Мері безсило розвела руками й тихо повторила:
— Мені теж здавалось, що його зачепило. Добре, я постараюся скупчити аргументацію таку, щоб його дійсно зачепити.
— І не вагайтесь мене лаяти, навіть ображати. Примусьте мене почути сором. Розумієте, Мерінько?
— Я постараюсь, Мабель. Але попереджаю: я не можу навести нічого іншого, ніж те, що є в матеріялах мого брата, а він писав тільки правду. Отже...
— Прекрасно, Мерінько, прекрасно: тільки правду! Але жорстоку, одверту, безмилосердну!
— Добре. Я постараюсь... вибрати відповідний матеріал.
І тому містер Стовер, провадячи засідання на другий день, довше, ніж звичайно, зупиняв погляд на Мабель: занадто вона була у веселому, войовничому піднятті, десь очевидно, назбирала своїх глупих больше-вицьких аргументів і хотіла ними зірвати зібрання. Вона весь час вигукувала протести, вставляла заперечення, одне слово, не давала працювати, так що містер Стовер кінець-кінцем мусив зупинити доповідь Мері й суворо заявити:
— Якщо ти, Мабель, не будеш поводитись коректно, я попрохаю тебе залишити засідання. Ти поводишся зовсім по-большевицькому. Це неможливо. Я твердо готовий сказати: це неможливо!
Мабель знизала плечима.
— Добре. Я буду мовчати. Але коли тут говоряться речі, які йдуть проти правди, то мені трудно мовчати.
— Ти будеш говорити потім скільки схочеш свою правду, а тепер дай докінчити наше засідання. Петре, не звертайте уваги, я бачу, що й ви обурюєтесь таким поводженням місіс Мабель, але ми з тим покінчимо. Міс Сміт, прошу далі.
Петро, уже з червоними вухами і стисненими устами, наготувався далі записувати. Мабель скоса поглядала на нього. А Мері, все* так само, тримаючи в руці свої матеріали, заговорила знову:
— Я читаю далі записки мого брата. Він каже: "Всім чесним і об'єктивним людям відомо, що ленінсько-сталінський комунізм і мету, і засоби взяв у старої інквізиції.
Мета і в тієї, і в того та сама: опанувати людство, взяти над ним владу, користуючись його горем і вічним прагненням щастя (на небі чи на землі — однаково). Засоби, як і в тих, так і в тих, раз у раз виправдані метою. Це, повторюю, всі знають. Але мало хто на Заході мав можливість бачити зблизька, яких колосальних розмірів і вдосконалення своїх засобів панування дійшов ленінсько-сталінський комунізм у порівнянні з інквізицією.
Я мав жахливу нагоду зазнайомитеся з нею і в теорії, й на практиці. Теорію мені виклали на каторзі все ті самі старі близькі товариші Леніна. Вони розповідали, як він учив найближчих своїх співробітників оперувати, наприклад, засобом брехні. "Брехати, — казав він, — усі можуть і всі певною мірою це роблять — і прості смертні, і всякого сорту політики. Але комуністи повинні мати силу й уміння брехати так, щоб у брехню мусили вірити. А яка є така брехня? Це так звана у дурників "неймовірна брехня", себто надмірна, безмежно-смілива, така брехня, яку простий розум не може відкинути якраз через оту неймовірність, надмірність її. Простяцький розум, наприклад, не може припустити, що можна так гаряче, з таким патосом обурення обвинувачувати ограбовану тобою людину, що це вона тебе ограбувала. Така брехня здається цілком неймовірною, антиприродною, значить, це не брехня, а правда. А коли до цього ще прилучити неможливість якого-будь заперечення нізвідки, що легко здобувається при диктатурі, то успіх брехні майже цілком забезпечено...
— Але ж це неможливо, що ви кажете, Мері! — запротестувала Мабель. — Дайте приклад, дайте хоч один приклад!
Мері проглянула свої записки й вибрала потрібне місце.
— Ну, от вам такий приклад. Брат пише: "Яка є сутня, притаманна їй риса демократії? Це свобода, свобода слова, організацій, виборів і т. ін. Демократія без свободи — все одно що дихання без повітря. У СССР ніяких цих свобод немає. Як багатьом уже відомо, це країна, де за вільне слово критики уряду (та що, — за мовчання, та більше — за запідозрений мовчазний сумнів щодо правильности політики) там карають тюрмою, каторгою, смертю. Це країна, де кожний четвертий чи навіть третій громадянин мусить бути тай-ним агентом політичної поліції і зобов'язаний доносити навіть на рідного батька, коли він висловлює яку-небудь критику уряду. Це режим, у якому все населення живе в постійному напруженому страху за свою свободу і життя, де кожний без ніякої йому відомої причини, без ніякого слідства, без ніякого суду може бути схоплений, завезений до каторги, замучений, убитий. І от оцю кричущу криком жаху протилежність демократії, оцю кошмарну деспотію політбю-ро комуністичної партії та всі його куплені, задурені, чи залякані агенти називають "найбільшою в світі демократією, так званою ними "Народньою Демократією", а життя в ній — "веселим, радісним, щасливим, найкращим на планеті життям".
Та що ще вралсає, так це те, що між цими двома стами мільйонів мешканців Совєтського Союзу ніколи ні один голос не здіймається публічно, щоб заперечити ці твердження. Навпаки, всі голоси тільки дякують і славословлять партію, а надто "нашого коханого, нашого єдиного, нашого обоговлюваного батька народів, великого Сталіна, генія тисячоріч, мозок людства, серце планети" — за це щасливе життя, яке він їм дає. "Я не знаю іншої такої країни, де б так вільно дихала людина" , де б вона жила така щаслива. Оце слова однієї пісні, що є майже совєтський гімн, пісня, яку по всіх містах і селах співають молоді, старі, діти, каліки, всі ті, які не хочуть, щоб їх запідозрили в мовчанні (бо це є злочинство). Чужинці, слухаючи цей спів усього населення, мусять думати: невже ж оцей народ у лахміт-тях, напівголодний, тероризований, нещасний до крику, може співати з таким запалом і так однодушно, що його країна є найщасливіша на світі? Чи це ж можливо устами самого катованого народу так кричуще кричати? Ні, така брехня — неймовірна, протиприродна! Значить, це не брехня, а правда; значить, совєтський народ справді щасливий. А совєтський режим, значить, є найкращий режим на світі. Сам Ленін чи міг би він уявити собі цинічнішу, більшу понад усяку міру брехню?.. Містер Віш повинен знати це по собі, він і сотні тисяч таких, як він, утекли від тієї демократії щастя на Захід і завдають собі самогубства, коли їх хочуть вернути назад до того щасливого життя. Правда, містере Віш? "