У цю мить Дінго, що грався з Джеком, підбіг до кузена Бенедікта. [39]— Геть! Геть! — закричав той, відштовхуючи собаку,
— Любити тарганів і ненавидіти собак! ;-вигукнув капітан Халл.— Як ви можете, містере Бенедікт?
— Та ще такого чудового песика! — докинув малий Джек, обіймаючи велику голову Дінго.
— Нічого поганого я про нього не кажу,— відповів кузен Бенедікт.— Тільки ж уявіть собі! Цей гемонський пес не виправдав моїх сподівань. Коли його знайшли, я думав...
— О боже! — вигукнула місіс Уелдон.— Невже ви сподівались зарахувати і його в ряд двокрилих або перетинчастокрилих?
— Та ні,— серйозно відповів кузен Бенедікт.— Адже цього Дінго, хоч він і належить до австралійської породи собак, підібрано на західному березі Африки?
— Так,— відповіла місіс Уелдон.— Принаймні Том не раз чув це від капітана "Вальдека".
— То я думав... Я сподівався... знайти на цьому собаці якихось представників напівтвердокрилих, властивих тільки африканській фауні...
— О боже милосердний! — вигукнула місіс Уелдон.
— Або, може, якусь блоху невідомого виду,— додав кузен Бенедікт.
— Чуєш, Дінго? — спитав капітан Халл.— Чуєш, мій песику? Ти не виконав свого обов'язку!
— Однак хоч скільки я його чесав,— мовив ентомолог з неприхованим жалем,— не знайшов на ньому жодної блохи... Жодної!
— Яку б ви відразу задушили, чи не так? — спитав капітан Халл.
— До вашого відома, містере,— сухо відповів кузен Бенедікт,— сер Джон Франклін(35) не дозволяв собі вбивати найдрібшших комах, ба навіть американських комарів, чиї укуси куди болючіші, ніж блошині. Гадаю, ви не заперечуватимете, що сер Джон Франклін був неабиякий моряк?
— Безперечно! — відповів капітан Халл, уклоня ючись.
(88) Франклін Джон (1786-1847) — англійський мореплавець, дослідник полярних країн. [40]
— Якось, коли його добряче вкусив москіт, він тільки здув його, чемно мовивши: "Прошу, йдіть сові! Світ досить великий для вас і для мене!"
— Ти ба!
— Еге ж!
— Щоб ви знали, містере Бенедікт,— відказав капітан Халл,— інший чоловік сказав це багато раніше за сера Джона Франкліна.
— Інший?
— Так, і цей інший був дядечко Тобі.
— А хто він — ентомолог? — зацікавлено спитав кузен Бенедікт.
— Та ні. Стернівський дядечко Тобі(36) не був ентомологом. Але цей достойний чоловік мовив, вважайте, ті самі слова, відмахуючись від набридливої мухи — щоправда, звертаючись до неї на ти: "Геть жалюгідна істото! Світ досить великий, і ми можемо жити, не заважаючи одне одному!"
— Славний чоловік оцей дядечко Тобі! — зауважив кузен Бенедікт.— Він уже помер?
— Гадаю, що так,— поважно відповів капітан Халл.— Адже він ніколи не існував.
І всі розсміялися, дивлячись на кузена Бенедікта.
В отаких розмовах, які неодмінно зачіпали ентомологію, якщо в них брав участь кузен Бенедікт, минали довгі години плавання. Море було спокійне, слабкі вітри ледве надимали вітрила, і "Пілігрим" повільно посувався на схід. Всі нетерпляче чекали того часу, коли вони врешті запливуть у широти, де повіють більш сприятливі вітри.
Слід сказати, що кузен Бенедікт не раз робив спроби посвятити Діка Сенда в таємниці ентомології. Але той ухилявся від цього. Не знайшовши кращих слухачів, учений став читати лекції неграм, які нічогісінько з них не розуміли. Том, Актеон, Бет і Остін врещті почали тікати від кузена Бенедікта, і йому довелося вдовольнитися самим тільки Геркулесом, у якого він з радістю виявив уроджену здатність відрізняти паразитів од нижчих комах.
Відтоді велет-негр зажив у світі жуків-шкіроїдів, Жужелиць, бомбардирів, могильників, златок, скарабеїв, сильфів, кравчиків, хрущів, оленів, коваликів довгоносиків, сонечок, листоїдів. Він старанно вивчав усю колекцію кузена Бенедікта, і той з острахом дивився, як Геркулес бере своїми дебелими й дужими, мов лещата, пальцями його крихкі екземпляри. Але цей велетучень так уважно слухав лекції ентомолога, що задля цього варто було дечим ризикнути.
(94) Дядечко Тобі — один із персонажів роману англійського письменника Лоренса Стерна (1718-1768) "Життя й думки Тріст-Рама Шенді". [41]Поки кузен Венедікт просвіщав Геркулеса, місіс Уелдон навчала малого Джека читати й писати. А Дік Сенд навчав його арифметики.
П'ять років — ще зовсім дитячий вік, тож наука йде куди краще, коли уроки схожі на веселу гру.
Джек учився читати не за абеткою, а з допомогою дерев'яних кубиків, на яких були написані червоною фарбою великі літери. Місіс Уелдон складала якесь слово, а потім змішувала літери, і Джек мав скласти його знову.
Малому дуже подобалось отак, граючись, учитися. Щодня він грався по кілька годин то в каюті, то на палубі, складаючи слова й знову змішуючи кубики.
Якогось дня ця гра призвела до події, та ще й такої незвичайної, що про неї варто розповісти докладніше.
Це сталося вранці 9 лютого. Джек лежав на палубі, спершись на лікті, і складав слово, що його старий Том мав скласти знову після того, як змішають літери. Том стояв, за правилами гри, затуливши очі долонею, щоб не бачити слова, яке складав малий Джек.
Серед літер,— їх налічувалось до п'ятдесяти,— були великі й маленькі, а на деяких кубиках стояли ще й цифри, щоб можна було вчитися не тільки читати, а й рахувати.
З викладених у ряд кубиків малий Джек брав то один, то другий, складаючи слово. То була справді нелегка робота.
Раптом Дінго, що вертівся біля хлопчика, завмер. Піднявши нраву лапу, він утупився в кубики і закрутив хвостом. Потім кинувся вперед, схопив один кубик і, відбігши, поклав його на палубу.
На кубику стояла велика літера "С".
— Дінго! Навіщо ти взяв кубик, Дінго? — закричав малий Джек: він злякався, щоб собака, бува, не проковтнув його "С".
Але Дінго повернувся і, повторивши ту саму стійку, схопив другий кубик і поклав поряд з першим.
На другому кубику стояло велике "В".[42]
Цього разу Джек скрикнув із подиву.
На його крик підбігли місіс Уелдон, калітан Халл і Дік Сенд, які гуляли на палубі. Малий Джек розповів їм про чудну поведінку Дінго.
Дінго розрізняв літери! Дінго вмів читати! У цьому немає сумніву! Джек це сам бачив!
Дік Сенд хотів забрати обидва кубики й віддати їх своєму другові Джеку, але Дінго загрозливо вискалив зуби.