— Таким чином, ви визнаєте, що знайомі з містером Тілні, — похмуро, але потай тріумфуючи, зауважив Гре-горі.
— Я ж сказала вам, — відповіла Імоджін.
Вона замовкла, і Грегорі підозріливо втупив у неї погляд. Ясно було, що він їй подобається і подобається не так, як це буває при скороминучому флірті; а він... почував до неї мимовільну симпатію. Він одверто признався собі в цьому: незважаючи на її хитрощі, вона чарівна і, як видно з усього, поки що не зробила йому нічого поганого. Навіть тепер вона здавалася йому такою юною, незважаючи на свою зіпсованість і чималий життєвий досвід; і щось у її обличчі — його ніжність, м'яка лінія волосся над лобом, припухла верхня губа — ще більш зацікавило його й викликало задуму.
— Ну що ж? — спитав він, помовчавши.
— Ой, тільки не сердьтеся й не залишайте мене. Адже я вам нічого поганого не зробила, правда? Досі, в усякому разі.
— Ото ж то — досі І В цьому вся суть.
— Так, але я урочисто обіцяю, що я й не зроблю нічого такого і не збираюсь робити. Запевняю вас. Ви не вірите мені, але це правда. Даю вам слово... Чому б нам не зостатися друзями? Тепер я нічого більш не можу сказати вам про себе... тепер — ні... але коли-небудь скажу, і я хочу, щоб ви зосталися моїм другом. Я обіцяю не робити нічого, що могло б завдати вам неприємності. Адже я нічого такого не зробила? Правда? Не зробила?
— Звідки мені знати? — сказав він різко, допитливо дивлячись на неї і разом з тим думаючи, що з її боку це просто обачлива спроба зацікавити його, наперекір його волі, і втримати біля себе. — Мені здається, ви вже чимало зробили хоча б тим, що зв'язалися з цією публікою. Почати з того, що заради вас я волочуся з ними скрізь. Якби не ви, хіба я їздив би на всі ці прогулянки? Чи цього мало? Чого ж вам іще? А чому ви не можете сказати мені зараз, хто такі ці люди і що ви про них знаєте? — зажадав він, почуваючи себе якоюсь мірою переможцем. — Мені хотілося б знати. Це могло б мені стати в пригоді, якби ви справді хотіли допомогти мені. Які в них плани, чого вони добиваються?
— Не знаю. Я не можу сказати вам більше за те, що вже сказала, запевняю вас. Якщо довідаюсь, може, коли-небудь скажу. Обіцяю вам. Тільки не зараз. Зараз не можу. Невже ви не можете мені повірити хоч настільки? Хіба ви не розумієте, що коли я так багато говорю вам, значить, ви подобаєтесь мені? Я зовсім не маю наміру шкодити вам, запевняю вас. Я багато чим завдячую цим людям, але не настільки, щоб зайти так далеко. Ви мені це вірите? — Немов від гіркої образи вона широко розкрила очі. У виразі її обличчя було щось нове, принадне, тепле. — В мене не залишилось жодної близької людини, — говорила вона далі, — нікого, хто б подобався мені. Мабуть, я сама винна в цьому, але... — голос її став солодшим від меду.
Незважаючи на всю свою обережність і глибоке переконання, що його дружина — найкраща і найбільш підхожа для нього супутниця в житті, і незважаючи на те, що, люблячи свою дитину і її дбайливу матір, він незмінно зберігав їй вірність, Грегорі, проте, був зворушений чимсь, властивим темпераментові цієї дівчини. Звідки в Тілні така влада над нею, що він може примусити її брати участь у цій ганебній справі? Подумати тільки... а яка вродлива дівчина!..
— Що ви знаєте про місіс Скелтон?—спитав він.— Хто вона принаймні? І тутешні садівники? Чого їм треба? (В готелі було три садівники, і щоразу, як Грегорі та Імоджін були вдвох, вони якось примудрялися знаходити роботу поблизу,— обставина, яка змушувала його негайно йти геть). І Даймондберг?
Щодо садівників, запевняла вона, то їй про них нічого невідомо. Чи виконують вони доручення місіс Скелтон, чи чиєсь інше—вони роблять це без її відома. З Даймонд-бергом вона познайомилася тільки в готелі і терпіти його не може. З якихось міркувань місіс Скелтон просила її вдати, ніби вона з ним не знайома. Імоджін запевняла, що місіс Скелтон з давніх часів знає її по Цінціннаті, як та й казала, а останнім часом вони зустрічалися тут, у місті. Місіс Скелтон допомагала їй знайти службу, двічі влаштовувала її на сцену. Так, один час, близько року, вона справді працювала в містера Суейна, але тільки як проста конторниця. Вона ніколи нічого не знала ні про нього самого, ні про його плани й замисли, ніколи. Грегорі спитав, як же так вийшло, що саме вона мала заманити його в пастку, якщо є такий замисел, але вона стала запевняти, нібито й поняття не мала про те, що його намагаються піймати в пастку. Вона знає лише те, що розповіла йому.
Грегорі так і не міг розібратися до кінця, чи говорить вона правду, але все це мало досить правдоподібний вигляд, та й не може ж вона ввесь час тільки брехати. Здавалося, вона для цього занадто відверта й доброзичлива. В тому, як вона міркувала-і як поводилась, прозирало ніжне й палке почуття. В майбутньому, запевняла вона, він дізнається про все, якщо забажає, але не зараз — тільки не зараз.. Потім вона спитала його про дружину, де вона й коли повернеться.
— Ви дуже її кохаєте? — наївно поцікавилась вона на закінчення.
— Звичайно, кохаю. Чому ви питаєте? В мене є синок, йому два роки, і я його просто-таки дуже люблю.
Вона подивилась на нього замислено, трохи збентежено чи з недовірою, як йому здалося.
Вони закінчили на тому, що зостануться такими ж друзями, якими були до цього. Він признався їй, що вона йому подобається, та все ж він не довіряє їй,— в усякому разі, поки що. Все повинно йти, як і раніш, але з однією умовою: віднині, хоч би що з ним сталося, вона не буде до того причетна. Вона одверто сказала йому, що неспроможна контролювати дії решти компанії. Вони самі собі хазяї, і до деякої міри вона повинна їм підкорятися, але по змозі буде його оберігати. Ні, вона не думає, що вони розраховують ще довго переслідувати його. Що ж до неї, то хай він виїжджає, якщо вважає за потрібне. Вона може зустрічатися з ним і в іншому місті, якщо він захоче. Вона не впевнена, що його від'їзд як-небудь вплине на замисли його ворогів. Так чи інакше, якщо він виїде, вона не вирушить услід за ним, хіба' що він сам цього забажає,— і тоді вона буде дуже рада. Але можливо, що й тут більш нічого не трапиться. Якщо вона що-небудь почує, то його повідомить або спробує повідомити своєчасно. Але тепер вона нічого не може сказати йому. Можливо, що трохи згодом, як тільки їй пощастить вибратися звідси... Є речі, які від неї не залежать... Вона висловлювалась вельми загадково й таємниче, і він лише зрозумів, що вона потрапила в скрутне становище, з якого не так уже й легко виплутатись.