Н о р а. Здрастуйте, докторе Ранк. Я вас по дзвінку пізнала. Та ви тепер не йдіть до Торвальда; він, здається, зайнятий.
Р а н к. А ви? (Входить до кімнати.)
Н о р а (зачиняючи двері в приймальню). О, ви знаєте, — для вас у мене завжди знайдеться вільна хвилинка.
Р а н к. Дякую. Скористаюся з цього, доки можна.
Н о р а. Що ви хочете цим сказати? "Доки можна"?..
Р а н к. Саме так. Це вас лякає?
Н о р а. Ви так якось це сказати... Що ж такого може статися?
Р а н к. Те, на що я давно чекав. Щоправда, я не сподівався, що це буде так швидко.
Н о р а (хапає його за руку). Про що таке ви дізналися? Докторе, скажіть же мені.
Р а н к (сідаючи біля грубки). Погана справа. Три чисниці до смерті. Нічого не поробиш.
Н о р а (переводячи подих). Це ви про себе?..
Р а н к. А то про кого ж? Нічого брехати собі самому. Я найнікчемніший з усіх моїх пацієнтів, фру Х е л ь м е р. Цими днями я вчинив генеральну ревізію мого внутрішнього стану. Банкрот. Не пройде, мабуть, і місяця, як я буду гнити на кладовищі.
Н о р а. Фу, як ви гидко висловлюєтесь.
Р а н к. Сама справа надзвичайно гидка. А найгірше те, що перед кінцем буде багато гидкого, потворного. Тепер мені залишається зробити одне дослідження. Зроблю його — і буду знати приблизно, коли почнеться розклад. І ось що я вам скажу. Хельмер зі своєю витонченою натурою відчуває непереборну огиду до будь-якої потворності. І я не дозволю йому приходити до мене, хворого.
Н о р а. Але ж, докторе Ранк...
Р а н к. Не дозволю. Ні в якому разі. Замкну двері... Як тільки я цілком буду певний в настанні гіршого, я надішлю вам свою візитну картку з чорним хрестом. Знайте тоді, що Мерзота руйнництва почалася.
Н о р а. Ні, ви сьогодні просто нестерпні. А мені ж так хотілося, щоб ви сьогодні були в особливо хорошому настрої.
Р а н к. Зі смертю за плечима?.. І так розплачуватися за чужі гріхи! Де тут справедливість? І в кожній сім'ї так чи інакше настає подібна неминуча розплата.
Н о р а (затуляючи вуха). Дурниці! Веселіше, веселіше!
Р а н к. Так, слово честі, тільки й залишається сміятися з усього цього. Моєму бідному невинному спинному мозку доводиться розплачуватися за веселі дні офіцерського життя мого батька!
Н о р а (біля столу ліворуч). Він був дуже охочим до спаржі і страсбурзьких паштетів? Так?
Р а н к. Так, і до трюфелів.
Н о р а. Так-так, і до трюфелів. І до устриць, здається?
Ран к. Так, і до устриць, звісно.
Н о р а. І до всяких там портвейнів та шампанського. Дуже сумно, що всі ці смачні речі неодмінно позначаються на спинному хребті.
Р а н к. І особливо сумно, що вони відбиваються на нещасливому хребті того, хто не скуштував їх ані крихти.
Н о р а. О, так, це найсумніше.
Р а н к (допитливо дивлячись на неї). Гм!..
Н о р а (трохи згодом). Чого ви посміхнулись?
Р а н к. Ні, це ви посміхнулись.
Н о р а. Ні, ви посміхнулись, докторе!
Р а н к (встаючи). А ви ще лукавіша, ніж я гадав.
Н о р а. Мені сьогодні так і хочеться утнути щось таке...
Р а н к. Я бачу.
Н о р а (кладе обидві руки йому на плече). Любий, любий докторе Ранк, не залишайте нас з Торвальдом.
Р а н к. Ну, з цією втратою ви легко примиритесь. Тільки з очей, то й забудете.
Н о р а (злякано дивиться на нього). Ви гадаєте?
Р а н к. Заведуться нові зв'язки, і...
Н о р а. У кого заведуться нові зв'язки?
Р а н к. У вас і в Хельмера, коли мене не стане. Та ви вже на шляху до цього, здається. Навіщо здалася вам учора ввечері оця фру Лінне?
Н о р а. Ой-ой. та чи не ревнуєте ви мене до бідолашної Кристини?
Р а н к. Звичайно. Вона заступить мене у вашому домі. Коли мене не стане, ця жінка, напевно...
Н о р а. Тсс! Не так голосно. Вона там.
Р а н к. І сьогодні? От бачите!
Н о р а. Вона прийшла тільки допомогти мені полагодити і мій костюм. Господи, який ви нестерпний. (Сідає на диван.) Ну, будьте ж розумним, докторе Ранк. Завтра побачите, як я чудово танцюю, і зможете уявляти собі, що це для вас, — ну, звичайно, і для Торвальда. (Виймає з картонки різні речі.) Докторе Ранк, сідайте тут, я вам щось покажу.
Р а н к (сідає). Що таке?
Н о р а. Ось! Дивіться!
Р а н к. Шовкові панчохи.
Н о р а. Кольору тіла. Хіба не диво? Так, тепер темно, але завтра... Ні-ні-ні. вище не можна бачити! А втім, вам можна показати й вище.
Р а н к. Гм!..
Н о р а. Що ви так критично розглядаєте? Ви, може, думаєте, що вони мені не личать?
Р а н к. Про це судити не берусь через брак певніших відомостей.
Н о р а (дивиться на нього якусь хвилину). Фу, як вам не соромно! (Легенько б'є його по вуху панчохами.) Ось вам за це. (Знову прибирає речі.)
Р а н к. А які ще скарби мав я побачити?
Н о р а. Нічого більше не побачите. Ви нестерпний. (Наспівуючи, копається в речах.)
Р а н к (після короткої мовчанки). Сидячи з вами ось так, просто, я не розумію... не можу збагнути... що сталося б зі мною, якби я не бував у вашому домі.
Н о р а (посміхаючись). Так, мені здається, ви справді почуваєтесь у нас зовсім непогано.
Р а н к (тихше, дивлячись у простір). І хочеш не хочеш, а доведеться все це покинути...
Н о р а. Дурниці! Нічого ви не покинете!
Р а н к (як і раніш). Піти, не залишивши навіть найменшого вдячного спогаду, навіть хвилинного співчуття... нічого, крім порожнього місця, яке може бути зайняте першим зустрічним.
Н о р а. А якби я тепер звернулася до вас з проханням? Ні...
Р а н к. Про що?
Н о р а. Про великий доказ вашої дружби...
Р а н к. Ну-ну?
Н о р а. Ні, бачте, я хочу сказати — про велику послугу...
Р а н к. Невже ви справді хоч раз так ощасливите мене?
Н о р а. Ах, ви не знаєте, у чому справа.
Р а н к. То скажіть.
Н о р а. Ні, не можу, докторе. Це вже надто велика послуга — тут і порада, і допомога, і послуга..,
Р а н к. Чим більше, тим краще. Але я не розумію, що це може бути. Говоріть же! Хіба я не користуюсь у вас довір'ям?
Н о р а. Як ніхто інший. Ви мій найвірніший, найкращий друг — я знаю, знаю. Якби ви допомогли мені, попередили щось!.. Ви знаєте, як щиро, як безмежно любить мене Торвальд. Він ні на хвилину не завагався б віддати за мене життя...
Р а н к (нахиляючись до неї). Норо, ви гадаєте, він один тільки?..
Н о р а (легко здригнувши). Один...