Переклад Бориса Тена
ДІЙОВІ
ОСОБИ
Король Едвард IV.
Едвард, принц Уельський,
ІорГ Едвард V сини короля.
Річард, герцог йорк.
Георг, герцог Кларенс
Річард, герцог Глостер, зго— бРати короля-
дом король Річард III
Малий син
Кларенса (Едвард Плантагенет, граф Уорік).
Генрі, граф Річмонд, згодом король Генріх VII,
Кардинал Борчер, архієпископ Кентерберійський.
Томас Ротрем, архієпископ йоркський.
Джон Мортон, єпископ Ілійський.
Герцог Бекінгем.
Герцог Норфолк.
Граф Серрі, його сич,
Ентоні Вудвіл,
граф Ріверс, брат королеви Єлизавети.
Маркіз Дорсет І
і сини Єлизавети від першого шлюбу.
Лорд Грей І
Граф Оксфорд.
Лорд Гастінге.
Лорд Стенлі (він же граф Дербі).
Лорд Ловел.
Сер Томас Воган.
Сер Річард
Реткліф.
Сер Вільям Кетсбі.
Сер Джеме
Тіррел.
Сер Волтер
Герберт.
Сер Джеме
Блент.
Сер Роберт
Брекенбері, комендант Тауера.
Тюремник.
Сер Вільям
Брендон.
Крістофер
Ерсвік, священик.
Трессел
дворяни з почту леді Анни.
Барклі
Лорд-мер Лондона.
Шериф
Вілтшірський.
Єлизавета, королева ї дружина короля
Едварда IV.
Маргарита, вдова короля Генріха VI.
Герцогиня
Иоркська, мати короля Едварда IV і герцогів
Кларенса та Глостера.
Леді Анна, вдова Едварда, принца Уельського,
сина Генріха VI, згодом — дружина
короля Річарда III.
Донька
герцога Кларенса (леді Маргарита Шантагенет).
Лорди, дворяни, слуги, посланець, паж, писар, священик, єпи-
скоп, городяни, міські старшини, радники, вбивці, гінці, солда-
ти та інші.
Дія відбувається в Лондоні та інших
місцях Англії.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Лондон. Вулиця.
Входить Р і ч а р д, герцог Глостер, один.
Глостер Нарешті сонце Йорка обернуло
Звад наших зиму в літо світлодайне
І хмари, що над домом нашим висли,
Поховано в глибокім лоні моря.
Вінки звитяги нам чоло вінчають,
Пощерблена спокійно висить зброя,
Не грім війни — веселощі панують,
Не грубий марш, а музика чарівна.
Розгладив зморшки грізночолий бій,
Не мчить на конях у броні, не віє
Страхами в душі ворогів лякливих,
А витанцьовує в покоях дами
Під звуки лютні млійно-любострасні.
Та не для мене ігри ті любовні
Чи ніжні заглядання у дзеркала;
Мені бракує величі кохання,
Щоб серед німф розпусних хизуватись.
Невдатна скривдила мене природа —
Ні постаті, ні вроди я не маю,
Потвора недороблена, у світ цей
Дочасно кинута напівлюдина,
Такий бридкий, кульгавий, що й собаки
На мене брешуть, як до них наближусь.
У мирну пору млявих цих мелодій
В яких розвагах час мені збавляти?
Хіба на сонці тінь свою зорити
Чи міркувати про потворність власну?
Тож, добре знаючи, що я коханцем
У дні солодкомовні ці не буду,-
Поклав собі негідником я стати
Й прокляв пусті забави наших днів.
Через намови, наклепи зловісні,
І нашепти про сни, й пророцтва п'яні
Смертельну встиг посіять я ненависть
Між братом Кларенсом і королем.
Коли король Едвард прямий і чесний,
Як віроломний і брехливий я,-
Сьогодні ж Кларенс буде у в'язниці,
Бо є пророцтво, що від букви "Г"
Едвардові загинуть спадкоємці.
Думки, пориньте в душу. Ось і Кларенс.
Входять Кларенс під вартою і Брекенберї.
Добридень, брате. Звідки варта збройна
При вашій милості?
Кларенс його величність,
Пильнуючи мою безпеку, почет
Призначив цей — мене відвести в Тауер.
Глостер Та за що ж це?
Кларенс За те, що звусь Георгом.
