакше гадали про Хмельницького і козаків, як тільки, що вони, де не є, ховаються по віддалених границях, не сміючи їм і показатись, і, звичайно, міркували вже, як їм бенкетувати з королем у Києві та пересичуватись тамошніми розкошами і послугами киянок. Гетьман, приступивши до армії польської на світанку, вислав значну частину піхоти своєї у садки та городи хвас-тівські, обнесені ровами, які служили піхоті козацькій добрими окопами, а всіма іншими військами наступив на табір польський і, вчинивши сильну стрілянину з гармат і мушкетів, подався вперед, нітрохи не спиняючись. Поляки, бувши напівголими, хапалися за зброю, але вже вишикуватись як слід не могли, а, позбігавшись купами, подавались до городів та садів, щоб біля них вишикуватись і виступити вперед. Але піхота козацька, що засіла була за окопами садовими, допустивши поляків на найближчу дистанцію, зробила по них самий досконалий і сильний залп з мушкетів і повалила на землю їх цілі тисячі. Решта повертались всередину табору, але, зустрінуті всіма військами козацькими, зазнали од них другої поразки. Кінноту польську, що сідала на коней і шикувалась в лінію, тоді ж перекинуто і перемішано пострілами та списами кінноти козацької, і вона втікала навсібіч слідами князя Четвертинського і його штату, що побігли заздалегідь і майже в одних шляфроках. І так армію Четвертинського розбито вщент і розігнано в повному безладді. Війська курляндські, що були з ним, сховались в містечку і прислали від себе депутатами своїх офіцерів, віддаючись в полон і благаючи пощади. Гетьман, обеззброївши їх, відпустив в їхню землю з умовою і під присягою не повертатися їм до короля і поляків і не діяти надалі вороже супроти козаків під загрозою кари віроломцям шибеницею. Весь табір польський з усіма запасами, артилерією і багатою ставкою Четвертинського та інших вельмож польських дістався козакам як здобич і відшкодував їм втрату тих речей під Берестечком. Убитих поховано поляків на місці 13972 тіла, а взято в полон курляндців і відпущено в їхню землю 3215 чоловік. Відбулось те побоїще 27-го серпня, в четвер.
Біля Хвастова довідався гетьман Хмельницький, що князь Радзивілл з військами його литовськими, пробираючись на допомогу Четвертинсько-му правим берегом Дніпра, сплюндрував багато сіл побережних і саме місто Київ, що було без оборони, пограбував, а почувши про поразку Четвертинського, повернув назад на Литву з багатьма користьми. По тому повідомленню негайно рушив Хмельницький з легкою кіннотою переслідувати Радзивілла і, обійшовши його вночі, засів спереду біля Маслового Ставища, і як тільки він з корпусом, ідучи безтурботно, порівнявся з Хмельницьким, то сей, напавши збоку, розбив війська його до ноги і повернув усі награбовані користі з лихвою, діставши весь обоз Радзивілла з запасами та власними його скарбами. Вертаючись Хмельницький від Маслова, розбив ще сильні війська польські під Білою Церквою, котрі йшли від армії королівської шукати і допомогти Четвертинському і насунулись на Хмельницького, ставши жертвою його хоробрості.