Вода в морі, як і годиться, була солона і для пиття не придатна. Але за якусь сотню-другу метрів від бухти, понад скелями Східних гір, де зграйками стояли стрілчасті сосни, бігла повноводна і прозора річечка, теж поки що без назви. Трохи не добігши Великими Рівнинами до вілли "Кам’яні пенати", безіменна річка круто повертала попід горою і, пробивши собі дорогу в скелях та лавіруючи ущелинами, поспішала до Моря. У Східних горах там і тут били холодні джерела, та й у самій річці вода була прозора й свіжа. І коли б на цій планеті знайшовся хоча б один глечик (чи ще якась посудина), то нашим героям можна б було ходити до річки по воду.
А небо над Леонією було майже зразково-показове, в міру голубе, в міру ліричне, лагідне. Яскраво світило подвійне Сонце, від якого на планеті простягались подвійні тіні. У травах, наче на всепланетному конкурсі, невгамовно сюрчали армади коників, та в скелях кричали чайки і, як уже було сказано, хихотіли мартини.
А над Великими Рівнинами білими хмарами кружляло птаство.
Було сухо та спекотно.
А на планеті, за розмірами такій же, як Земля, спали під двома Сонцями тривожними та неспокійними снами лише двоє людей. І бідолашному автору нічого не залишається, як покірно писати роман (аж цілий роман!), маючи всього двох героїв. Бо де візьмеш більше на безлюдній планеті за 4,28 світлового року од Землі?
3
Адам повернувся до печери голий до пояса, з мокрою головою, але сяючий і — що здивувало Єву — безтурботно веселий. До грудей він притискував свою біло-голубу астронавтську куртку, в яку щось було замотане. Вигляд у нього — як у відпускника, котрий, приїхавши в санаторій, зробив першу вилазку довкола і лишився задоволений.
— Єво! — гукнув він тоном господаря, яким кличе той свою "половину", коли повертається з роботи додому. — Агов, Єво? Щось я не бачу в нашій затишній печері веселої метушні і тим більше врочистого приготування. Навіть на сковороді нічого не шкварчить. А в нас же сьогодні кругла дата. І — май на увазі — ювілейна!
Єва неохоче вийшла з печери і, слухаючи його надоптимістичну тріскотню, здивовано звела брови. Очі її були почервонілими, повіки припухли, і вся вона мала вигляд стомленої людини, та Адам на те не звернув уваги.
— Яка ще дата? — невдоволено запитала Єва і позіхнула.
— Кажу ж, ювілейна, адже зараз… — (глянув на Сонце, що вже стояло в зеніті), — зараз минає рівно доба, як ми з тобою живемо на планеті Леонії, Розумієш, перша доба. Перший день нульового тижня, нульового місяця і нульового року. Початок літочислення на планеті Леонія. Дата, як сама розумієш, кругла і цілком та повністю ювілейна. Колись вона стане історичною датою, і від неї майбутні колоністи Леонії рахуватимуть роки, століття і тисячоліття.
— Скромністю ти, як я бачу, не страждаєш. Адам весело підмигнув.
— Так, я хочу потрапити в історію. Хіба я гірший за інших?
— В одну ти вже потрапив, опинившись тут.
— Не було б щастя, то нещастя допомогло. Здається, так колись казали на Землі. А нещастя і справді допомогло нам розпочати літочислення на Леонії. І ось ми вже прожили першу добу з майбутніх її тисячоліть.
— Якщо відняти прожитий нами день від тих чотирнадцяти років, протягом яких нам треба тут загоряти, то залишилося зовсім мало часу.
— Якраз це я і мав на увазі. — Адам радо посміхався. — То чи не час нам уже вперше поїсти на цій планеті? — З тими словами він висипав із куртки чорні черепашки. — Почнемо готувати ювілейний банкет. Очевидно, гостей у нас не буде, тож стіл накриємо лише на дві персони — твою і мою. Заперечень немає?
Єва носком черевика торкнулась черепашок.
— Що це за… гидота? Вони не отруйні?
— Мідії? Їстівні мідії?
— Бр-р-р! Які чорні та брудні. Я куштувала мідії в одному із середземноморських ресторанів, то вони там були на вигляд зовсім іншими. І взагалі, їх офіціант подав як незвичайні делікатеси.
— І ці стануть іншими, якщо їх приготувати. Єва, кліпнувши, здивовано дивилася на нього.
— Тут що, поблизу є кухня від ресторану? А в ній — висококваліфікований шеф-кухар? — У її голосі бриніли дратівливі нотки. — Ти… ти просто насміхаєшся наді мною.
Адам стояв перед нею, високий, підтягнений, на обличчі — дещо хвальковита посмішка, в мигдалевидних очах спалахують іскорки.
— Якщо я не приготую із цих мідій чудової страви, то хай усі, кому не лінь, кинуть у мене камінь!
— У тебе повна гарантія не потрапити під кам’яний град, адже, крім мене, тут більше нікому кидати у тебе каміння.
— Я цілком і повністю впевнений, що навіть тобі не доведеться кидати в мене каменюку. — Він присів біля мідій. — Та-ак… З чого починати?
Єва теж присіла на камінь.
— А ти впевнений, що це… мідії, а не щось інше?
— Ах, дорога Єво! Хоч ми з тобою і зустрічалися частенько, наприклад, на Памірі…
— На Місяці, на Марсі і…
— І сім років летіли на "Геліосі", але ти так і не навчилася цінувати мої видатні знання з різних галузей. Послухай, що я знаю. Мідія, ось ця, наприклад, належить до роду двостулкових молюсків. Черепашка у них буває довжиною до… здається, до двадцяти сантиметрів, клиновидно-овальна, чорного кольору.
— Поки що сходяться лише колір черепашки та її форма, а ось щодо змісту…
Адам явно був в ударі, і Єва, слухаючи його тріскотню, ніяк не могла збагнути: від чого? Адже ніяких підстав для такого бадьорого оптимізму вона не бачила, та й навряд чи зможе такі підстави побачити на Леонії.
— Живиться одноклітинними організмами.
— Хто?
— Та мідія ж! Слухати треба уважно. Так ось. У викопному стані мідії відомі, на Землі, звичайно, починаючи з тріасу… Що ж далі?.. Ага, згадав. Живе мідія у прибережній зоні, прикріплюючись до підводного каміння, від якого я, до речі, і повіддирав їх, щоправда, вельми безцеремонно, не питаючи, звісно, на те їхнього дозволу чи хоча б згоди. Залишається додати, що мідії бувають різних видів, серед яких, на наше щастя, зустрічаються і їстівні. Вони перед тобою.
— Твоєю інформацією я сита не буду. Хоча, якщо ти навіть прочитаєш мені цілу лекцію про мідії, я все одно не позбудуся відчуття голоду.
— Коли з’явилося відчуття голоду, це вже добре, — бадьоро вигукнув Адам. — Голод — то голос життя. А мідії, до твого відома, делікатес. Отже, ти будеш невдовзі смакувати таким делікатесом, який і на Землі не кожному потрапляє до рота. Та-ак!.. Взагалі, мені все ясно, ось тільки не знаю, з чого починати.