ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Всередині Колізею. З глибини сцени виходить ПОЛІЦІАН. Місячно.
ПОЛІЦІАН
Зустрінемося з нею в Колізеї!
Старого Риму символе — гробнице
Високих дум, залишених вікам
Століттями величності і влади!
Нарешті після довгих, довгих днів
Прийшов сюди, утомлений і спраглий,
До джерела притаєних наук.
Стою отут, очищений і скромний,
Між тіней цих, впиваючи жадібно
Душею все: пишноту, славу, смуток.
Вона не йде, і дух оцього місця
Мене гнітить!
Громаддя, вічність, пам'ять давнини, [377]
Спустошення і тиша, темна ніч,
На галереях з'юрмилися тіні.
Я відчуваю непоборну силу
Цієї магії — юдейський цар
Такої не навчав у Гетсимані;
Незвіданих таїн — халдейські маги
Таких не прочитали у зірках!
Вона не йде, а місяць вище й вище!
Де впав герой, руйнується колона!
Де променився золотом орел,
Тепер кажан чатує сірокрилий!
Де вітер пестив римлянкам волосся,
Колишеться осот і очерет;
Отам, де Цезар возсідав колись,
Скрутилася кільцем бридка гадюка,
А де монарх на троні золотому
Недбало ніжився, там, наче тінь
У місячному тьмяному промінні,
Нечутно ящірка прудка ковзне!
Ці мури поруйновані, аркади,
Карнизи вищерблені, ці колони,
Цей ветхий фриз, оця сумна руїна,
Ці камені! Невже вони — то все,
Що залишив від гордого громаддя
Нещадний час майбутньому й мені?
"Не все,— луна озвалася,— не все!
Пророцтва голосного вічні звуки
До мудреців підносяться з руїн —
Так Мемнон зустрічає сонце співом.
Врядуємо жорстоко і всевладно
Ми помислами й душами титанів.
Ні, не знесиліло бліде каміння,
Ні, не розвіялися влада й міць,
І ні урочість голосної слави,
Ні сховані під нами таємниці,
Ні дивовижні чари і легенди,
Ні спогади, які нас угорнули
В нетлінні віковічні пишні шати,
Вагоміші за проминулу славу".
Входить у нестямі ЛАЛАГА.
Вона прийшла. [378]
ЛАЛАГА
Прийшла. Прийшла година,
Година помсти. Іншої не буде.
Священик вже при олтарі, у ризах!
І перед ним... прекрасна... наречена...
В фаті вінчальній! Поруч, біля неї
Жених. Де ж ти?
ПОЛІЦІАН
Це правда, де ж це я?
Не там, де треба? Господи всевладний,
Під час вінчання біля олтаря
Умер жених. (Виходить).
ЛАЛАГА
Іди! Іди! Прощай!
Прощай і Кастільйоне, і прощай,
На Рай надіє! (Виходить).
Примітки
С. 337. "Поліціан" — незавершена драма Едгара По, уривок з якої без цієї назви було надруковано 1835 р. у журналі "Сатерн літерері мессенджер". В основі твору лежить так звана "кентуккська трагедія", події якої перенесено в Рим доби Відродження. Реальна історія була такою. Багатий військовий звів дівчину і покинув її. Згодом дівчина вийшла заміж, узявши з чоловіка обіцянку помститися тому, хто її знеславив. Чоловік виконав присягу і вбив спокусника. Він і його дружина опинилися у в'язниці, жінка в камері наклала на себе руки, а чоловіка стратили. Ця романтична трагедія стала основою багатьох творів американської літератури. П'єса По задумувалась як драматична поема, на сцені її вперше поставлено через сто років після написання.
С. 352. Ейрос, Харміон — такі імена мають у По також учасниці діалогу в оповіданні "Розмова Ейрос і Харміони". Мабуть, їх По запозичив у Шекспіра з "Антонія і Клеопатри".
С. 377. Колізей — що латиною означає "величезний" — амфітеатр у стародавньому Римі, де перед 50 тисячами глядачів відбувалися всілякі видовища: бої гладіаторів, спортивні змагання тощо. Його руїни збереглися й донині.
С. 378. Фриз — частина архітектурного оздоблення верху будівлі, а також зображення чи орнамент нагорі стіни, кайма на килимі тощо.
Мемнон — у грецькій міфології цар Ефіопії, союзник троянців у Троянській війні, загинув від меча Ахілла. Величезна статуя Мемнона, поставлена за часів фараона Аменхотепа III й повалена землетрусом, видавала на світанку звуки, що сприймались як привітання сина Мемнона своїй матері Еос — богині вранішньої зорі
Кіра Шахова