ВАРТОВИЙ. Да нельзя, я вам говорю. Ну, народ...
ГІМНАЗИСТ. (В одчаю.) Мамо, ідіть додому!.. Не треба...
МАТИ. (Злякано.) Коля, замолчи, замолчи! Вы, господа, то есть товарищи! Не слушайте его, не слушайте. Он участвовал в любительских спектаклях и потому говорит по-малороссийски.
СІНІЦИН. (На порозі.) Ну, что ж следующій? Что здесь?
ВАРТОВИЙ. Да вот, эту женщину сюда пустили опять.
МАТИ. (Кидаючись до Сініцина, хоче схопить його руки.) Не слушайте, не слушайте! Он только в любительских спектаклях. Это мой Коля. Он не виноват. Колечка, проси прощения. Коля, не стой так непочтительно! Он боится, он только боится...
ГІМНАЗИСТ. Ах, мамо!
МАТИ. Коля, молчи! Молчи, Колечка! Они тебя отпустят. Ты здесь ничего, только в спектаклях, вы ж его опустите, правда?
ГІМНАЗИСТ. Нехай розстрілюють! Я їх не боюсь. Хай живе вільна самостійна Укр...
МАТИ. (Люто кидаючись до його.) Мовчи, тобі кажу! Сказився ти?! Що ти робиш?! Господа, он так, он...
СІНІЦИН. Э, к чорту там! Свободен, двух провожатих. Следующаго.
МАТИ. (Радісно.) Свободен?! Колечка, чуєш: свободен! Спасибо, ой, спасибо ж вам! Хай вас Бог...
СІНІЦИН. (Злісно до вартового.) Випровадить их и следующаго!
ВАРТОВИЙ. (До матері і гімназиста.) Ну, уходите! Скореє! (В одчинені двері.) Двух провожатых, свободен. Следующаго.
МАТИ. (Ведучи за руку сина.) Спасибо, товарищи, спасибо! Идем, Колечка, идем! (Виходить.) Скорее, скорее, Колечка.
1-й КРАСНОГВ. Еге, "идьом. Колечка". Іди, іди, там тобі покажуть "свободен".
2-й КРАСНОГВ. А, видно заядлый хохленок. Самостийна Украина. Вот, увидит он самостийну.
1-й КРАСНОГВ. (Регоче навмисно грубим голосом, перекривляє гімназиста.) "Хай живе вільна, самостійна Україна". І вигадали ж, буржуї прокляті. Поддєлуються под мужицький разговор і думають, що то комусь інтересно.
ВАРТОВИЙ. (У двері до передпокою.) Ну, что ж там опять, черт бы вас... Что там? Скореє!
Входить залізнодорожник, молодий, лице бліде, з жахом в очах.
ВАРТОВИЙ. Сюда. (Проводить до других дверей.)
2-й КРАСНОГВ. Вильный козак, должно быть.
Надворі вибух залпу. Красногвардейці дивляться в вікно.
1-й КРАСНОГВ. О! офицер уже "свободен". Тільки одною ногою подригує, як жаба. Так його за ноги, до купи. Прикладом би ще по голові, а то, сука, ще оживе.
2-й КРАСНОГВ. Пущай оживает, их в общую яму всех... Одну уже зарыли, душ сорок. Некоторые еще дышали.
1-й КРАСНОГВ. Та ну? Дышали?
2-й КРАСНОГВ. Один дуже стонал. Ничего, всех засыпали.
ВАРТОВИЙ. А один, сукин сын, хитрый, притворился мертвым. Его, значит, хотели оттянуть в сторонку. А он, это, как вскочит, весь в крови, морды не видно, побили прикладами. Да как кинется до наших, да зубами. Впился, как бешеная собака, оторвать нельзя. Его бьют винтовками, а он уже без памяти впился зубами и висит. Так, подлец, и помер. Кусок тела вырвал.
1-й КРАСНОГВ. От проклята душа! Оттак вони нашого брата повсігда. Поміра, а таки вирве в тебе шматок тіла.
СІНІЦИН. (Виходить, за ним залізнодорожник.) Свободен. Больше не водить. На два часа перерыв.
ВАРТОВИЙ. Свободен без провожатых?