Глостер Але ж, мілорде, це вина не ваша,-
Було б батьків хрещених ув'язнити.
Невже його величності завгодно,
Щоб вас у Тауері знов хрестили?
В чім справа, Кларенсе, чи можу знати?
Кларенс Якби ж то знав я, Річарде! Та справді,
Я й сам не знаю. Лиш одне відомо —
Пророкувань він слухає та снів.
Він букву "Г" викреслює з абетки,-
Якийсь віщун сказав йому, що "Г"
РІого нащадків спадщини позбавить.
Моє ім'я Георг — на букву "Г",
Тож і гадає він, що винен я.
З таких причин чи ще яких, подібних,
його величність ув'язнив мене.
Глостер Так скрізь, де жінка мужем верховодить!
Вас не король за грати посилає;
Це, брате, леді Грей, його дружина,
До крайнощів таких його доводить.
Чи не вона й добряга цей побожний,
Ентоні Вудвіл, брат її, підбили
Послати лорда Гастінгса у Тауер,
Звідкіль звільнився він лише сьогодні?
Ми в небезпеці, брате, в небезпеці.
Кларенс Клянуся небом — у безпеці лиш
її рідня й герольди, що ночами
Снують між королем і пані Шор.
Ви чули, як принижено лорд Гастінгс
її благав йому вернути волю?
Глостер Смиренно божеству її молившись,
Добув лорд-камергер свою свободу.
Скажу вам: є для нас єдиний шлях,
Як хочем ласку мати в короля,-
Служити їй, носить її ліврею.
Вона й підтоптана вдова ревнива,
Відколи брат вельможними зробив їх,-
Всевладні кумоньки в державі нашій.
Брекенбері Прошу я ваші світлості пробачить;
Його величність наказав суворо,
Щоб з герцогом ніхто не мав розмов
Приватних, хоч якого був би звання.
Глостер То, може, й вам, шановний Брекенбері,
Взять участь бажано в розмові нашій?
Не зрада тут. Говорим, що король наш
Премудрий, доброчесний; королева —
В літах поважних, гарна, не ревнива,
Що в пані Шор чудові ніжки, губи —
Як вишня; очі, язичок — грайливі;
Що знатний став весь королевин рід.
Цього ж не заперечите ви, сер?
Брекенбері Нема до цього діла нам, мілорде.
Глостер До пані Шор немає діла? Друже,
Скажу вам: діло з нею мати краще —
Всім, крім одного,— потай, сам на сам.
Брекенбері Хто ж цей один, мілорде?
Глостер її, лукавче, муж. Ти нас не зрадиш?
Брекенбері Прошу пробачення, мілорде, знов,-
Пора розмову вашу припинити.
Кларенс Такий наказ,— ми мусимо коритись.
Глостер В неласці ми,— повинні ми коритись.
Прощайте, брате. Йду до короля
І все, що скажете мені зробити,-
Хоч би й сестрою звать вдову Едварда,-
Я все зроблю, щоб визволити вас.
Нещастя братове смутить мене
Далеко дужче, ніж здається вам.
Кларенс Нікому з нас не легко, знаю це.
Глостер Не довго вам сидіти у в'язниці:
Вас визволю чи вас прийду змінить.
Терпіння майте!
Кларенс Потерплю. Прощайте.
Кларенс, Брекенбері й варта виходять.
Глостер Іди! Вже не вертатися тобі,
Простаче, дурню! Так люблю тебе,
Що скоро дух твій я пошлю на небо,
Як небо прийме дар цей з наших рук.
Та хто це йде? Це ж визволений Гастінгс!
Входить Гастінгс.
Гастінгс Добридень вам, мій герцогу ласкавий!
Глостер І вам добридень, лорде-камергере.
Я радий привітати вас на волі.
Як знесли ви ув'язнення, мілорде?
Гастінгс Терпляче, пане мій, як личить в'язням.
Та буду жити, щоб віддячить тим,
Хто спричинив ув'язнення моє.
Глостер А певна річ! І з Кларенсом те саме —
У вас і в нього спільні вороги,
Йому і вам ту саму кривду чинять.
Гастінгс Та шкода, що орли сидять у клітці,
А яструби і коршаки на волі.
Глостер Що чути з-за кордону?
Гастінгс Новин немає гірших там, ніж дома:
Король хворіє, слабне і нудьгує,
Бояться вже за нього лікарі.
