Листя трави (збірка)

Страница 19 из 19

Уолт Уитмен

Я ВІЗЬМУ ДРОЗДОВЕ ЯЄЧКО З ГНІЗДА

Я візьму дроздове яєчко з гнізда у садку,
Я відламаю гілочку від старого куща аґрусу і піду
проповідувати світу,
Ось побачите: ні єретика, ні насмішника я не зустріну;
Ось побачите: я викличу на змагання ченця і його поганьблю;
Ось побачите: я всім покажу червоний, аж гарячий томат і з берега
білий камінчик.

НА КОРАБЛІ ЗА ШТУРВАЛОМ

На кораблі за штурвалом
Молодий керманич обережно кермує.
Крізь туман з океанського берега долинає печально
Дзвін... О дзвін перестороги, розхитаний хвилями!
І справді, вчасна пересторога: дзвін лунав над океанськими рифами,
Дзвонить, і дзвонить, попереджає про небезпеку.
Ти на посту, о керманичу, зважай на гучну осторогу,
Повертається, швидко змінює галс вантажне судно
під вітрилами сірими,
Чудове, шляхетне судно з усім своїм вантажем коштовним
летить собі далі радо і впевнено.
Проте — о кораблю, кораблю безсмертний! О кораблю на борту корабля!
Кораблю тіла, кораблю душі, що мандрує, мандрує, мандрує.

КОРІННЯ І ЛИСТЯ САМЕ

Це коріння і листя саме,
Запахи, що линуть до чоловіків та жінок із диких лісів
і з-над ставків,
Кінський щавель і гвоздики любові, пальці,
що обіймають міцніш за лозу виноградну,
На світанку зливи пісенні з горла птахів, що ховаються
в листі дерев,
Леготи землі та любові, що віють від живих берегів до нас
на живий океан, до вас, о мореплавці!
Ягоди приморожені й котики березневі стрічають
юнака чи дівчину, що напровесні в поле виходять,
Бруньки любові перед тобою і в тобі, хто б ти не був,
Бруньки, що, як ведеться, розпукнуться у свій час;
Якщо ти даси їм сонця тепло — вони розкриються і дадуть тобі
форму, колір і запах,
Якщо ти станеш для них поживою і вологою — вони стануть
квітками, плодами, галуззям тонким і деревами.

Я ДОВГО ШУКАВ

Я довго шукав провідну тенденцію,
Ключ до історії, ключ до себе самого й до цих пісень —
аж нарешті знайшов:
Ключ цей не в нумерованих сторінках байок у книгозбірнях
(їх я ні приймаю, ні відкидаю),
Ані в легендах він чи ще у чомусь такому.
Він в сучасності — у сьогоденному світі,
Він в Демократії — сутності та меті минувшини усієї,
Він сьогодні в житті чоловіка чи жінки — простої людини сьогодення,
Він у мовах, у звичаях, у літературі й мистецтві,
Він у розмаїтості виробів, суден, машин, політик, вірувань,
удосконалень сучасних і взаємообміну націй,
Все для сучасності — все для простої людини сьогодення.

З МИСУ МОНТОК

Я стою немов на величавому дзьобі орла,
Океан на сході очі мої вбирає (лише океан і небо),
Здіймаються хвилі, баранці, кораблі вдалині.
Дикий неспокій, сніжні кучеряві вершечки —
одна за одною котяться хвилі,
Вічно шукаючи берег.

СМОЛОСКИП

На північно-західнім березі вночі стоїть гурт рибалок і спостерігає,
А інші в озеро вийшли і б'ють остями лосося;
Каное — невиразна тінь — пливе темними водами
Із смолоскипом, що палахкотить на носі.

ПРОЩАВАЙ, УЯВО!

Прощавай, Уяво!
Прощавай, дорогий мій друже, дорога любове!
Я йду — і не знаю куди,
І що попереду жде, і чи зустрінемось знов;
Отож — прощавай, Уяво!
Але востаннє — дай мені озирнутися;
Годинник цокає у мені повільніше, тихіше,
Час іти у смеркання, серце ось-ось перестане битися.
Довго жили ми, раділи, пестили одне одного;
Чудово! Та пора розлучатись... Прощавай же, Уяво.
Тільки не квап мене.
Справді довго жили ми, спали, очищалися, достоту водно злилися,
І якщо ми помрем, то помремо разом (так, залишимося
одним цілим),
І куди б не пішли — ми підемо разом, назустріч прийдешньому;
Може, нас це мине, і ми поговоримо, і пізнаємо ще щось,
Може, саме ти поведеш мене до справжніх пісень (чи не так?),
Може, дійсно, саме ти відкриваєш браму смерті, повертаєш ключ...
Отже, зараз
Прощавай... і привіт! моя Уяво.