Прибіг додому й сів. Сів та й розгортаю книжку відомого українського поета Максима Рильського…
Гортаєш, гортаєш, а^думка мимоволі лине туди, на Катеринославську вулицю, до старовинного пістоля, до шаблюки в бурштинах, до сап'янового черевика з золотенькою підківкою…
Ця шпага пам'ята Єрусалим,
А цей мушкет не знас слова хиба.
Потім пригадується палац князя СвятополкМирського…
Потім пригадалася Харківська губерніальна в'язниця, одиночна камера, Гюїсманс, дзвонар з Собору Паризької богоматері, французька кухня, хліб з цибулею…
Так то ж у Франції, а тут Рильський пише:
В країні галушо к і варенух (на жаль, місти ч иа }.
І тойтаки Рильський 1922 року пише, мов сидить у поміщицькій бібліотеці й перечитує ВальтерСкотта та мріє:
Десь є Марсель і з моря дух п'яний… Десь є Париж, дух генія й гамена.
І він, лиха личина, знає, що то мрії "фантастичні думи, фантастичні мрії", але що поробиш — наша революційна дійсність не люба поетові, і він утворює собі давноминулий світ блискучого февдалізму:
Хоч ві сйі мандрівки дальні… Хоч ві сні венецькІ води…
І знову про Париж; про поетів, про його кав'ярні… І тільки за єдину мить страшний привид дійсності:
Ти випив самогону з кварти І біля діжки в бруді спиш.
Смокче Максим Рильський самогон навхилки, замість бодлерівського абсенту…
І тоскно поетові, і гірко поетові… І снує, сніє поет хоробливої візії…
І втекти, втекти кудись з рідного краю — в Париж… Бо в Парижу — все…
Цікаво порівняти, що пише про Париж другий автор…
Париж… Столиця Франції. Велике місто на березі річки Сени. Бульвари. Знаменитий Булонський ліс. Театри…
(Іванов. Географія).
Не знати про що мріяв би Рильський, якби йому дали закордонний паспорт і він би справді побачив той Париж… Куди б він тоді вже тікав… От цікаво. Але про це вже іншим разом…
А зрештою, річ не в Рильському Максимі, а в отому новокласицизмові 1922 року, в отих мертвих гнівах і неживих ідеях.
А коли хочете, то річ зовсім не в отому новокласицизмові, а річ у тім, що Філіповичі та Зерови пролетарських поетів вихоластали… І тепер хоч кричи: "Рятуйте, хто в бога вірує". Усі пролетарські поети тепер без… революційного змісту. Позалишали в них саму художність, та тоді: ага! а що! Це ваші… Це — "пролетарські"…
А як насправді — так і не в цім річ, не. в вихалащаних поетах, а в Рильському Максимі…
Ось що він пише:
Але душа, мов криця, Закохана в блакить.
І Рильський цитує П. Савченка:
Мак червоний серця мого Перецвівся в синій.
Від червоних маків майнула українська література до синіх кольорів, до синіх настроїв, до синіх далечінів…
Посиніла українська література. Обпилася самогону й посиніла. Посиніла й умерла… У неї неживі ідеї, мертві гніви.
Неокласики й неофутуристи починають "детальну розробку окремих питань".
В трупі української літератури вовтузяться, як патологоанатоми.
Хай порсаються.
На їхнє місце з'явилися нові поети, пролетарські поети, українські поети…
Молоді поети живляться з трупа української літератури…
Але констатуємо факт: кінець української літератури. Є епігони і є піонери української літератури.
ІІІ
ШІСТЬ І ШІСТЬ…
Коли нове життя трощить старі побутові форми, коли з Шевченка зроблено святого рівноапостольного князя Володимира, коли всі автокефальні діти на всі голоси співають "Садок вишневий коло хати", коли всі малороси попереверталися на свідомих українців, коли поодчинялися нові українські школи, — тоді нова українська література багато має визначних талантів, славних імен, великих майстрів слова…
Візьмімо з них першіліпші шість найвідоміших. Розгляньмо: Олесь, Чупринка, Самійленко, Філянський, Лепкий, Рильський.
О. Олесь
Ніжний-ніжний, тонкий-тонісінький лірик, співець кохання, природи, рідного краю…
Великий майстер слова… Дає чудові перли поезії української: нудить світом, кляне свою дурну голову, п'є гірку по шинках, проситься, щоб пустили додому до жінки і до дитинки й каже, що більше не буде. Одно слово — визначний великий талан…
Грицько Чупринка
Дуже я його любив… Любив його прозорий дзелентичний, радісний, як травень, вірш. Великий майстер слова: батькові уси й бороду поголив. "Навіщо, — каже, — вам, тату, бороду носити. Вам так краще"… Чистий, високої марки лірик. Було, стане в Києві проти "Часу" й починає поливать. Дуже я його любив… Філософом отаким жив і помер не з хвороби, а з… розстрілу…
Володимир Самійленко
Відомий поет, бо жив собі тихесенько нотаріусом. Великий майстер слова, тільки що він написав, отак і не згадаєш… Якийсь такий поет… нарікає на ЧК в еміграції й хоче тікати на Марс… На Землі занудився…
Філянський Микола
Божественний поет. Молиться щовечора й щоранку богу. Одно слово — філософ і неабиякий патріот. Носить все життя в руках корону:
І на руках своїх корону тобі сини 'твої несуть.
"Синами", бачите, себе називає… Живе в Яреськах на Миргородщині. Щодня снідає й обідає, а мова в нього милозвучна, хоч у палац для делікатного вжитку. Да.
Лепкий Богдан
Хоч сам і з галичан, а пише галицькою мовою. Писав багато, а що саме — не скажу. Одно слово — чудовий поет. Видав за кордоном Шевченка й до кожного титла й коми примітки поробив. Працьовита людина — не любить більшовиків і нудить світом. Може, через п'ять років піде служити в Наркомос, а може, не піде, бо талан у нього неабиякий…
Рильський Максим
Був ще хлопцем малим — школярем, а штани вже носив, бо таки неабиякий майстер слова. Написав книжечку поезій. Потім перейшов на прозу. Великий талан: любить полювання й рибальство. Влітку бував у рідному маєткові (батько — Тадей Рильський — член старої громади). Взагалі — пантеїзм. Революції не запримітив… Що сталося з маєтком, не знаю, а без цього тяжко схарактеризувати його як поета, одно тільки можна сказати з певністю: ходить у штанях…
Було це шість найвизначніших, найславетніших представників української літератури…
Є ще чимало інших іменнів, що прислужилися українській літературі, бо поїхали за Петлюрою на еміграцію, разом з літературою…
Далі прірва…
Далі "стрибок" через прірву… І нова пролетарська література, що нічого спільного з старою українською літературою не має…
Беру з цієї пролетарської літератури шість іменнів.