Глостер Клянусь святим Павлом, погані вісті.
О, здавна він життя провадив згубне,
Сам виснажив свою вінчану плоть.
Про це й подумать надто боляче.
Що ж, не встає він?
Гастінгс Не встає.
Глостер йдіть ви вперед, а я услід за вами.
Гастінгс виходить.
Надіюсь, він не виживе, та в небо
Раніш пошле Георга на поштових.
Я збільшу в нім до Кларенса ненависть,
Міць доказів брехнею насталивши.
Якщо удасться задум мій глибокий,
То Кларенс навіть дня не доживе.
Нехай господь тоді й Едварда прийме,
На мене суєтний лишивши світ.
Візьму УорІка дочку молодшу,-
Що з того, що я вбив їй мужа й батька?
Найлегший спосіб жіночці вгодити —
Це мужа й батька заступити їй.
Зроблю так не з великої любові,
А для таємних задумів моїх,
Що цим одруженням я осягну їх.
Та вбіг на торг я поперед коня:
Ще дише Кларенс, і Едвард на троні;
Не стане їх — полічим зиск в долоні.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Лондон. Інша вулиця.
Вносять тіло короля Генріха VI у відкритій труні. II охороняють дво-
рян и з алебардами. За нею йде леді Аннав жалобі.
Леді Анна На землю покладіть почесну ношу,
Якщо в труні ховатись може честь.
Ланкастера-цнотливця смерть дочасну
Ще раз оплакати я хочу ревно.
Холодний лик святого короля!
Змертвілий прах Ланкастерського дому!
Останки крові царської безкровні!
Дозволь мені хоч тінь твою призвати,
Щвб Анни бідної ти вчув ридання —
Вдови нещасного твого Едварда,
Тією вбитого, що й ти, рукою.
В ці вікна, що життя втекло з них, ллю я
Моїх очей безпомічний бальзам.
Будь проклята рука, що їх розкрила,
І серце тих, хто зважився на це,
І кров того, хто кров твою пролив!
Хто так знедолив нас твоєю смертю,
Нехай страшна поб'є того недоля,
Якої й павукам, гадюкам, жабам
І всій повзучій гиді не бажаю!
Нехай на світ його дитина прийде
Недоноском, потворою страшною,
Щоб виглядом відразливим, мерзенним
Жахнула матір, сповнену надій;
Пороки батька щоб успадкувала!
Дружину візьме він — хай смерть його
Ще більших мук завдасть їй, ніж мені
Твоя і мужа юного загибель!
Ідіть же в Чертсі з ношею святою,
З собору взятою для поховання.
Втомившись, відпочиньте,— я ж тим часом
Поплачу знов над тілом короля.
Носії піднімають труну, щоб нести далі.
Входить Г л о с т є р.
Глостер Спиніться, опустіть труну на землю.
Леді Анна Який чаклун диявола цього
Наслав побожній справі заважати?
Глостер На землю труп, негідники! Клянусь
Святим Павлом, що неслух ляже трупом.
Дворянин Мілорде, пропустіть труну! Вступіться!
Глостер Невчений пес! Кажу, вступися сам!
Геть алебарду від грудей моїх,
А ні — то ось, клянусь Павлом святим,
Я розчавлю тебе, зухвалий злидню!
Носії опускають труну на землю.
Леді Анна Що? Затремтіли ви? Перелякались?
Та ні, вас не виню я,— всі ви смертні,
Диявола не знести смертних оку.
Згинь, пекла наймерзентший посланцю?
Над смертним тілом цим запанував ти,
Але не над душею. Відійди!
Глостер О непорочна, змилуйся, не лайся.
Леді Анна йди геть, дияволе, не баламуть.
Щасливу землю обернув ти в пекло,
Прокльонів повне й зойків жалібних.
Як вигляд власних жертв тобі приємний,
То ось поглянь — взірець твого катівства.
Дворяни, гляньте,— захололих ран
Уста розкрилися, і кров тече!
Тремти, бридка потворо, червоній!
Твоя присутність витискає кров
З цих жил холодних, де нема вже крові.
Учинок твій нелюдський, неприродний
І повідь спричинив цю неприродну.
Ти, боже, дав цю кров,— пометись за смерть!
Ти, земле, п'єш цю кров,— пометись за смерть!
