Описавши в цих трьох розділах життя Суспільства, я захотів показати і життя людей виняткових, у якому, проте, відбиваються інтереси багатьох або й усіх — тобто йдеться про життя, що тече ніби не в загальному річищі. Звідси виникли "Сцени політичного життя". Завершивши цю грандіозну картину Суспільства, я потім думаю показати його в стані найвищої напруги, коли воно виходить за звичні межі свого існування — коли захищається від ворожої навали або вирушає в завойовницькі походи. Звідси "Сцени воєнного життя" — поки що найменш повний розділ моєї праці, але я неодмінно залишу для нього місце в цьому виданні, щоб він увійшов сюди, коли я його закінчу. Нарешті "Сцени сільського життя" — це ніби вечір довгого дня, якщо мені дозволено буде назвати так свою суспільну драму. В цьому розділі читач зустріне найчистіші характери і буде показано, як треба втілювати в життя високі принципи порядку, політики і моралі.
Над цією основою з безлічі дійових осіб, комедій і трагедій я збираюся надбудувати "Філософські етюди", другу частину свого великого твору, де буде описано рушійні сили усіх суспільних явищ, де знайдуть своє пояснення шалені пориви думки та почуттів. Перша повість цього розділу "Шагренева шкіра" у певний спосіб сполучає "Етюди про звичаї" з "Філософськими етюдами" кільцем-ланкою майже східної фантазії, де Життя зображено у битві з Бажанням, першопочатком усякої Пристрасті.
Ще вище стоятимуть "Аналітичні етюди", про які я поки що нічого не скажу, бо з них досі надруковано тільки один: "Фізіологія шлюбу". Незабаром я напишу ще кілька творів у цьому жанрі. Спочатку — "Патологію суспільного життя", потім — "Анатомію вихователів" і "Монографію про доброчесність".
Побачивши, скільки ще лишається мені зробити, читач, можливо, побажає мені того самого, що й мої видавці: "Хай пошле вам Бог довге життя!" Я ж прагну тільки одного: щоб надалі з мене так не знущалися люди й обставини, як це було, відколи я розпочав свою жахливо тяжку працю. Але, Богу дякувати, мене втішало те, що найобдарованіші, найпорядніші люди нашої епохи, а також мої найщиріші друзі, не менш великі в житті приватному, ніж інші — в житті суспільному, тиснули мені руку й казали: "Не втрачай мужності!" І я не бачу причин не признатися, що вияви щирої дружби, прихильні відгуки, які я чув навіть від незнайомих мені людей, підтримували мене на моєму шляху, допомагали мені долати і власну зневіру, і несправедливі звинувачення, і обмову, що так часто мене переслідувала, і розпач, і ту нетерплячу надію, вияви якої вважають за спалахи надмірного самолюбства. Свого часу я вирішив протиставити дошкульним закидам та образливим звинуваченням стоїчну незворушність; але в двох випадках підлі наклепи змусили мене дати відсіч обмовникам. Хоча прихильники теорії всепрощення висловлюють жаль, що я проявив свій хист у тих літературних поєдинках, а деякі християни натякнули мені, що ми живемо в часи, коли варто дати зрозуміти декому: мовчанка — найвеликодушніша відповідь.
У зв'язку з цим я повинен звернути увагу читачів на те, що визнаю своїми лише ті твори, які вийшли під моїм прізвищем. Крім "Людської комедії", мені належать тільки "Сто грайливих оповідань", дві п'єси і кілька статей — а втім, вони всі підписані. Тут я захищаю своє невід'ємне право. Якщо я зрікаюся творів, у написанні яких я нібито брав участь, то це продиктовано не стільки самолюбством, скільки любов'ю до істини. Коли й далі мені вперто приписуватимуть книжки, що їх я не можу визнати за свої в літературному розумінні, хоча на них мені й було довірено права власності, то я залишу це без уваги з тих самих причин, з яких не відповідаю наклепникам.
Безмір мого задуму, що охоплює водночас як історію, так і критику Суспільства, дає змогу дослідити його болячки і розкрити його основи, думаю, виправдовує заголовок, під яким тепер з'являється мій великий твір: "Людська комедія". Про що він свідчить — про надмірні амбіції автора чи про його прагнення до точного вислову? Це вирішать читачі, коли твір буде завершено.
Париж, липень 1842 р.
=======================
Примітки
склав Дмитро Наливайко
Передмова була написана Бальзаком в 1842 р. у зв'язку з підготовкою до друку "Людської комедії", перший том якої вийшов того ж року. Праця над публікацією "Людської комедії" тривала до 1848 р., коли вийшов друком її сімнадцятий том, на чому здійснення грандіозного задуму письменника обірвалося. "Передмова до "Людської комедії" є найповнішим вираженням естетико-літературної програми Бальзака: в ній він проголошує свої творчі засади, формулює провідні методологічні принципи й подає проспект своєї унікальної епопеї.
Розглядаючи себе як літописця своєї епохи, "історика суспільства", Бальзак уже з першої половини 30-х рр. почав думати над циклізацією своїх творів. Сестра письменника Лора Сюрвіль повідомляла в одному з листів 1833 р., що він задумав "грандіозну споруду", для якої поки що "обтісує окремі камені". Маються на увазі двадцятитомні "Етюди про звичаї XIX ст.", над якими письменник працював у 1834-37 рр. Одночасно він видавав кількатомні "Філософські етюди". Наприкінці 1837 р. у нього виникла ідея об'єднати згадані видання під назвою "Соціальні етюди". Це були важливі віхи на шляху до "Людської комедії", в них намітилися її основний зміст і структура. У листі до Ганської від 26 жовтня 1834 р. Бальзак виклав план грандіозного видання, який, власне, є першим начерком "Людської комедії". Але сама ця назва з'являється вже на початку 40-х рр.
Важко сказати, яким був би обсяг "Людської комедії", коли б письменникові пощастило повніше здійснити задум, що весь час мінявся в процесі свого втілення. За каталогом "Людської комедії", складеним Бальзаком у 1844 р. до запланованого другого її видання, вона мала включати сто сорок чотири твори, з яких він встиг написати дев'яносто шість. Не всі частини величезної епопеї, не всі її "етюди" й "сцени" рівномірно заповнювалися письменником. З другої половини 30-х рр. основну увагу він приділяв "Етюдам про звичаї", першому ярусу "Людської комедії", на якому згодом мали зводитися "вищі" її яруси. Проте й не всі "сцени" "Етюдів про звичаї" заповнені однаковою мірою. По суті, лишилися ненаписаними "Сцени воєнного життя", до яких автор постфактум вніс роман "Шуани" й оповідання "Пристрасть у пустелі". Менш ніж наполовину написані "Сцени політичного життя". Над "Філософськими етюдами" Бальзак активно працював у першій половині 30-х рр., коли й була створена переважна більшість творів цього циклу. До третьої частини "Людської комедії", до "Аналітичних етюдів", він фактично й не приступав, лише включив до неї збірку нарисів "Фізіологія шлюбу", створених наприкінці 20-х рр.