— Ох, він умер, умер, я знаю, що він умер!..
А Том повернув трошки голову й промимрив щось недоладне — видно, з головою не все було гаразд; а вона сплеснула руками та й каже:
— Він живий, слава богу! Для мене й цього вже досить!
Поцілувала його й хутенько побігла до хати — готувати йому постіль, і на бігу давала накази, та не тільки неграм, а й іншим, хто лиш траплявся назустріч, та так швидко, що ледве язик устигав повертатися.
Я пішов за юрбою, щоб подивитися, що вони з Джімом робитимуть, а старий лікар та дядько Сайлас подалися за Томом до господи. Юрба була розлючена до краю, дехто хотів навіть повісити Джіма, для науки іншим неграм,— щоб не кортіло тікати, як Джімові, щоб не зчиняли такого переполоху та не держали день і ніч цілу родину порядних людей у смертельному страху. Інші казали: не треба його вішати, однаково це ні до чого, адже він не їхній, власник його може от-от з՚явитись і тоді обов՚язково заправить за нього великі гроші. Це трохи остудило натовп, воно завжди так: хто найбільше хоче повісити негра, якщо той попадеться, найменше хоче платити за нього, коли забава скінчиться.
Вони довго лаяли Джіма, кілька разів навіть дали йому по шиї, але Джім мовчав і ніякого знаку не подавав, що знає мене. Вони заштовхали його до тієї ж самої халупки, передягли в його старий одяг і знову взяли на ланцюг, тільки прикували вже не до ліжка, а до великого кільця, вкрученого в нижню колоду, закували руки й ноги і звеліли годувати тільки хлібом та водою, поки з՚явиться його хазяїн, а якщо той не з՚явиться вчасно, то доти, доки його продадуть з аукціону; тоді засипали землею наш підкоп і сказали, щоб уночі халупу стерегли двоє фермерів з рушницями, а на день прив՚язували до дверей бульдога; упоравшись з усіма справами, вони почали лаяти Джіма просто так, на прощання, аж тут зайшов до халупи і старий лікар, глянув навкруги і сказав:
— Не поводьтеся з ним суворіше, ніж потрібно, бо він непоганий негр. Коли я добрався туди, де лежав хлопчина, то відразу ж побачив, що без чиєїсь допомоги кулі не вийму; а залишити хлопця і поїхати по допомогу також не можна було йому дедалі гіршало, незабаром він уже себе не тямив, казав, що не підпустить мене до себе і вб՚є мене, якщо я крейдою поставлю хреста на їхньому плоті і всяку таку нісенітницю. Я сказав собі, що без чиєїсь допомоги не дам йому ради і враз виповз звідкілясь оцей негр та й каже, що допоможе мені, він зробив усе, що треба, і то дуже вправно. Я, звісно, відразу догадався, що це отой утеклий негр, та що я мав робити! А мені ж довелося коло хворого решту дня та цілу ніч просидіти. Ото рахуба, скажу я вам; адже у місті на мене чекали два пацієнти з простудою, мені треба було їх провідати, проте я не насмілився й рухнутись, бо той негр міг чкурнути, і тоді пеню склали б на мене; а тут, як на гріх, жодний човен не підходив так близько, щоб я міг когось гукнути. Ну, й довелося мені на тому острові аж до нинішнього ранку стовбичити; я ніколи не бачив, щоб з негра була така сумлінна та дбайлива доглядальниця, а він же через те власною волею ризикував! Та ще й був до краю знесилений — по всьому було видно, що довелося йому тяжко працювати останнім часом. Цей негр привабив мене своєю добродушністю. Запевняю вас, джентльмени, що він вартий і тисячі доларів, та й обходитися з ним треба лагідніше. Я мав напохваті все, що треба, а хлопцеві було там не гірше, ніж удома, а може, навіть і краще, бо там дуже тихо; а проте я сидів, як на голках, прикутий до того плоту аж до нинішнього ранку; адже ж то не жарт — відповідав-бо я за обох! А на світанку, бачу, пропливають повз нас кілька чоловік човном і, на щастя, негр, що сидів біля солом՚яника, на той час заснув і голову схилив між коліна. Я мовчки подав їм знак, і вони підкралися до нього, схопили й зв՚язали, перш ніж він утямив, що воно й до чого, тож ми не мали з ним ніякого клопоту. А хлопець також спав, хоч і кидався вві сні; ну, ми пообмотували весла ганчір՚ям, причепили пліт до човна і рушили тихенько до нашого берега, а негр за весь час не ворухнувся й не мовив жодного слова.
Він не лихий негр, джентльмени, я певен.
Хтось відгукнувся на те:
— З того видно, що й справді поводився він добре.
Тоді й решта трохи заспокоїлись, і я був дуже вдячний старому лікареві, що він заступився за Джіма, а ще я був радий, що й лікар думає про Джіма так, як я: коли я вперше зустрівся з Джімом, то відразу відчув, що в нього щире серце і людина він добряча. Всі погодились, що поводився він дуже добре і заслужив, щоб на це звернули увагу й чимось його нагородили. І всі до одного щиро обіцяли більше його не сварити.
Потім усі вийшли з халупки й замкнули Джіма на замок. Я сподівався, що вони скажуть зняти з нього бодай одного ланцюга, бо ті ланцюги важкі до біса, або порадять давати ще й м՚яса та городини до хліба й води, та нікому з них таке й на думку не спало, а я вирішив, що мені краще не втручатися в цю справу; піду-но я до тіткі Селлі, думаю, та й переповім усе, що лікар казав, тільки-но мені пощастить обминути всі пороги та мілини — тобто пояснити їй, чому я забув сказати, що Сіда було поранено, коли ми з ним гналися за втеклим негром.
Часу мав я багато. Тітка Селлі доглядала хворого — день і ніч не виходила з його кімнати, а я щоразу, коли бачив дядька Сайласа, тікав від нього світ за очі.
Наступного ранку почув я, що Томові покращало й що тітка Селлі пішла до себе трошки подрімати. Я тихцем прослизнув до хворого в кімнату: якщо він не спить, то ми вдвох із ним придумаємо якусь побрехеньку, щоб замилити родичам очі. Але Том спав, і спав дуже спокійно, і обличчя його було зовсім бліде, а не палало, як тоді, коли його принесли. Я сів і почав чекати, коли він сам прокинеться. За яких півгодини до кімнати нечутно ввійшла тітка Селлі,— отуди к бісу, знову я вклепався! Вона приклала пальця до вуст, щоб я не обзивався, сіла поруч мене й почала пошепки хвалитися, що тепер усі ми можемо радіти, бо рана гоїться добре, і в хворого нарешті спокійний сон, і спить він уже довгенько, і виглядає зараз краще та спокійніше, і десять проти одного за те, що прокинеться він при добрім розумі, як завжди.