О небеса, побийте вбивцю громом!
Розкрийся, земле, і поглинь його,
Як королівську поглинула кров,
Пролиту сатанинською рукою.
Глостер Де ж милосердя, леді, що добром
За зло віддасть, любов'ю — за прокльони?
Леді Анна Чужий катам закон людський і божий;
Ба навіть люті звірі знають жалість.
Глостер А я не знаю — отже, я не звір.
Леді Анна О чудо! Правду мовить нам диявол!
Глостер Ще більше чудо — гнівається ангел!
Дозволь, жінок божественна окрасо,
В уявних злочинах моїх достойно
Себе при цій-от виправдать нагоді.
Леді Анна Ні, ти дозволь, чоловіків заразо,
За справжні злочини твої клясти
Тебе, проклятого, при цій нагоді.
Глостер Прекрасніша, ніж висловить я міг би,
Терпіння май,— ти вибачиш мені.
Леді Анна Бридкіший, ніж помислити могла б я,
Повісся — отоді лишень пробачу.
Глостер Цим чином звинувачу я себе.
Леді Анна Ні, чином цим ти б виправдав себе.
Помстившись гідно над самим собою
За всіх, кого негідно ти убив.
Глостер А як не вбив?
Леді Анна То не були б убиті.
Ні, ти, дияволів слуго, убив їх!
Глостер Не вбив я мужа вашого.
Леді Анна Живий він?
Глостер Його рука Едвардова убила.
Леді Анна Брехня! Бо королева Маргарита
Твій бачила від крові димний меч;
Його ти й до її грудей приставив,
Та вістря відвели твої брати.
Глостер Призвів до цього злий язик її,
Що без вини на мене склав вину їх.
Леді Анна Призвів до цього твій кривавий розум,
Що й уві сні саму різню лиш бачить.
Це ж ти вбив короля?
Глостер .Так, визнаю.
Леді Анна Ти визнав, гаде? Хай же бог скарає
Тебе прокляттям за діла злочинні!..
О, був він добрий, чесний, благородний!
Глостер То й жить йому найкраще в небесах.
Леді Анна На небі він, де ти повік не будеш.
Глостер Хай дякує,— туди його послав я,
Де він потрібніший, ніж на землі.
Леді Анна Для тебе гідне місце — тільки в пеклі.
Глостер Є ще одне,— чи смію лиш назвати?
Леді Анна В темниці?
Глостер Ні, у вашій спочивальні.
Леді Анна Навік хай спокій зникне із твоєї!
Глостер Це так і є, докіль не сплю у вашій.
Леді Анна Авжеж!
Глостер Це справді так. Але, міледі,
Облишмо гострих дотепів двобій
І перейдім до мирної розмови.
Скажіть, причина раннього загину
Плантагенетів Генріха й Едварда —
Осудна не так само, як і кат?
Леді Анна Причина й клятий наслідок — це ти.
Глостер Ні, ваша лиш краса тому причина,
Краса, що в снах тривожила мене.
І світ увесь віддав би я на смерть,
Аби до вашого припасти лона.
Леді Анна Коли б я в це повірила, убивце,
То здерла б нігтями свою красу.
Глостер Мої б не стерпіли такого руки,
Я б вам не дав красу свою губити.
Як сонцем світ, так вашою красою
І я живу,— в ній день мій, в ній життя!
Леді Анна Хай ніч твій день затьмить, а смерть — життя.
Глостер Ти смерть моя й життя,— не лай себе.
Леді Анна Якби ж то так, я б на тобі помстилась.
Глостер Ця сварка наша надто неприродна:
Не мсти тому, хто любить так тебе.
Леді Анна Ця сварка справедлива і доречна,
Адже на мужевому вбивці мщусь.
Глостер Той, хто позбавив вас, міледі, мужа,
Так учинив, щоб кращого вам дати.
Леді Анна Від нього кращих на землі немає.
Глостер Є, й любить вас він більше, ніж померлий,
Леді Анна Хто він?
Глостер Плантагенет.
Леді Анна І він так звався.
Глостер Ім'я те саме, але вдача краща.
Леді Анна Де ж він?
Глостер Ось тут.
Леді Анна плює на Глостера.
Чого ж плюєш на мене?
Леді Анна Отрутою хай стане мій плювок!
Глостер 3 солодших уст ще не лилась отрута.
Леді Анна На гидшу гидь не падала вона.
Геть, геть з очей! Ти ще отруїш їх!
Глостер Твої, мій раю, вже мене струїли!
Леді Анна Нехай же вб'ють тебе, як василіски!
Глостер Уб'ють нехай, щоб я відразу вмер,
А то вони живцем мене шматують.
З моїх очей твої видобувають
Струмки ганебних сліз, гірких, дитячих,-
З моїх очей, що сліз жалю не знали,
Коли мій батько й брат Едвард ридали,
Почувши зойки Ретленда тоді,
Як чорний Кліффорд зняв над ним меча.
Коли твій батько войовничий нам
Розповідав, як батько мій умер,
Та ще й ридав при тому, як дитя;
Коли у всіх текли по лицях сльози,
Як дощ по листю,— їх у час той журний
Мої не проливали мужні очі,
І от, чого не сміло горе вирвать,-
Краса посміла, й сліпну я від сліз.
Ні ворогів, ні друзів не благав я,
Не знав язик мій слів облесних-, ніжних.
Тепер краса твоя — той дар, якого
Благаю гордим серцем і устами.
Леді Анна дивиться на нього з погордою.
Уст не криви так згорда: їх тобі
Не для презирства дано,— для цілунків.
Якщо простить не може мстиве серце,
То ось, візьми цей вигострений меч,
Протни, як хочеш, ним ці груди вірні
І вирви душу, сповнену тобою.
Ждуть голі груди смертного удару,
І смерті я навколішках молю.
(Підставляє їй розкриті груди).
Леді Анна заміряється на нього мечем.
Не гайся, я-бо Генріха убив,
Та знай: краса твоя — тому причина.
Спіши! Убив я юного Едварда,
Та спричинив це образ твій небесний.
Леді Анна упускає меч.
Меч підніми чи підніми мене.
Леді Анна Встань, лицеміре! Хоч твоєї смерті
Жадаю — катом я твоїм не буду.
Глостер Лише скажи — я сам себе уб'ю.
Леді Анна Я говорила.
Глостер То ж було у гніві.
Знов повтори — і та рука, що вбила
Твою любов через любов до тебе,
З любові тої вб'є любов ще більшу,
І будеш ти обох смертей причина.
Леді Анна Коли б серця читать!
Глостер Моє на язиці.
Леді Анна Боюсь, обоє брешуть.
Глостер Тоді — де ж правда в людях!
Леді Анна Гаразд, сховай свій меч.
Глостер Скажіть, що в мирі ми.
Леді Анна Це знатимеш пізніше.
Глостер То жить мені в надії?
Леді Анна Всі люди так живуть.
Глостер Візьміть собі цей перстень.
Леді Анна Візьму, свого ж не дам.
(Надягає перстень на палець)
Глостер Як палець твій моїм обнято перснем,
Так серце бідне це — грудьми твоїми;
Носи і те, і те: твої вони.
Як вільно бідному твому рабові
Ще милості благати з рук.ласкавих,
його б ти ощасливила навік.
Леді Анна Яка ж це милість?
Глостер Лишіть сумні турботи ці тому,
У кого більше є причин для смутку,
І виряджайтеся негайно в Кросбі.
Коли я в склепі Чертсі поховаю
Останки благородні короля,
Сльозами каяття їх оросивши,-
Туди я поспішу, щоб вас побачить.
З причини, вам не знаної, благаю:
Зробіть мені цю ласку.
Леді Анна Зроблю охоче. Радує мене,
Що ваше щире каяття я бачу.
Ви, Барклі й Трессел, підете зі мною.
Глостер Скажіть: "Прощайте!"
Леді Анна Ви цього не варті;
Та вже як лестощів мене вчите ви,
То уявіть, що з вами я прощалась.
Леді Анна, Барклі й Трессел виходять.
Глостер Несіть труну.
Дворяни Куди, мілорде,— в Чертсі?
Глостер Ні, в Біле братство — й ждіть мого приходу.
Виходять усі, крім Глостера.
Хто ще так жінку звабив коли-небудь?
Хто жінку способом таким здобув?
О, я візьму її, хоч ненадовго.
