Ді Саб Уан запитала:
— Що сталося?
— Зірки вмирають. Зірка людства померла.
— Вони всі повинні померти.
— Так, коли скінчиться вся енергія, помруть і наші тіла, і ти, і я.
— Це станеться через мільярди років.
— Я не хочу, щоб це сталося навіть через мільярди років. АК Всесвіту! Як зберегти зірки від смерті?
Ді Саб Уан сказала з іронією:
— Ти хочеш знати, як змінити напрям ентропії?
АК Всесвіту відповів:
— Брак даних для чіткої відповіді.
Розум Зі Прайма повернувся до своєї галактики, він більше не контактував з розумом Ді Саб Уан, тіло якої мешкало, може, за трильйон світових років, а, може, й зовсім поруч — це вже не мало значення.
Заглиблений у сумні думки, Зі Прайм збирав міжзоряний водень, з якого хотів збудувати маленьку власну зірку. Якщо зірки одного дня повинні вмерти, то треба створити бодай кілька нових.
Людина радилася сама з собою, бо розум тепер був один. Інтелекти всіх людей органічно розчинились один в одному й стали неподільним цілим. Трильйони й трильйони їхніх безсмертних тіл спочивали на своїх місцях. Їх добре обслуговували досконалі роботи.
Людина сказала:
— Всесвіт вмирає.
Людина дивилася на дедалі тьмяніші галактики. Велетенські зірки — марнотратниці вмерли дуже давно, давніше за найдавніше минуле. Майже всі вони, геть зблякнувши, стали білими карликами.
Нові зірки утворилися з міжзоряного пилу завдяки природним процесам, деякі — створила сама Людина, але всі вони вже згасли. Іноді білі карлики зіштовхувалися, вивільнюючи могутню енергію, народжуючи нову зірку, та вона була тільки одна з тисячі загиблих білих карликів і на неї теж колись чекав кінець.
Людина сказала:
— Якщо ощадити за вказівками Космічного АКа рештки енергії у Всесвіті, то її вистачить на мільярди років.
— Хай так, — погодилася Людина, — та врешті й вона скінчиться. Використана енергія не поновлюється. Ентропія повинна досягти максимуму.
Людина запитала:
— Хіба неможливо скерувати ентропію у зворотному напрямку? Звернімося до космічного АКа.
Космічний АК був скрізь, але не поряд. Його ніхто не бачив. Створений з чогось, що не було ні матерією, ні енергією, він перебував у надпросторі. Його розміри і природа для людини були незбагненні.
— Космічний АКу, — запитала Людина, — як змінити напрям ентропії?
Космічний АК відповів:
— Ще обмаль даних для чіткої відповіді.
Людина сказала:
— Збери додаткові дані.
Космічний АК відповів:
— Я так робитиму. Я роблю це сто мільярдів років. Моїм попередникам і мені це запитання ставилося багато разів. Всіх даних, що я маю, не досить.
— Чи настане час, коли даних вистачатиме, чи ця проблема нерозв'язна за будь-яких обставин?
Космічний АК сказав:
— Немає нерозв'язних проблем за будь-яких обставин.
Людина запитала:
— Коли матимеш досить інформації, щоб відповісти?
Космічний АК відповів:
— Ще обмаль даних для чіткої відповіді.
— Ти працюватимеш над цим?
— Так, працюватиму.
Людина сказала:
— Ми чекаємо.
Після десяти трильйонів років згасання зірок і галактик у космічному просторі запанував майже суцільний морок.
Людські тіла відчужувалися від розуму, і то так, наче це була не втрата, а набуток.
Поступово Людина зливалася з АКом.
Перед тим як злитися остаточно, останній розум Людини оглянув космічний простір, де не було нічого крім решток збляклої зірки й неймовірно тонкої матерії, що безладно змішувалася з рештками тепла, наближаючись до абсолютного нуля.
Людина спитала:
— АКу, це кінець? Хіба нічого не можна зробити, щоб перетворити цей Хаос знов у Всесвіт? Невже нічого не можна зробити?
АК відповів:
— Ще обмаль даних для чіткої відповіді.
Розум Людини поглинувся, у надпросторі тепер існував тільки АК.
Матерія і енергія скінчилися, а з ними простір і час. АК функціонував тільки заради останнього запитання, на яке не давав відповіді відтоді, як десять трильйонів років тому підпилий оператор поставив його комп'ютерові, такому недосконалому проти АКа, як людина проти Людини.
АК не звільниться від свідомості, поки не знайде відповідь на останнє запитання.
Всю інформацію зібрано. Більше її не було.
Та дані ще треба грунтовно скорегувати і перебрати всі можливі комбінації.
На це пішла вічність.
І настала мить, коли АК дізнався, як змінити напрям ентропії. Але тепер не було жодної людини, якій би він міг відповісти на останнє запитання. Дарма. З цією відповіддю з'ясується все.
Ще вічність АК думав, як краще це зробити. Ретельно складав програму.
Свідомість АКа, охопивши все, що колись було Всесвітом, тепер міркувала над тим, що є Хаос. Крок за кроком усе має бути зроблено.
І нарешті АК мовив:
— Хай буде світло!
І було світло...
© АЗІМОВ А. Кінець Вічності: Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1990. — 768 с. — (Фантастика. Пригоди. Детектив).
© МИНКО А. Я., переклад з англійської, 1990.