Стоун і Берк уже встали й пішли, а він усе стояв.
— Ходімо,— нетерпляче сказав йому Стоун.
Ніс поволі поплентав за ними. Усі підіймались, не ховаючись, схилом угору. Коли перевалили через вершину, то побачили внизу розмиту долину і якихось людей. Стоун і Берк враз поставали.
—■ Це мешканці Сірноса,— сказав Ніс.
Так воно, мабуть, і було. Під широкою скелею отаборилося чоловік п'ятнадцять чи двадцять, біля них лежали клунки з пожитками, а на вогнищі варилася якась страва. Ніс почав спускатися до табору. Стоун і Берк ішли трохи ззаду.
Ніс побачив перед собою невисоких засмаглих рибалок у лахмітті, жінок і кілька дітей.
— Калімера,— сказав він їм.
— Калімера,— відповіли вони.
— Ви з Сірноса?
— Не.— Незбагненне грецьке "так".
Він сказав їм, як його звуть, розповів про свого батька Галланоса та про те, що він знав Спада.
— Я про тебе чув, але давно,— сказав один.
— За що вони повісили Спада? — спитав Ніс.
— На нього доніс метаксистський збирач податків,— відповів Нісові той, що чув про нього давно.
— А що ж він доніс?
— Що раніше Спада був антиметаксистом.
— І вони за це його повісили? — спитав Ніс.
Той, що чув про нього,— трохи згорблений у плечах і майже такий самий на зріст, як Стоун, із цупким кучерявим волоссям,— сказав:
— Тут порішили одного залізноголового. Хтось перерізав йому горло. А тут і човен Спада десь дівся. Залізноголові заявили: якщо той, хто вбив вартового, не зізнається, то вони зруйнують усе село й заберуть човни.
— Мерзотники,— сказав Ніс.
— Ніхто не зізнався,— сказав високий.
— Але ж Спада не вбивав німця.
— Ні. Та збирач податків заявив, що його вбив Спада. Боявся, що не буде з кого брати податок, якщо німці зруйнують усе село. Він непогано на нас наживався. Він сказав німцям, що Спада проти метаксистів, тож і проти них, залізноголових, і звинуватив його, що то він перерізав горлянку вартовому. Залізноголові взяли й повісили Спада та його дружину.— Кучерявий замовк.
— То чому вони все-таки підірвали село?
— Залізноголові переказали нам через збирача податків, свого великого приятеля, що ми мов та риба, яку ловимо. А тоді взяли й підірвали село.
— А човни?
— Погнали їх до Сулії.
— Послухайте,— сказав їм Ніс.— То я перерізав горло залізноголовому. З оцими двома австралос узяли в Спада човен, щоб пливти до Єгипту. Ми вбили вартового, бо він нас побачив. Ми вернулися через мельтемі. А хіба вони не знайшли зеленої сорочки австралос?
— Про це вони нічого не казали,— відповіла товста жінка.
1— Це сестра Смаро,— сказав чоловік із цупким кучерявим волоссям.
— Шкода, що в тебе таке горе,— повільно сказав їй Ніс, чекаючи, що вона спалахне гнівом.
— Ми знали, що його повісять за динаміт.— Вона ледь здвигнула плечима.
— Прийміть мою дружбу, я до ваших послуг, бо це через мене у вас забрали човни,— сказав він іншим.
Вони нічого не відповіли.
— І що ви тепер збираєтесь робити? — спитав він.
— Заберемо назад наші човни,— відповів кучерявий, дивлячись на нього.
— Ви хочете забрати їх у залізноголових?
— Нема човна — нема чого їсти,— сказав хтось.
— Ми заберемо їх назад.— Цього разу озвався хлопчина років п'ятнадцяти.
— Але ж ви не можете привести їх сюди.
— Ні. Ми роз'їдемося по селах Ласіті.
Це були села вздовж південного гористого берега Кріту.
— А як же ви їх заберете назад?
— Вони стоять у Сулії,— сказав кучерявий.— Сковані між собою й припнуті до кам'яного молу. Ми їх і заберемо.
— Це не так просто,— сказав ще хтось.— Треба перерізати ланцюги, напнути вітрила й відчалити. Доведеться приходити двічі, бо мало людей.
— Уночі? — спитав Ніс.
— Завтра вночі,— відповів кучерявий.
— Я до ваших послуг,— сказав Ніс.
Він мекав, що ці люди поставляться до нього вороже, але цього не сталося. Він бачив тільки рибалок, що позалишалися без човнів і тільки те й думали, щоб повернути їх назад. Оце і все. Залізноголові відбирають у людини човна. А вона будь-що забирає його назад.
Усі сказали: якщо Ніс піде з ними в Сулію, то це буде велика поміч.
— Я скажу й цим двом австралос.
— Ми не можемо їх силувати,— сказав кучерявий.
— їм це не завадить,— сказав Ніс.
Він дивився на сестру зелененької, дуже схожу на неї, тільки старшу й гладшу, широкоплечу, грудасту, з великим ротом і злим пильним поглядом. І знов згадав про зелененьку.
— А де ж дівся збирач податків? — спитав він жінку.
— Я його втопила,— відповіла вона просто.
— Він був не з Сірноса,— заговорили інші, виправдовуючи її.— Метаксисти прислали його з Греції. То був добрий кровопивця.
Ніс неуважно кивнув і пішов назад, до схилу,—> сказати двом австралос про човни в Сулії.
Він чув, як позад нього загаласували сірносці. Особливо виділявся гучний голос сестри зелененької, тої самої, яка втопила метаксиста.
Розділ тринадцятий
Ніхто проти цього не суперечив. Ніс їм так і сказав:
— Вони йдуть до Сулії, куди німці перевезли їхні човни. Хочуть забрати їх назад. Я йду з ними. А ви вирішуйте.
Вони не стали відмовлятись. Тільки Берк спитав:
— А що ми маємо робити?
Стоун промовчав.
Будь-яку можливу відмову геть розвіяла пам'ять про те, що Спада й зелененька висіли під мостом у рідному селі.
Спада — це плата за нас трьох. Спада і сірносці — чи як там їх,— що залишилися без домівок і без човнів.
Для Стоуна й Берка це був другий відступ. І то неминучий. Ще більше неминучий, ніж перший. Це однаково, що штовхати машину, яку штовхає назад хтось дужчий, і доводиться задкувати. Це не входило в їхній задум. Але надто близько був міст, і зруйноване село, і напис на дошці, щоб відмовлятися.
Гнів і обурення палало в них.
Так само, як і сірносцям, їм кортіло піти й забрати човни назад. Залізноголові забрали човни. Клятий набрід! Чорт забирай, ми знову вернемо своє.
І вони рушили за Нісом униз під навислу скелю.
Увечері вони зайшли в калюжу, яку залишило море на дні затоки, й помилися в солоній воді. І тоді Берк вирішив взятися за свої шви,
— Стоуне,— сказав він.— Зніми мені шви.
Стоун знав, що в того шви.
— А чим?
— Думаю, тут знайдеться який-небудь ніж,— сказав Берн.
— Зачекай до завтра,— сказав Стоун,
— Чекати ніколи. Там уже гній.
— Зараз темно. Я нічого не побачу.