Як? Я, що мужа вбив її і свекра,
Я серце взяв її у тій хвилині,
Коли вона з прокльонами ридала
Над свідком злочину мого кривавим,
Коли бог, суд і совість — проти мене
І друзів не було, щоб помогли,
Крім сатани та лицемірних слів,-
І все ж вона — моя! Ніщо — й весь світ!
Ха-ха!
Невже вона свого забула мужа,
Едварда славного, що в гніві я
Ще так недавно в Тьюксбері убив?
А гожий він, кохання гідний був
І щедро обдарований з природи,
Розумний, сміливий і молодий,
І з кров'ю королівською у жилах,-
Такого вдруге не породить світ!
Вона ж до того погляд прихилила,
Хто принца золоту скосив весну,
Лишивши їй гірку вдовину постіль —
До мене, що не вартий пів-Едварда,
До мене, кривоногої потвори!
Проти гроша я герцогство поставлю,
Що помилявся досі я в собі.
Клянусь життям, хоч сам так не вважаю:
Для неї я — чудовий чоловік.
Що ж, доведеться дзеркало придбати
Та загодить десятків два кравців,
Щоб одягнутись якнайчепурніше.
Як маю ласку я в самого себе,
То варт мені потратитись на це.
Але раніш зіпхну цього в могилу,
Тоді в сльозах до милої вернусь.
Сяй, сонце.'поки дзеркало придбаю:
Нехай же тінь свою у нім впізнаю.
(Виходить)
СЦЕНА З
Лондон. Кімната у палаці.
Входять королева Єлизавета, Ріверс і Грей.
Ріверс Терпіння майте, королево! Скоро
Одужає король наш, безперечно.
Грей Від ваших хвилювань йому лиш гірше.
Тож спокій, ради бога, зберігайте
І бадьоріть його веселим словом.
Єлизавета А як умре він, що зі мною буде?
Грей Лиш мужа втратите — ото й всього.
Єлизавета Такого мужа втратить — лихо з лих.
Грей Вас бог благословив чудовим сином:
Він вас утішить, як умре король.
Єлизавета Ах, він ще юний, ним до повноліття
Опікуватись має Річард Глостер,
Що зовсім ні мене, ні вас не любить.
Ріверс Призначено правителем його?
Єлизавета Ще ні, але вже вирішено це.
Так буде після смерті короля.
Входять Бекінгем і Стенлі.
Грей Сюди йдуть лорди — Бекінгем і Стенлі.
Бекінгем її величності від нас добридень!
Стенлі Хай бог колишню радість вам поверне!
Єлизавета На побажання ваше, лорде Стенлі,
Чи мовила б "амінь" графиня Річмонд?
Хоч вам вона дружина і мене
Не любить,— вірте, Стенлі, не плачу я
Вам злістю за ЇЇ гордливу вдачу.
Стенлі Благаю вас, не вірте, королево,
Злим наклепам огудників її.
Якби ж у них знайшлася крихта правди,
То згляньтеся на слабості графині,-
Не від злоби, від хворощів вони.
Єлизавета Ви короля вже бачили сьогодні?
Стенлі Удвох з мілордом Бекінгемом ми
Оце відвідали його величність.
Єлизавета Є, лорди, на одужання надія?
Бекінгем Велика, королево,— він веселий.
Єлизавета Хай бог поможе! З ним ви розмовляли?
Бекінгем Так, королево. Хоче помирити
Мілорда Глостера й братів він ваших,
А їх усіх — із лордом-камергером.
Звелів усім з'явитися до нього.
Єлизавета Коли б то так! Та не бувать цьому!
Боюся, щастю нашому вже край.
Входять Глостер, Гастінгс ІДорсет.
Глостер Таких образ не буду я терпіти!
Хто ті, що скаржилися королю,
Немовби грубий я і не люблю їх?
Клянусь, той мало любить короля,
Хто ці плітки до вух його доносить!
Що не підлесник я солодкомовний,
Не вмів брехать, у вічі усміхатись,
Вклонятись, як француз, як мавпа чемна,-
То мають всі за ворога мене!
Невже прямий і щирий чоловік
Не проживе, щоб з простоти його
Не скористались шахраї та пройди?
Ріверс Про кого з нас говорить ваша честь?
Глостер Про тебе, що забув і правду, й честь!
Коли тебе я скривдив? Чим образив
Тебе чи іншого з твоєї зграї?
Чуми на вас нема! Його величність —
Хай бог, на зло вам; вік йому продевж-ить-
Дихнуть не може вільно, щоб його
Не турбували скарги безсоромні.
