…Може, то був погляд безмежного здивування. Так дивилася колись селянська дочка Настя Нагрівна, коли дізналася, що її коханий Ярослав не є головним конюхом князівських стаєнь, за якого спочатку видавав себе, а князем Ярославом Осьмомислом — і в тому погляді було навіть більше, ніж здивування чи передчуття своєї трагічної долі, бо вона любила хлопця Ярослава і водномить зрозуміла, що любити одруженого князя їй не дозволять, незважаючи на його кохання до неї. Бо вона замахнулася на олюднення ролі богоподібного ідола, яким князя хотіли бачити посполиті…
…Може, то був погляд безмежного суму. Може, Марійка має якогось старшого хлопця — і їй стало на якусь хвильку шкода Костика і його перших любовних страждань? І вона теж нікому про це не розповість і поволі забуде. Лише колись, через багато-багато років, вона згадає хлопчика Костя, що став відомим на всю країну, і гірко заплаче біля свого подружнього ложа…
…Може, то був погляд безмежної радості. Бо Марійка теж ціле літо чекала на його слова і здогадувалася, хто телефонував до неї, хоча навряд чим тато, який якраз тоді короткочасно був удома, не забув про Костів дзвінок. Може, вона так само і думала про нього, і сумнівалася, і той погляд замежевої радості лише засвідчив її найоптимістичніші мрії. Бо ніхто не знає достеменно і не може стовідсотково пояснити, чому ми закохуємося саме в ту людину, а не в іншу…
Словом, Костикові роздуми нічого не прояснили. Десь із-під глибоких проваль його єства повільно наростала тривога.
7
А шкільні будні текли як зазвичай: іноді цікавіше, деколи надто сіро. Адже вчителі також різні, бо Господь навіть дерева у лісі створив неоднаковими. Одні цікавіше розповідають премудрощі власного предмету, інші — так, мовби несуть важкий мішок цегли чи цементу. Вони гадають, що учні не знають про це. Але то чергова вчительська ілюзія. Зрештою, завжди є чіткий проявник: якщо вчителя діти люблять, то зазвичай усе гаразд із його предметом. І навпаки… Інша справа, що і в педагогів, і в школярів вистачає власних турбот, щоб не зосереджуватися на тонкощах стосунків…
Сьогодні Кость не підготував уроки. І — це ж треба! — географічка спитала саме його. Він щось довго бурмотів, пробував відповідати. Але це виглядало настільки жалюгідно, що хлопець нарешті здався:
— Я не вчив на сьогодні.
— Чому? — голос учительки був навдивовижу спокійний.
— Бо не міг.
— Сідай.
Кость чекав незадовільної оцінки. Натомість Галина Дмитрівна лише попросила його підготувати урок наступного разу. І все: жодних настановчих реплік, ніякого моралізаторства. Таке враження, що ця молода пані, наче досвідчений сибірський шаман, зрозуміла, що Костянтин Онишкевич, учень 8-А, сказав правду.
Бо він справді не міг підготувати уроки. Адже вчора, майже випадково (?), у коридорі наткнувся на Марійку. Вона зупинилася і мовчала.
— Марійко, підемо сьогодні після уроків трохи прогулятися? — його голос належав комусь відчайдушнішому, схованому всередині звичайного Костика.
— Я сьогодні не зможу, — Марійка вперше зверталася саме до нього.
— А завтра зможеш? — у хлопцевому голосі (бо він не актор і не блазень) виразно залунали нотки розпачу.
— Завтра зможу…
— То що, завтра. о 15.00 біля входу до парку?
— Добре… Я побігла — і Марійка прожогом кинулася кудись убік.
А тепер скажіть, чи ви б, опинившися на Костиковому місці, підготували географію для завтрашнього уроку? Отож…
8
Якраз сьогодні мав відбутися важливий футбольний матч між восьмикласниками-А і восьмикласниками-Б. Починають о 16.00. Без Костика "ашники" навіть не уявляли цього поєдинку. Але він сказав, що, можливо, прийде на другий тайм. А може, і взагалі не прийде. Як? Чому? Хіба він не знав про цю гру? Які справи можуть бути важливішими від неї? Треба прийти вчасно! Інакше його можуть узагалі виключити з команди за таку товстелезну свиню, що він підсовує хлопцям! Але переважно безконфліктний Кость цього разу був непохитним.
Здається, що до 15.00 проминуло від ранку (ви ще спитайте, як йому спалося, чи то б пак, тривожно дрімалося: але ні — ліпше не питайте, бо легко здогадатися) не кілька годин, а три-чотири місяці. Час тягнувся так довго, що навіть невдала відповідь з географії була суперподією. Бо вона пришвидшила це часове випадання, цю замороженість.
…Немовби підійшов до Костикового часу лікар-анестезіолог, що робить знеболювальні уколи перед операцією. "Так, часе, зараз будемо робити тобі невеличкий заштрик. Ану давай свою руку, часе. Так, молодець. Тепер, часе, станеш на кілька годин повільним, наче ведмедик у барлозі". І час застиг, щоб розбудитися близько 15.00. Усе, часе, прокидайся!..
Вхід до парку був начебто таким, як завжди. Але Костикові він видавався якимось урочистішим і значимішим. Пожовкле листя нагадувало якісь святкові дитячі радощі. Усе було так само — і все було іншим.
Минулого року батьки подарували йому на день народження годинника. Він дуже тішився цим фактом дорослості.
Але ліпше би сьогодні було забути свого часоміра удома…
Минуло п'ять хвилин… десять…
Марійки не було.
…Може, вона сидить, ув'язнена батьками в їхньому домашньому підвалі. Її тато, дізнавшись про Костика, сухо сказав: "Нікуди не підеш. Тобі ще рано ходити на побачення. Вчи у підвалі уроки". А може, вона лише здурила його, що прийде? І зараз регоче з подружками, також поглядаючи на годинника. Може, вона десь тут, неподалік, сховалася і спостерігає за тим, як болісно Костик терзає очима секундну стрілку? А може, щось трапилося?..
П'ятнадцять хвилин… Вона вже не прийде! Чому він посварився з хлопцями? Бо за двома зайцями поженешся — то не впіймаєш жодного. Треба чалапати тепер, Костику, додому. Або на футбол. Або куди очі дивляться. Або у ліс. Бо він не здатен зараз думати ні про голи, ні про команду "бешників". Двадцять… Іди геть, наш нещасний Ромео, скільки можна чекати?..
І коли хлопець уже збирався чвалати звідсіля, він побачив фігурку Марійки, що прудко й захекано наближалася. Господи, якими швидкими можуть бути переходи від смутку до радощів!
9
А Марійка теж хвилювалася. Невідомо чому, але вона погано спала вночі. Снилися сірі вовки, що дзьобають, разом із білими голубами, якісь зернятка у парку. Так-так, саме у тому парку, де завтра…