Тепер у поїзді залишилися тільки Начальник Вокзалу, Начальник Поїзда, Машиніст та Кольорові Олівці, що повилазили з коробки і позаймали кожен окреме купе. Так вони не заважали один одному, бо, як вам відомо, Кольорові Олівці мають дуже довгі ноги, для яких потрібно чимало місця.
У списку адрес тепер лишилося тільки двоє хлопчиків: якийсь Франко та якийсь Роберто. Перед будинком Франко позлазили Олівці. З ними трапилася (я вам про це зараз розповім!) дивна-предивна, ще ніким і ніколи не чувана історія. Франко саме не спав: витягшися на ліжку, він лежав, підклавши кулаки під голову, і дивився на стелю. Тому він зразу побачив, як Олівці один за одним пролізли крізь замкову шпару і попадали на підлогу з легеньким стукотом.
— Привіт! — весело зустрів їх Франко.
— Привіт, Франко! — відповіли, не задумуючись, Олівці. Але Жовтий, що завжди любив посміятися з чого-небудь, воднораз додав:
— А ти чого не спиш? Ну, це вже не годится! Всі діти новорічної ночі мусять спати.
— Це я знаю, але чому ж це ви…
— Не будемо сперечатися: ми дісталися сюди пішки, а не на Феїній мітлі. Ти таки правильно зрозумів, хоч це і мусило залишитися таємницею.
— А я…
Тут Синій Олівець, який був моторніший за Жовтого, випередив його і заявив:
— Слухайте! Врешті, це не біда, що дитина не спить! На мою думку, це навіть краще: ми зможемо одразу подружити з нею.
— Я також цієї думки, — прощебетав Червоний, найвеселіший серед усіх Олівців.
— Ну, а я погоджуюся з Жовтим, — висловив і свою думку Зелений. — Адже він мені доводиться двоюрідним братом.
Диви, а я й забув розповісти про їхні родинні зв'язки! Це досить складна історія. Так Зелений був двоюрідний брат Жовтого і Синього, а Оранжевий — двоюрідний брат Жовтого та Червоного. А ще між ними існує багато інших, не таких важливих родинних зв'язків, заплутаних, як і всі родинні зв'язки на землі…
— Ну, годі вже! — вигукнув Франко примирливо. — Бачу, ви починаєте сперечатися. А я вважав, що кольори завжди в дружбі між собою…
— Помиляєшся, хлопче, — зауважив Жовтий. — Хіба ти ніколи не чув про існування колірних контрастів? Але стривай, ти нам так і не розповів, чому й досі не спиш…
— Просто сон не приходить, то й не сплю…
— Значить, ти поганий хлопчик. Не сплять цієї ночі лише ті діти, у яких нечисте сумління…
— Ні, сумління у мене чисте, а от шлунок зовсім порожній, бо нічого було вечеряти.
— От бачите, — повчально промовив Синій. — Адже я з самого початку казав, що він хороший хлопчик.
— Де там хороший! — заперечив Зелений. — Раз йому вечеряти не дають, значить, він хлопець поганий.
— Ні, — пояснив Франко, — це значить, що у нас нема чого їсти. Мама дуже рано поклала мене спати, сподіваючись, що сон прожене голод, а воно трапилося навпаки: голод прогнав мій сон. Та я вже цьому навіть радий, адже мені так було цікаво спостерігати, як ви пролазили крізь шпарку в дверях. Ви знаєте, я ще жодного разу в житті не одержував подарунків од Феї. І ви для мене найкращий подарунок, адже я мрію стати художником.
Франко промовив це так щиро, що всі Олівці, пританцьовуючи, наввипередки підбігли до нього, задоволені, що їх так високо цінує хлопчик. Жовтому та Зеленому взагалі досить було почути одне лагідне слово, як вони одразу забували про свій поганий настрій і ставали чудовими кольоровими олівцями.
— Якщо хочеш стати художником, — озвався Коричневий, найспокійніший з усіх кольорів, — раджу тобі малювати сільські краєвиди. Для цього завжди бери мене.
— А мені байдуже, що будеш малювати, — озвався Синій. — Тому що картин, де б не було хоч клаптика неба, взагалі не буває.
— Хлопці, знаєте що? — вигукнув Червоний, який відзначався винахідливістю. — Навіщо нам даремно витрачати час на пусте базікання? Я щось надумав…
— Ну, кажи…
— Франко все одно не спить, то чому б не розважити його трошки? Давайте йому що-небудь намалюємо…
— Оце здорово! Давайте!.. — вигукнув франко. — Подивіться, он там, на столі, має бути чистий папір. Звичайно, то не справжній папір для малювання. В ці білі аркуші крамар загортає каву, а я розгладжую їх і на них малюю.
— Я починаю перший! — урочисто заявив Чорний. Він розстелив аркушик на тумбочці, що стояла біля ліжка, і затанцював на білій поверхні. Незабаром на папері чітко окреслилося дерево з гіллям. Як тільки він закінчив, на аркуш скочив Коричневий і швидко замалював стовбур та гілки, а Зелений сумлінно поначіпляв на гілочки листочків.
З подиву і радощів Франко заплескав у долоні, але Жовтий зморщив свого носа (я й сам гаразд не знаю, де в олівців ніс, але те, що Жовтий зморщив свого носа, — щира правда).
— Цей малюнок не відповідає теперішній порі року, — зауважив він… — Кому не відомо, що взимку на деревах нема листя. В цю пору року можна лиш де-не-де побачити сухі пожовклі листочки.
— Ти забув про сосни та ялини, з яких ніколи не опадає глиця!
— А я щось краще надумав! — оголосив Синій Олівець. Він узяв аркуш паперу і накреслив на ньому якесь дивовижне коло. Через кілька хвилин вийшла гарна прегарна Синя Корова. На подив Франко, вона приємно замукала, теленькнула синім дзвоником, що — Висів у неї на шиї, підвелася з паперу і затупала ратицями по тумбочці.
— Чудеса! — вигукнув захоплено Франко. — От якби і я вмів малювати живі речі! Все, що я малюю, залишається на папері і ніколи не оживає!
— Му-у-у! — приємним голосом заревла Синя Корова.
— Може, вона хоче дати молока? — спитав Франко. — Коли корови ревуть, вони хочуть, щоб їх доїли. А я не вмію доїти корів.
На допомогу хлопцю прийшов Коричневий Олівець який знав сільське життя. Молоко Синьої Корови було чудового синенького кольору.
— Такого молока я ще ніколи не бачив! — засміявся Франко.
— Це з вини Синього Олівця воно таке, — заявив Жовтий. — Йому, бачите, захотілося все самому зробити. Адже і дурні знають, що молоко бува тільке жовте.
— Жовте? Що ти нам розказуєш!
— Та годі вже, не будемо спреречатися! — втрутився Червоний. — Зараз моя черга.
І він затанцював на всі боки по аркуші, мов та балерина. Вже тільки від одних його химерних танців можна було луснути від сміху. Не бачивши навіть малюнка, можна було сміливо битися об заклад, що це буде щось неймовірно смішне.