"Тут хороше, — сказав він собі нарешті, — і тут я залишуся. В мене нема машини, а де ще я знайду таке зручне місце? До того ж, якщо вони вирішили мене переслідувати, то робитимуть це скрізь".
І він їздив з готелю до міста й назад, зосереджено міркуючи про те, що може трапитись. Коли в нього виникли деякі сумніви, він вирішив одвідати Френка Блаунта й поговорити з ним. Блаунт довго був журналістом, потім став адвокатом і, нарешті, маклером. На нього начебто не дуже насідали клієнти, проте він явно розкошував. Старий холостяк, він постійно бував у трьох клубах, у декількох готелях і десятку заміських будинків, не кажучи вже про те, що в нього була прекрасна машина. Саме тепер він був надзвичайно зайнятий справами і тому часто з'являвся на узбережжі. Він любив гольф та теніс і, між іншим, Грегорі, якому бажав усякого успіху, хоч ніяк не міг спрямувати його на вірний шлях. Прибувши одного ранку в місто, Грегорі пішов до контори Блаунта і там виклав йому усе як є.
— Отаке становище,—закінчив він, дивлячись на об-, рідлу зачіску й рожеві щоки друга. — І мені хотілось би знати, що б ти зробив на моєму місці.
Блаунт замислено дивився поверх високих будинків на блакитне небо за ними і постукував пальцями по скляному верху стола.
— Що ж, — відповів він по паузі, так само замислено пошкрябуючи підборіддя, — на твоєму місці, я б не здавав позицій. А коли до цього причетна жінка, та ще й гарненька, ти можеш трохи розважитися, не рискуючи потрапити в халепу. Я дивлюсь на це, як на своєрідний літній спорт. Звичайно, треба бути обережним. На твоєму місці, я дістав би дозвіл носити револьвер. Вони дізнаються про це, якщо справді стежать за тобою, і це не додасть їм бадьорості. А потім тобі конче треба щодня записувати кожен свій крок, де був і що робив, і завіряти запис у нотаріуса. Це також не порадує їх, і, мабуть, їм доведеться придумати щось оригінальніше.
— Крім того, — говорив він далі, — вечорами і в неділю я не дуже зайнятий, так що, на випадок лиха, якщо хочеш, майже завжди можу бути в тебе під рукою. Коли ми будемо разом, їм навряд чи вдасться що-не.будь зробити так,— щоб один з нас не довідався про це, і, до того ж, у тебе буде свідок. — Блаунт подумав також, чи не може згадана в розмові дама становити інтерес і для нього самого. — Я живу в Сансет-Пойнті, в сусідстві з тобою, і, якщо хочеш, буду приходити щовечора й милуватися твоїми успіхами. А якщо їм вдасться яка-небудь хитрість, я хочу подивитися, як це буде зроблено. — І він весело й підбадьорливо усміхнувся.
— В тому-то й річ, — в задумі промовив Грегорі. — Я зовсім не хочу, щоб хитрість удалася. Я не можу собі цього дозволити. Якщо саме тепер зі мною що-небудь трапиться, то в політичному відношенні мені вже ніколи не підвестися на ноги, а в мене дружина, син, і мені остогид газетний бізнес. — І він втупив очі у вікно.
— Ат, кинь ти про це турбуватися, — заспокійливо сказав Блаунт. — Будь тільки пильним і, коли тобі доведеться довше, ніж звичайно, затриматися в місті, дай мені знати, — я під'їду й заберу тебе, А якщо я не зможу цього зробити, переночуй у місті. Зупинись у якому-не-будь великому готелі. Там ти почуватимеш себе в цілковитій безпеці.
Протягом декількох днів Грегорі, щоб не завдавати приятелеві клопоту, повертався до готелю рано. Він дістав дозріл, і тепер задню кишеню його штанів відтягувала громіздка зброя, якої він не міг терпіти, але все ж тримав уночі під подушкою. Невпевненість робила його уяву такою вразливою, що вчинки мало не кожної людини почали здаватись йому підозрілими. Кожний новий одвідувач готелю викликав у нього занепокоєння. Він був упевнений, що за ним стежать якісь люди, зв'язані з місіс Скелтон, хоч не міг довести цього навіть самому собі.
"Дурниці, — кінець кінцем вирішив він. — Я поводжуся, як п'ятирічна дитина в темряві. Кому я потрібен?" І він писав про це дружині жартівливі листи й намагався повернути собі колишню безтурботність.
Проте це було не так легко: незабаром сталося дещо таке, що дуже стурбувало його. В усякому разі, він був збуджений, бо характерна особливість таких пригод полягає в тому, що їх можна тлумачити і так і сяк. Одного разу близько дев'ятої вечора, незважаючи на пораду Блаунта, він вирішив повернутися в готель "Тритон", не вдаючись за допомогою до друга.
"Чи варто? — питав він себе. — У Блаунта іце складеться враження, що я жалюгідний боягуз; кінець кінцем досі ж нічого не трапилось, і навряд, щоб вони зважились на таке".
Він тішив себе думкою, що, можливо, людство не таке погане, як йому здається.
Проте тільки-но він зійшов з поїзда й побачив удалині, за луками, на сході, мерехтливі вогні "Тритона", як його взяв сумнів, чи розумно він робить. Станція "Тритон" бувала безлюдною майже весь час, за винятком ранку й сьомої години вечора, а цієї ночі тут взагалі не було ні душі. Тільки він і зійшов з поїзда. Майже всі їздили до готелю та назад своїми машинами й іншою дорогою. "І чому я не послухався Блаунта? — питав себе Грегорі, оглядаючи навколишню рівнину. — Чому не звернувся до нього по допомогу або не залишився в місті?" Найнявши машину, він кінець кінцем теж навряд чи врятував би становище, — Блаунт це підкреслював, — можливо, тільки дав би потаємному ворогові зручну нагоду для нападу. Ні, треба було залишитися в місті або поїхати з Блаунтом його машиною; кажучи собі це, Грегорі попростував безлюдною дорогою, що вела до готелю і була освітлена лише кількома невеличкими ліхтарями, які стояли на чималій відстані один від одного.
Він ішов і думав: яке щастя, що до готелю усього якихось кілька сот метрів і що сам він при силі й на випадок сутички добре озброєний, — як з-за повороту раптом виринула машина й зупинилася за кілька кроків від нього. З неї вийшли два чоловіки і, тримаючись позад фар, які світили ніби притемнено, почали оглядати колесо. Грегорі відразу здалося дивним, що фари світять так тьмяно, хоч надворі нічна пора. І чому незнайома машина зупинилася якраз біля безлюдного повороту і якраз у ту хвилину, коли він підходив до нього? І чому він так чудно сприймає все це: по всьому тілу поповзли мурашки, і волосся на голові заворушилося. Він перейшов на другий бік, щоб від машини його відділяла вся ширина дороги. Але в цю мить один з чоловіків підвівся від колеса й рушив до Грегорі. Грегорі блискавично, майже мимовільним рухом, вихопив револьвера з задньої кишені штанів і ткнув його в кишеню пальта. При цьому він спинився і крикнув: