Охоплений люттю, я зриваюся з постелі, накидаю плащ, спускаюся потайними сходами, пролажу крізь огорожу на вулицю Нікез... Ось він з'являється, я нападаю на нього, він зойкає, але я, схопивши його ззаду, вгороджую йому в серце кинджал... Оздоба в мене!.. Після цього вчинку я заспокоївся, відчув себе вдоволеним, як ніколи. Примара зникла, сатанинський голос замовк. Я збагнув, чого хоче моя лиха зірка: я повинен або скоритися їй, або загинути! Тепер тобі, Олів'є, зрозуміла і моя поведінка, і мої вчинки! Не думай, що коли я роблю те, чому не можу чинити опір, то зовсім уже втратив властиве людській натурі почуття жалю. Ти знаєш, як мені тяжко стає віддавати готову оздобу, як я завзято відмовляюся брати замовлення в тих, кому не бажаю смерті, і як я, навіть знаючи, що завтра проллється кров, від якої щезне моя примара, замашним ударом кулака оглушую того, хто володіє моєю коштовністю, і забираю її в нього". Розповівши все це, Кардільяк повів мене в потаємний льох і показав свої коштовності. Багатшого зібрання немає навіть у короля. До кожної речі був пришпилений папірець, де докладно зазначено, для кого вона зроблена й коли її вкрадено, здобуто грабунком чи вбивством. "У день твого весілля,— глухо, врочисто мовив Кардільяк,— у день твого весілля, Олів'є, ти, поклавши руку на розп'яття, свято заприсягнешся, що після моєї смерті знищиш усе це багатство в такий спосіб, якого я тебе навчу. Я не хочу, щоб комусь на світі, а надто Мадлон і тобі, дісталися скарби, куплені ціною крові". Заплутавшись у лабіринті тих злочинів, борсаючись між коханням і відразою, між блаженством і жахом, я скидався на грішника, якого прекрасний ангел ласкавою усмішкою манить угору, а сатана не випускає зі своїх розпечених пазурів, тому невинна, лагідна усмішка ангела, в якій відбивається втіха раю, стає для нього найгіршою мукою. Я думав про втечу... про самогубство., але ж Мадлон!.. Дорікайте мені, шановна панно, дорікайте, що я був надто слабкий і не зміг подолати своєї пристрасті, яка пов'язала мене зі злочинами. Та хіба я не заплачу за це ганебною смертю?..
Одного разу Кардільяк повернувся з міста напрочуд веселий. Він приголубив Мадлон, ласкаво поглянув на мене, звелів подати до обіду пляшку доброго вина, яке в його домі пили тільки на великі свята чи задля якоїсь урочистості, співав і чогось радів. Мадлон залишила нас самих, я також хотів піти до майстерні, але Кардільяк сказав: "Сиди, хлопче, сьогодні ми більше не працюватимемо. Випиймо ще за здоров'я найдостойнішої і наймудрішої дами в Парижі". Ми [49] цокнулися, він вихилив чарку й мовив: "Скажи-но, Олів'е, як тобі подобається цей віршик:
Un amant, qui craint les voleurs
n'est point digne d'amor. ".
І розповів про вашу розмову з королем у покоях Менте-нон. Потім додав, що віддавна нікого так не шанує, як вас, і що ви обдаровані високими чеснотами, перед якими безсило зблякла б його лиха зірка, тому могли б носити найкращу з оздоб його роботи й не збудили б у ньому ні зловісної примари, ні думок про вбивство. "Слухай, Олів'є, що я надумав. Мені давно замовлено виготувати зі своїх власних каменів намисто й браслети для Генрієти Англійської. Жодна робота мені ще не вдавалася так, як ця, але в мене серце краялось, коли я думав про те, що ці найулюбленіші мої витвори доведеться віддати. Ти знаєш, що бідолашну принцесу підступно вбито. Я залишив у себе ці оздоби й хочу з пошани і вдячності подарувати їх панні Скюдері, нібито від імені переслідуваної зграї. Таким чином Скюдері отримає промовистий доказ свого тріумфу, а я ще й поглузую з Дегре та його посіпак, як вони того й заслуговують... Ти понесеш їй оздоби". Тільки'-но Кардільяк вимовив ваше ім'я, панно, з очей у мене наче спала темна запона і перед ними знов постали в яскравих, пишних барвах чудові картини мого щасливого дитинства. Мені стало навдивовижу легко на душі, в ній спалахнув промінчик надії і розвіяв похмурі видива. Кардільяк, мабуть, помітив, яке враження справили на мене його слова, і по-своєму зрозумів його. "Бачу,— мовив він,— що тобі сподобався мій намір. Признаюся тобі, що мені наказав так зробити якийсь внутрішній голов, зовсім не той, який, мов ненажерливий звір, вимагає кривавих жертв. Інколи