— Як на мене, то цей чоловік ніби чистий, — сказав він. Сам Генрі Бранд також виглядав чистим: м'яке округле черевце, рожеве і щойно умите обличчя. Здавалося, ніби тривалий контакт з усім діапазоном людських прогрішень — від можливої необізнаності до можливої державної зради — виробив у нього звичку до частого вмивання.
Лейтенант Альберт Квінсі, який приніс папку, був молодий і сповнений відповідальності за своє звання офіцера Безпеки на Генфордській станції.
— Але чому тоді Себатинський? — домагався він.
— Чому б і ні?
— Тому що ніякого сенсу. Зебатинський — прізвище іншомовне, і якби мене так звали, то я сам його поміняв би. Але міняв би на щось англосакське. Якби Зебатинський так зробив, то це було б зрозуміло і я навіть не звернув би уваги. Але яка рація міняти "З" на "С"? Я гадаю, що ми повинні з'ясувати першопричину.
— А в нього безпосередньо хтось питався?
— Аякже! Звичайно, під виглядом буденної розмови. Я подбав про це заздалегідь. Він відговорюється лише тим, що йому набридло бути останнім у списках!
— Таке трапляється, чи не так, лейтенанте?
— Трапляється, але чому тоді прізвище не змінити на Сендз або Сміт, якщо йому так закортіло "С"? А коли вже набридло "З", то чому не бути до кінця послідовним і не пересунутись на початок алфавіту? Чому б тоді, скажімо, не... м-м-м... Ааронс?
— Не надто англосакське, — пробурмотів Бранд. Потім додав: — Але йому нічого не закинеш. Незалежно від наших підозр щодо зміни прізвища, для звинувачення цього замало.
Лейтенант Квінсі не міг приховати розчарування.
— Признайтеся, лейтенанте, — допитувався Бранд, — вас наче щось таке непокоїть? Щось на думці, якась версія, якась заковика? Що саме?
Лейтенант спохмурнів. Його світлі брови звелися докупи, а губи стислися.
— Добре, хай йому чорти, сер, ця людина — росіянин.
— Аж ніяк! — заперечив Бранд. — Він американець у третьому поколінні.
— Я хочу сказати, що в нього російське прізвище.
З Брандового обличчя зійшла дещиця оманливої лагідності.
— Ні, лейтенанте, знову помиляєтеся. Польське.
Лейтенант нервовим рухом підняв руки долонями догори.
— Не один біс?
— Не кажіть цього полякам, — відрізав Бранд, чия матір мала дівоче прізвище Вишевська, потім додав розважливіше: — Гадаю, що і росіянам не слід так казати.
— Я мав на увазі, сер, — червоніючи, виправдовувався лейтенант, — що і поляки, і росіяни по той бік Завіси.
— Це всім відомо.
— І Зебатинський чи Себатинський — називайте, як вам подобається, — може мати там родичів.
— Він з третього покоління. Міркую, що в нього можуть там бути троюрідні брати й сестри, і що з того?
— Само по собі нічого. Багато людей можуть мати там далеких родичів. Але Зебатинський змінив своє прізвище.
— А далі?
— Може, він намагається відвернути увагу. Може, якийсь троюрідний брат стає там занадто знаменитим, і наш Зебатинський боїться, що родинні зв'язки підмочать його власні шанси на просування.
— Зміна прізвища нічого не дає. Він усе одно залишається троюрідним братом.
— Звісно, але він позбувається відчуття, ніби він витикає нам очі своїми родинними зв'язками.
— Ну а ви самі колись чули про якого-небудь Зебатинського на тому боці?
— Ні, сер.
— Тоді він не може бути надто знаменитим. Звідки про нього довідався б наш Зебатинський?
— Він може підтримувати зв'язки з родичами. За умови, що він ядерний фізик, це вже викликає підозру.
Бранд знову методично поперегортав папку.
— Страшенно тонко, лейтенанте. Настільки тонко, що аж абсолютно непомітно.
— А ви, сер, можете якось інакше пояснити причину саме такої зміни прізвища?
— Ні, не можу. Визнаю.
— В такому разі, сер, я вважаю, що ми повинні провести розслідування. Ми повинні на тому боці розшукати людину на прізвище Зебатинський і перевірити, чи не існує якогось зв'язку. — Голос лейтенанта трішечки погучнішав, коли йому спала на думку нова ідея: — Може, він змінив прізвище, щоб відвернути увагу від них. Щоб прикрити їх.
— Тоді він робить якраз протилежне.
— Може, він цього не усвідомлює, але прикриття росіян якраз може бути мотивацією зміни прізвища.
— Гаразд. — Бранд зітхнув. — Закинемо гачок на Зебатинського. Однак, лейтенанте, якщо нічого не виявиться, то справу ми закриємо. Залишіть папку мені.
Коли Брандові нарешті принесли зібрану інформацію, то він давно вже забув і про лейтенанта, і про його версії. Тому перше, що спало йому на думку, коли він взяв у руки перелік сімнадцяти біографій сімнадцяти громадян Польщі і Радянського Союзу — самі Зебатинські, — було: що за чорт?
Потім згадав, лайнувся про себе і заходився читати. Розпочиналося американцями. Маршалл Зебатинський (відбитки пальців), уродженець Буффало, штат Нью-Йорк (дата, лікарняна статистика). Батько так само, уродженець Буффало, мати — Освего, штат Нью-Йорк. Дід і бабуся з батькового боку, уродженці Бялистока, Польща (дата в'їзду в Сполучені Штати, дати надання громадянства, фотографії).
Всі сімнадцять громадян Радянського Союзу і Польщі на прізвище Зебатинський походять від осіб, які півстоліття тому жили в Бялистоку або поблизу нього. Ймовірно, що всі вони могли бути родичами, але в жодному окремому випадку цього достеменно не вказувалося. Внаслідок першої світової війни акти громадянського стану в Східній Європі велися незадовільно, якщо вони взагалі велися.
Бранд перечитував усі по черзі життєписи живих Зебатинських, чоловіків і жінок (на диво сумлінно працює розвідка, російська, мабуть, не менш сумлінно). На одній біографії він зупинився, його брови зметнулися догори, а гладеньке чоло взялося зморшками. Цей життєпис він відклав набік і читав далі. А потім усі біографії, крім відкладеної, склав докупи і запхав назад у конверт.
І, дивлячись на ту, відкладену, він барабанив по стільниці акуратно обрізаними нігтями.
З певною нехіттю Бранд подався з візитом в Комісію по Атомній Енергетиці до доктора Поля Крістова.
Доктор Крістов слухав з незворушною міною. Час від часу він підіймав мізинець, торкаючись ним до схожого на картоплину носа і знімаючи неіснуючу цяточку.
— Ні про якого росіянина Зебатинського я не чув. Але про американського я також не чув.
— Добре! — Бранд пошкрябав над скронею, де починалося волосся, і повільно промовив: — Я не гадаю, що там аж щось такого може бути, але не хотілося б закривати цю справу занадто поспішно. У мене на хвості молоденький лейтенантик, а ви знаєте, які вони бувають. Я не хочу давати йому приводу звертатися в Комітет Конгресу. Крім того, це ж факт, що один з російських Зебатинських, Михайло Андрійович Зебатинський, таки справді фізик-ядерник. Ви певні, що ніколи про нього не чули?