Ваш найщиріший друг
Меїр Стельмах
Головне забув: американець записав у контракті пункт, що через нього мало не лопнула вся угода. А саме — ось послухайте, на що американець здатний! — що мій син і Роза не мають права в Америці будь з ким зустрічатись і знатися. Тобто, коли вони хочуть когось прийняти, він про це повинен знати. Коли хочуть десь піти — він має знати куди. І навіть коли їм писатимуть листи — він хоче знати, звідки ці листи. Подобається вам така забаганка? Зрозуміло, що я трохи морщився, але, кінець кінцем, підписав контракт з усіма пунктами. Тільки цей пункт я приховав від дітей, бо коли б, крий боже, Роза довідалась, було б щось страшне!.. Прошу вас це все зберігати в таємниці. На іншого я б з цим ніколи не звірився, але ж ви — які можуть бути балачки!
Меїр Стельмах
Розділ 40
ШОЛОМ-МЕЇР МУРАВЧИК — ОВО0МУ ДРУГОВІ АЛЬБЕРТУ ЩУПАКОВІ
Любий друже Альберт, пишу тобі листа і повідомляю, що я, хвалити бога, вже вдруге в Лондоні, знаю, що ти в Одесі, тому пишу листа до Одеси, щоб переказати тобі, Альберте, що мої справи дуже погані, не щастить, хоч гвалт кричи. Я страшенно шкодую, сам гризу себе за тв, що не поїхав тоді з тобою назад додому, але вже пропало. Надала нечиста сила, так уже випало мені, щоб я залишився спочатку у Відні, потім у Парижі, а тепер у Лондоні, і все це заради нашої красуні. Думка була: схоплю журавля в небі, та замість того схопив простуду і дулю під носа, бо красуня, відколи повернулася з Італії, стала таке велике цабе, що й не доступишся. Жартуєш? Роза Співак! Думаєш, шаленіють тільки наші євреї? Нічого подібного, християни, вельможі бігають за нею. Я мало не гигнув, почувши, як вона співає. А співає вона так, Альберте, що ні ти, ні твоя бабця ніколи уві сні такого не чули. А яку вона шану має, які діаманти носить! Якби ти побачив її виїзд, ти б здох на місці. Хто тобі винен у тому, що ти повівся з нею, як останній дурень, і через тебе я сів маком, мало з голоду не здох. Щастя, що в Парижі є єврейський театр. Ваксман, директор театру, дуже клятий, а трупа в нього — гидко дивитися. Насилу заробив там кілька копійок і знову подався до Лондона, а там виявляється, що вона вже в Антверпені й Брюсселі. Треба поїхати до Антверпена й Брюсселя, а з чим їхати? Нічого не поробиш. Я віддав у заставу свою валізку в Лондоні одному пришелепуватому на прізвище Кламер. У нього є кафе. Прийшов я до нього забрати валізку, а виявляється, що Кламера вже немає, поніс його дідько до Америки, а Роза, виявляється, ще раніше поїхала туди. Знаєш з ким? Таки з синком нашого Стельмаха, Гришею Стельмахом. Вона співає, а він грає. І, як кажуть, вони заробляють стільки, що ми могли б побажати собі за три місяці заробити стільки, скільки їм перепадає за один вечір. А для мене це великі збитки, бо у валізці переховуються папери, її таки листи, дуже важливі. Я їх читав і розумію, що це дуже важливі папери, бо Роза написала мені, щоб я їх привіз до неї і вона заплатить скільки треба. На моє щастя, її лист пролежав спершу три місяці у Ваксмана, лежав би той харцизяка в пропасниці. Я хотів йому побити пику, але боявся, що він не заплатить мені того, що я заробив. Що ти скажеш про мою нещасну долю? Приїхав я до Лондона саме тоді, коли їх і слід запав. А тепер виникає питання: що робити, куди мені податися і до кого звернутися, як не до тебе, мій любий Альберте, щоб ти мене підтримав і переказав, ради бога, негайно сто карбованців таки сюди, до Лондона. Тут я написав тобі свою адресу, щоб я мав можливість якось дістатися до Америки. Там я вже не журюся, пощастило б тільки знайти того пришелепуватого й забрати в нього валізку з паперами. Ти добре знаєш, що я заробив у тебе, чесно кажучи, далеко більше, ніж сотню, тож пам'ятай, Альберте, й не будь тим, що ку-рікає, а перекажи мені, ради бога, якнайшвидше гроші. Досі я тобі не надокучав, бо не потребував. Тепер я у великій скруті, бо маю поїхати до Америки. Моя сестра давно вже там, можеш мені щиро повірити, що я тобі ці гроші, бог дасть, поверну та ще з великою подякою. Щоб я мав стільки щастя й утіхи, мені твого, крий боже, не треба, а коли писатимеш мені листа, напиши мені про все докладно, як тобі там ведеться, які заробітки і чи маєш пристойну трупу? Які п'єси граєте в Одесі і як тепер у вас із поліцією, дозволами, що поробляють усі інші хлопці? Пам'ятаєш Гоцмаха? Кажуть, що він тут, у Лондоні, з влас-ною трупою. Що ти скажеш на це? Він, кажуть, лежить хворий. Я його не люблю, як єврей ненавидить свинину, але хай йому грець. Треба буде відвідати його. Бувай здоровий.
З пошаною
Шолом-Меїр Муравчик
Розділ 41
АЛЬБЕРТ ЩУПАК — ШОЛОМ-МЕЇРОВІ МУРАВЧИКУ
Високошановний друже Шолом-Меїр! Все лихе, що мені снилося цієї і минулої ночі, хай упаде на твою голову. Ти збожеволів чи з глузду з'їхав? Як то я можу кидати гроші на вітер і переказувати тобі сотні? Чи ти в мене єдиний синок, чи в мене на городі ростуть гроші? Щоб ти так мав живого батька, як я маю сотні. Всі, хто не має бога в серці, силкуються вимантачити в мене гроші, рвуть, шарпають, смикають, сіпають, розривають на шматки. Ще не здихався попередніх прикростей, а вже нова халепа. Але ні на кого я так не гніваюсь, як на оту канторову дочку, з якою ти затягнув мене в багно, бо мало того, що я витратив на неї цілий маєток, а вона пустила мене з торбами, то ще й образила мене перед моїм другом Стельмахом, обізвавши мене в його присутності попихачем. Якби вона мені сказала, що я злодій, розбійник, бандит, душогуб, мені це не так допекло б, як те слово — попихач. Я їй цього ніколи не подарую, навіть тоді, коли лежатиму мертвий на долівці, вкритий чорним. А що ти хочеш поїхати до Америки, то мені твій план подобається. І можу тобі дати трохи на дорожні витрати, але не сотню, бо не маю стільки, тільки з умовою: я надсилаю тобі її розписки, що лишилися в мене. Може, тобі пощастить вирвати з її рук те, що вона мені завинила. Бо якщо вона там справді заробляє стільки грошей, як ти кажеш, чому ж їй не відшкодувати мені ті збитки, які я мав через неї, коли вона раптом пішла від мене. Хай уже я подарую їй проценти, прощу те, що вона мене обізвала попихачем. Я, боронь боже, не така людина, що довго таїть у серці ненависть. А тобі нехай бог допоможе, щоб там пощастило. Ти знаєш, що я тобі не ворог. Там, кажуть, країна, де повно золота. Дивись тільки, пиши мені, бо досі ти мовчав, як риба, а то раптом — тиць тобі, дурню, тобто "прийшов Гаман"*, або, як кажуть росіяни, "черт его принес".Чому ти раніше, байстрюче, не писав, чому чекав до останньої хвилини? Можливо, що раніше я б міг тобі переказати цілу сотню, а тепер, бог тому свідок, не можу переказати більш як п'ятдесят, бо конкуренція велика, а витрати ще більші й щоразу набігає нова біда, нова напасть. Коли бог тобі допоможе, сподіваюсь, ти мені повернеш. Бо це в мене не легкі гроші. Бог тому свідок, як тяжко горюєш, поки заробиш п'ятдесят карбованців. А коли побачиш ту дівчину, нагадай їй всі бульйони, цукерки, шоколад, і окремі купе у вагоні другого класу, і спіднички, які я щоразу купував їй. Адже вона мене без сорочки залишила. Щастя, що я прибився сюди, до Одеси, тут моя стара батьківщина і тут у мене покращали справи, тобто не можу поскаржитись. Якби не конкуренція трьох театрів в одному місті... Але мій театр найкращий, бо я маю собі свою трупу, своїх акторів, усі на платні, погано тільки те, що є три трупи, і часи дуже погані, і холера лютує, та ще на додаток почалася чума. А губернатор в Одесі ще гірший за холеру й чуму, разом узяті. Проте я маю найкращі збори. "Ізюминка", хвалити бога, не сходить зі сцени, а "Хинька-Пинька" і "Вевик їсть компот" теж охоче відвідують, а дозволів у мене скільки завгодно, і користуюсь пошаною в Одесі, мене мають за поважного чоловіка, я викупив ті свої діаманти, що були в заставі, і чорт забирай усіх моїх ворогів, я б міг купити собі будиночок, якби не напасті, що раз у раз падають на мою голову. Ніколи я не маю спокою. А ворогів у мене багато. Це вони приходять до моєї теперішньої жінки і розповідають усякі небилиці, ніби в мене за кордоном є коханка, канторова дочка, на яку я витрачаю все своє багатство. Спробуй виправдатися, холера їм у живіт. Мало в мене мороки, то ще вигадали коханку. Більше нічого нового немає в мене, щоб тобі написати, бувай здоровий, напиши мені зразу про п'ятдесят карбованців, які я тобі переказав, і поясни, як опинились ті папери в тебе: чи Роза їх загубила, чи ти знайшов в її письмовому столику під замком? Ти ж був у неї великий цабе, якийсь там секретар. Гадаєш, я забув, як ти з нею за моєю спиною весь час шушукався. Проте перекажи їй від мого імені привіт, а також Брайночку Козак, згоріла б вона, вітай від мого імені, а коли побачиш Гоцмаха, скажи йому, щоб чорти взяли його батька.