мене опановує дивний настрій, серце стискає якась невиразна тривога, непереборний страх перед чимось жахливим, що немов загрожує мені з далекого потойбічного світу. Тоді мені навіть здається, ніби все те, що я мусив здійснити за наказом своєї лихої зірки, впаде на мою безсмертну душу, невинну в цих гріхах. У такому настрої я одного разу надумав зробити діамантову корону для статуї діви Марії, що стоїть у церкві святого Євстахія. Та коли я брався до роботи, той невблаганний страх ще дужче налягав на мене, тому я занехаяв свій намір. Тепер мені здається, що, пославши Скюдері найкращі з коштовностей, які я створив за свій вік, я тим самим уклінно складу жертву самим чеснотам та святобливості й здобуду в них певне заступництво". Кардільяк дуже добре знав, коли ви що робите, і сказав мені, як і в [50] який час передати вам у скриньці оздоби. Я нетямився з радощів, бо через злочинного Кардільяка саме небо показало мені, відштовхнутому грішникові, шлях до порятунку з мого пекла. Так мені здавалося. Всупереч Кардільяковій волі я хотів поговорити з вами. Як син Анни Брюсон, як ваш вихованець, хотів упасти вам до ніг і все розповісти. Ви б не лишилися байдужі до страшного лиха, яке загрожує, невинній Мадлон, коли відкриється таємниця Кардільяка, і ваш високий, гострий розум напевне знайшов би спосіб покласти край його мерзенним злочинам, не розголошуючи таємниці. Не питайте мене, що б то був за спосіб, бо я його не знаю... але що ви врятуєте Мадлон і мене, я вірив так само твердо, як вірю в допомогу святої діви Марії, нашої заступниці.
Ви знаєте, панно, що з моєї спроби тієї ночі нічого не вийшло. Але я не втрачав надії, що другого разу мені пощастить. Та Кардільяк недовго був веселий, він раптом знов спохмурнів. Він ходив насуплений з кутка в куток, втупившись поперед себе очима, мурмотів щось нерозбірливе, відмахувався руками, наче боронився від якогось ворога, ніби його мучили недобрі думки. Одного разу так було цілий ранок. Нарешті він сів до свого верстата, знов сердито схопився, подививсь у вікно й понуро, невдоволено сказав: "Хай би краще мої оздоби носила Генрієта Англійська!" Ці слова вжахнули мене. Я збагнув, що його хворий мозок знов опанували моторошні криваві марення, що в його вуха знов нашіптує голос сатани. Я бачив, що мерзенний убивця загрожує вашому життю, а якби він отримав свої оздоби назад, ви були б урятовані. З кожною хвилиною небезпека зростала. Саме тоді я зустрів вас на Новому мості, доштовхався до карети і вкинув вам записку, в якій благав вас негайно повернути Кардільякові коштовності, які ви отримали від нього. Ви не приїхали. Другого дня мій страх перейшов у відчай, бо Кардільяк тільки те й робив, що балакав про коштовності, які снилися йому вночі. Він мав на увазі тільки ваші оздоби, не якісь інші, і я був певен, що в ньому вже визріває якийсь кривавий задум і, можливо, він має намір здійснити його тієї ж таки ночі. Я повинен був урятувати вас, навіть ціною Кардільякового життя. Тільки-но після вечірньої молитви він, як завжди, замкнув сінешні двері, я вибрався крізь вікно на подвір'я, проліз крізь отвір в огорожі і сховався неподалік у густому затінку. Незабаром з'явився Кардільяк і, скрадаючись, пішов вулицею. Я подався назирці за ним. Він брався до вулиці Сент-Оноре, і я весь похолов. Раптом Кардільяк десь дівся. Я вирішив побігти наперед і стати біля дверей до вашого дому. Аж ось повз мене, не глянувши [51] в мій бік, весело наспівуючи й подзенькуючи острогами, пройшов якийсь офіцер, як і того разу, коли я став випадковим свідком Кардільякового злочину. Тієї ж миті з якогось сховку вискочила темна постать і кинулась до нього. То був Кардільяк. Щоб знов не дійшло до вбивства, я голосно крикнув і двома-трьома стрибками опинився біля них. Але впав не офіцер, а смертельно поранений Кардільяк. А офіцер шпурнув кинджал, витяг з піхов шпагу і, гадаючи, що я спільник того, хто на нього нападав, приготувався до захисту. Та побачивши, що я не звертаю на нього уваги, а нахилився над поваленим, швидко пішов геть. Кардільяк був ще живий. Я підняв із землі офіцерів кинджал, завдав на плечі пораненого й насилу доніс його до будинку, а далі крізь потаємний прохід до майстерні.