І от гучно заторохтіли барабани. Кат накинув адвокатові на шию зашморг, порахував до тринадцяти і натиснув кнопку. Ляда відчинилася, і синьйор Горох провалився у темряву. Тільки встиг подумати: "Ну от і кінець!"
І раптом почув над собою чийсь гугнявий голос:
— Ріжте зашморг, синьйоре Цибуліно! Тут таке світло, що я нічого не бачу!
Хтось перерізав зашморг, що стискав шию Гороха, і той самий голос знову промовив:
— Дайте йому ковтнути нашого картопляного соку. Ми, кроти, ніколи не рушаємо в путь без пляшечки цього чудового цілющого напою!
Що ж воно тут сталося?
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ,
який пояснює те, що сталося в чотирнадцятому
А сталося просто-напросто от що: Полуничка сповістила Редисочку про небезпеку, яка нависла над Горохом. Редисочка збігала до лісу і розповіла усе Цибуліно та його друзям. У цей час утікачі мешкали в печері біля хатини кума Гарбуза.
Як бачите, склалося дуже тяжке становище, і тому Цибуліно попрохав у майстра Виноградинки його шило, щоб почухати як слід потилицю і таким чином щось придумати…
Чухав-чухав собі потилицю Цибуліно, а потім віддав шило Виноградинці і коротко сказав:
— Дякую. Уже придумав.
І кудись побіг. Ніхто навіть не встиг спитати, що ж він придумав.
Кум Гарбуз радісно зітхнув і сказав:
— Ну, коли Цибуліно каже, що придумав, то він справді щось придумав.
А Цибуліно довго ходив полем і луками, аж поки знайшов те, що шукав. Нарешті він побачив на луці місце, вкрите багатьма горбочками свіжої землі. І щохвилини, наче гриб, з'являвся новий горбочок. То працював під землею роботяга Кріт.
Цибуліно трохи почекав, і коли просто під його ногами виріс новий горбочок, став навколішки і покликав:
— Синьйоре Кроте! Синьйоре Кроте! Це я — Цибуліно!
— А-а, це ви? — непривітно буркнув з-під горбочка Кріт. — А я ще й досі півсліпий від нашої останньої зустрічі. Чи не хочете ви підмовити мене на розшуки ще однієї світлої печери під землею?
— Ох, не кажіть такого, синьйоре Кроте! Адже завдяки вашій допомозі я зустрівся з моїми друзями. А потім нам пощастило вирватися з тюрми, і тепер ми ховаємося тут поблизу, в печері.
— Дякую за повідомлення! Але все це нітрохи не цікавить мене. До побачення!
— Синьйоре Кроте! Синьйоре Кроте! — закричав Цибуліно. — Вислухайте мене!
— Що ж, вислухати можу, та не сподівайтеся, що я знов буду вам допомагати.
— Та тут не про мене мова, а про нашого адвоката Гороха. Завтра вранці його мають повісити.
— І добре зроблять, — сердито відказав Кріт. — Я б сам охоче допоміг накинути на нього зашморг. Не люблю адвокатів, та й горох мені не до смаку.
Нелегко було переконати Крота, але Цибуліно добре знав, що під його непривітною зовнішністю криється добре серце і що він не відмовиться допомогти у справедливій справі.
Так і сталося. Щось в оповіді Цибуліно схвилювало старого Крота, і він раптом сказав:
— Ну досить базікати, синьйоре Цибуліно. У вас таки надто довгий язичок. Покажіть краще, куди треба рити.
— Рийте на північний захід, — сказав Цибуліно і аж підскочив на радощах.
Миттю прорив Кріт підземний коридор просто під ешафот. Тут вони причаїлися і стали чекати. Коли синьйор Горох провалився в отвір помосту, Цибуліно швиденько перерізав зашморг і влив Горохові в рот трохи картопляного соку, що Кріт завжди носив з собою. А щоб остаточно привести адвоката до пам'яті, Цибуліно дав йому кілька легеньких ляпасів по щоках. Горох був настільки приголомшений, що зовсім повірив у власну смерть, подумав, що він уже в раю.
— О! Синьйоре Цибуліно! — радісно скрикнув він. — І ви теж померли? Яке щастя зустрітися з вами в раю!
— Отямтеся, адвокате! — перебив його Кріт. — Це не рай і не пекло. Я теж не святий Петро і не диявол, а старий Кріт і поспішаю у своїх справах. А тому втікайте звідси швидше, та старайтеся більш не попадатися на моєму шляху. Бо кожного разу, коли я зустрічаю Цибуліно, у мене буває справжній сонячний удар.
У норі під ешафотом було темно, хоч око виколи, але для Крота це було таке світло, що в нього відразу розболілася голова.
Нарешті Горох зрозумів, як щасливо завдяки Кротові й Цибуліно врятувався од неминучої смерті. І він без кінця дякував своїм рятівникам. Обняв одного, потім другого, далі хотів обняти обох зразу, та це йому не вдалося, бо руки в Гороха були надто короткі. Коли він трохи заспокоївся, всі троє рушили у путь. Дійшли до кінця готового підземного ходу, Кріт прорив новий хід до печери, де перебували майстер Виноградинка, кум Гарбуз, скрипаль Груша та інші друзі.
Адвоката зустріли з радістю. Всі уже забули про те, що недавно він був їхнім ворогом.
Коли Кріт прощався зі своїми новими друзями, на очі йому навернулися сльози.
— Друзі,— сказав він, — якби ви були хоч трохи розсудливі, то оселилися б зі мною під землею. Там немає ні тюрем, ні шибениць, ні синьйорів Помідорів, ні принців Лимонів з його поліцаями Лимончиками. Спокій і темрява — от що найдорожче в світі. У всякому разі, якщо я буду вам потрібен, то вкиньте ось у цю дірочку записку. А я іноді буду сюди навідуватися щоб знати, як ідуть у вас справи. А тепер бажаю вам усього найкращого!
Друзі тепло попрощалися з Кротом, і ще не встигли всі його обняти, як раптом Горох так ляснув себе по лобі долонею, що аж ноги задер.
— Ох я ж роззява! Ох я ж забудько! Скільки лиха завдає моя забудькуватість!
— Про що ви забули? — ввічливо запитала кума Динька, обтрушуючи пил з його зеленого піджака.
І Горох розповів їм про свою зустріч у тюрмі з Помідором.
— Так от саме зараз сторожа і пішла до лісу, щоб забрати хатину кума Гарбуза! — закінчив він.
Цибуліно мовчки вискочив з печери і підбіг до дуба, де жив кум Суниця. Але хатинки кума Гарбуза там уже не було.
Кум Суниця сидів між коренями дуба і невтішно ридав:
— Ох, мій будиночок! Ох, мій чудовий будиночок!
— Були вже тут Лимончики? — запитав Цибуліно.
— Так, так, були і все забрали: і половинку ножиць, і бритву, і моє оголошення, і навіть дзвіночок!
Цибуліно мовчки почухав потилицю. Тепер чи й два шила допомогли б йому що-небудь придумати, а тут не було й одного. Мовчки ласкаво поклав він руку на плече кума Суниці і привів йогб до печери.