— А що таке? — весело спитала Целя, забувши вже прикрість, якої дізнала перед хвилею.
Осипова видобула з-за пазухи невеличку запечатану коверту і, не кажучи ані слова, з усміхом і загадковим морганням подала її Целіні. На коверті написане було тільки її ім’я і назва, та, проте, Целя знов запаленілася, скинувши оком на адресу. Характер письма був їй відомий.
— А відки-то Осипова дістала те письмо?
— А се, прошу паннунці, дав мені знайомий експрес. Хотів іти до паннунаі, але я йому кажу: дайте, я сама занесу!
Коли би Целя була пильніше вдивилася в лице старої жінки, то була би відразу догадалася, що Осипова збрехала. Але Целя вдивлювалася в лист, що його держала в руці, очевидно вагаючися, що має з ним Ізробити. Рум’янець на її лиці щез, і воно поблідло, рожеві губи стислися, і в очицях блисло щось ніби гнів, обурення чи нетерплячка. Сказала вкінці холодно і з досадою:
— Моя Осипова, прошу вас, ніколи не робіть мені того на будуще. Ніяких листів, ані посилок до мене не приймайте. Хто що має до мене, нехай сам приходить, уже я буду знати, що йому відповісти.
Се сказавши, відвернулася і відійшла до вікна. Осипова добру ще хвилю стояла на місці і хитала головою. Бідна жінка не знала, що властиво думати про свою паннунцю: чи одержання листа було для неї приємне, чи неприємне, і о що властиво паннунці ходить.
— Ну, але прецінь лист узяла, не звернула мені! Се знак, що я ще нічого такого дуже злого не зробила,— проворкотіла сердешна бабуся і відійшла до кухні.
Але Целя стояла мовчки, одною рукою опираючись о раму вікна, а в другій держачи лист. Рука з листом тремтіла. Вкінці рука піднеслася і енергійно кинула лист на підлогу.
— Чого той дурень хоче від мене! — скрикнула з обуренням.— Причепився, мов п’явка, лазить за мною, як тінь, і ще мене компромітує своїми дурацькими листами. От нещастє моє?
Груди її сильно хвилювали, очі блищали, гнів був справдішній. Але по хвилі Целя вспокоїлася, охолола з першої досади, підняла лист і розтяла коверту ножицями. Виняла з неї лист, записаний від початку до кінця дрібними, немов судорожно в різні боки повикривлюваними буквами, і, раз зирнувши на ті букви, на перший знак викрику, який їй у тексті кинувся в очі, вибухла голосним сріблистим сміхом.
— Що за дурень! — сказала весело.— Навіть гніватися на нього серйозно не можна, хіба тілько сміятися. Ану, прочитай сей лист замісто газети! Мусить бути забавний, як і попередні.
І, вигідно сівши на кріслі, Целя розложила лист на столику і почала читати, від часу до часу перериваючи Читання своїми замітками, немовби розмовляла і передражнювалася з його автором.
"Третій раз уже осмілююся писати до Вас, шановна пані, хоч на два перші листи не одержав ніякої відповіді".
— І не одержиш і на сей! Не надійся! — вперто мотнувши головою, сказала Целя.
"По тяжкій боротьбі з собою я таки зважився ще раз наприкритися Вам. Важність справи, для якої се чиню, нехай оправдає мою влізливість".
— Важність справи? Що там за важна справа така? Ха, ха, ха! Очевидно, та сама, що й у перших листах: Ви, пані — ангел, Ви покорили моє серце, без Вас не можу жити, і так далі без кінця. Але ж прошу шановного пана, се все мене нічогісінько не обходить. Я без вас можу жити. Я про вас і чути не хочу. Ви повинні раз уже сього догадатися з мого погляду, з кождої моєї міни! Та ба, як же ту бажати, щоб той пан чого-будь догадався! — додала з поганим виразом погорди на устах.
"Обдумавши поважно своє положення і зібравши про Вас, пані, деякі потрібні відомості"...
— Чи бачите його! — скрикнула Целя.— Він про мене відомості збирає! Він шпіонить мою минувшину! Негідник!
"...я переконався, що зверхній вигляд не омилив мене, що, полюбивши Вас від першого побачення, я не змарнував свойого чуття для особи, не гідної того чуття. Я певнісінький, що, коли б Ви, пані, згодилися бути моєю, ми могли б устроїти своє спільне життя гармонійно і щасливо, оскільки щастя було би залежне від нас самих. Мої средства, хоч скромні, вистарчали би нам як резерв на чорну годину, а тим часом ми заробляли би на хліб чесною працею".
— Чи бач його! Як то він усе собі уложив! Не такий дурний, як видається! — шепнула Целя, і хмарка задуми зависла на її чолі.
Вона вже знала з попередніх листів того оригінального конкурента, знала, що його средства, про які він згадував, се одержаний у спадку по батькові фільварочок з 30 моргами землі, положений десь недалеко Львова і випущений в аренду. Знала, що сам конкурент займається газетярством, і треба признати, що се, власне, була одна з головних причин її антипатії до нього. Вона так багато наслухалася непідхлібних історій про львівських газетярів, про їх цинізм, нічні пиятики, галабурди і т. ін., що дрож пробігла її на думку — статися жінкою такого поганця. А при тім виглядав той конкурент зовсім не особливо. Целя, сама молода, здорова і вродлива, любила всюди красоту і грацію. А він, хоч ще молодий, ходив згорблений і немов розломаний, мав лице широке, вистаючі вилиці, вид якийсь заляканий і непевний, блукаючий вираз очей, ніс розплющений і руде волосся. До того додати одіж, звичайно стареньку і немовби не на нього шиту — от і портрет автора тих любовних листів, тої "долі", що трафлялася панні Целіні.
"Се кандидат на Кульпарків!" — мигнуло в душі у Целі, коли перший раз побачила його на пошті, як подавав лист. Вліплені в неї з виразом зацікавлення і подиву сиві очі дивогляда справляли їй якийсь неспокій і заразом побуджували до сміху. Від того часу він почав частіше приходити на пошту, впиватися очима в кождий її рух і чатувати на вулиці, коли вона йшла на пошту або вертала додому. Але ніколи він не осмілювався промовити до неї. Ішов здалека, а як часом не міг обминути, щоб не зустрінутися з нею лице в лице, то кланявся украдком і втікав щодуху, мов з яким краденим добром. По кількох місяцях таких німих зальотів написав до неї перший лист, несмілий, надряпаний, очевидно, тремтячою рукою, незручний у стилізації,— одним словом, смішний-пресмішний. Целя багато мала з нього потіхи, і хоч не знала назви свого німого адоратора, все-таки вгадала відразу, що він і автор листа, підписаний "Семіон Стоколоса" — се одна і та сама особа. І через думку їй не прийшло відповідати на той лист. Через місяць надійшов другий лист, довжезний> пристрасний і ще смішніший в огнистім виражуванні чуття. А оцей третій лист несподіваним способом був короткий і спокійний, так що Целя, яка ждала в ньому знов сажнистих зітхань і сотнарових заклинань та дифірамбів на свою красоту, була троха розчарована і задумалася. Але задума та не тривала довго.