СІНІЦИН. Без. (Виходить в двері до передпокою.)
ЗАЛІЗНОДОРОЖН. (З тим же переляканим лицем за ним.)
ВАРТОВИЙ. Ну, свободны и вы, товарищи.
1-й КРАСНОГВ. Ну, только, ми тоже без провожатых. (Сміється й бере свою рушницю.)
2-й КРАСНОГВ. (Також бере.) Ох, да и спать же буду! Устал, как пес. Три ночи ни на минуту не спал.
1-й КРАСНОГВ. Я з неделю вже не сплю. Та й ще не спав би з неделю, аби передушить усіх буржуїв. Вичистить до ноги, щоб і духу їхнього не пахло. Чисто всіх, з дітьми, з жінками...
2-й КРАСНОГВ. Чтоб и на расплод не осталось? (Поглядають на Софію.)
1-й КРАСНОГВ. Атож! А тих українців дак не то що розстрілювать, а просто живими всіх у яму й засипать. От вам самостійна Україна, от тепер одділяйтесь од Росії. Верно! Другого способу на їх нема.
Надворі залп. Жіночий приглушений крик. Всі кидаються до вікна. Софія також.
1-й КРАСНОГВ. Ага, самостійного гімназистика "ослободили". А та, а та що виробляє!
ВАРТОВИЙ. Помешалась... Поет, смеется. Ах, ти... вишь беда какая вышла. Бедная!
1-й КРАСНОГВ. Та й її слід би тоже... Що їх жаліть? Вони нас жаліли? От нехай тепер самі покуштують. Усіх вирізать, проклятих!
2-й КРАСНОГВ. Дда-а... Тронулась умом. Надо было отпустить малаго.
1-й КРАСНОГВ. Куда пустить?! Кого? Варняка чортзна-що. З тих малих повиростають великі, то вони нам покажуть. Ходім лучче! (Виходять.)
Вартовий і 2-й красногвардеєць ідуть за ним.
СОФІЯ. (Сама. Дивиться у вікно. Потім непокійно ходить по хаті. Хоче йти до дверей у передпокій, але роздумує і рішуче сідає чекать. Надворі чується знов залп. Софія схоплюється, хоче бігти до вікна, але зупиняється й сідає.)
ГРІНБЕРГ. (Входить задиханий, але оживлений, в підняттю, простяга обидві руки Софії, швидко підходить до неї.) Ради Бога, извините, товарищ, что задержал вас. Невозможно было вырваться. Здравствуйте, дорогая! С победой, с торжеством пролетарского дела!
СОФІЯ. (Вітається.) Я до вас у важній справі. Я не хотіла вам по телефону...
ГРІНБЕРГ. Ну да, ну да... Конечно. Ну? Что? А? Жарко было ночью А? А как они, мерзавцы, удирали! А? Это было прямо таки великолепн. Мы их били, как куропаток. Да ведь банды хулиганов, жуликов. Ну, вы н<-очень волновались ночью? Ваш дом не пострадал? Я думал о вас и, представьте, делал все, что мог, чтоб снаряды не летели в вашу сторону. Я даже...
СОФІЯ. (Нетерпляче.) Я дуже дякую вам, але я хочу попрохати вас...
ГРІНБЕРГ. Знаете что, товарищ: говорите по русски, ей-Богу, теперь как-то не до этого. Вы меня извините, но момент слишком важный и торжественный, что ли, чтоб...
СОФІЯ. (Різко.) Хорошо. Я буду говорить так, как вам хочется.
ГРІНБЕРГ. Не так, как мне хочется, а...
СОФІЯ. Дело в том, что ночью при мне на квартире красногвардейцы арестовали моего отца и брата. Они находятся здесь, в этом штабе. Их хотят расстрелять.
ГРІНБЕРГ. Вашего отца и брата? За что? Ведь они, вы говорили, рабочие.
СОФІЯ. Да, но они украинцы. Вільні козаки.
ГРІНБЕРГ. Вильные козаки? Гм! Они здесь?
СОФІЯ. Да. Я насилу упросила подождать с казнью до вашего прихода.
ГРІНБЕРГ. (Стурбовано.) То есть как? В каком смысле?