Єлизавета Ні, помиляєтесь ви, брате Глостер.
Король наш без ніякої намови,
Своєю волею послав по вас.
Він, мабуть, з ваших вчинків спостеріг,
Що ви ненавидите цілим серцем
Моїх дітей, братів, мене саму,-
То й хоче злоби вашої причину
Він знати і усунути її.
Глостер Не знаю. Світ так споганів, що сови
Вже там літають, де й орли не сміли.
Відтоді як в дворяни вийшов блазень —
У блазнів обертаються дворяни.
Єлизавета Так, так, все зрозуміло, брате Глостер:
Моїм ви друзям заздрите й мені.
Дай боже вік не мати в вас потреби.
Глостер Тим часом нам дав бог до вас потребу.
З намови вашої в тюрмі наш брат.
І сам в неласці я, і все дворянство
Зневажене, тоді як у дворяни
Щодня підносять, сиплють привілеї
Тому, хто вчора був гроша не вартий.
Єлизавета Клянуся тим, хто до висот цих трудних
Мене із щастя скромного підніс,
Що проти Кларенса ніколи я
його величності не намовляла,
Лиш завжди заступалася за нього.
Ганьбою підлою підозр облудних
Ви тяжко, лорде, скривдили мене.
Глостер Ви, може, заперечите, що Гастінгс
Лиш через вас в тюрмі недавно був?
Ріверс Вона це зможе, бо...
Глостер А зможе, Ріверсе,— це всім відомо!
Ще й більше зможе, ніж цього зректися/-
Вам, сер, піднестись може помогти
й зректись, що в тім була рука її,
І запевнять, що ваша то заслуга.
Чому не зможе? Зможе, я ручусь вам...
Ріверс У чім "ручусь"?
Глостер Ручусь, за короля ще зможе вийти,
Ще за якогось дівича-вродливця.
Бабуня ваша гірше заміж вийшла.
Єлизавета Задовго, лорде Глостер, я терпіла
Ваш глум гіркий і в'їдливі докори.
Клянуся, доповім я королю
Про всі образи, що від вас зазнала.
Була б я краще наймичка сільська,
Ніж королева, що терпіти мусить
Знущання ці, зневагу і цькування.
Не радість в Англії сан королеви.
Входить ззаду королева Маргарита.
Маргарита
(вбік)
Молю, щоб зменшив бог тобі цю радість!
Твій сан, і трон, і честь — мої по праву.
Глостер Ви грозите все королю сказати?
Кажіть без жалю, знайте лиш: я все,
Що мовив тут, засвідчу й перед ним,
Не побоюсь і в Тауер потрапить.
Пора сказати — труд забуто мій.
Маргарита
(вбік)
Дияволе, твій труд я пам'ятаю!
Мого ти мужа в Тауері вбив,
При Тькжсбері ти й сина вбив Едварда.
Глостер Ще не були король ви й королева,
А я вже в'ючним був конем у нього.
То ворогів його упень рубав,
То друзям щедрі сипав нагороди.
Щоб кров його піднести, лив свою.
Маргарита
(вбік)
1 кращу лив, ніж кров його й твоя.
Глостер В ті роки ви і муж ваш Грей були
На стороні Ланкастерського дому.
Й ви, Ріверсе. Чи не поліг ваш муж
В Сент-Олбенсі на боці Маргарити?
Я нагадаю вам, як ви забули,
Чим ви колись були і чим ви стали,
І я — чим був тоді і чим я став.
Маргарита
(вбік)
І був, і є убивця ти мерзенний.
Глостер А Кларенс бідолашний зрадив тестя,
Порушив клятву,— бог йому простить!
Маргарита
(вбік)
Хай бог його скарає!
Глостер Аби Едвардові добуть корону —
За це в тюрмі тепер сидить, сердешний.
Мені б дав бог Едварда серце — камінь,
Йому ж моє віддав — ласкаве й ніжне.
Я, мов дитя, дурний для цього світу.
Маргарита
(вбік)
Облиш цей світ, злий демоне, й тікай
У пекло з сорому,— твоє там царство!
Рівєрс Мілорде, в люті дні, що ви згадали,
Ніхто з нас вашим ворогом не був,'-
Ми йшли за нашим королем законним;
Були б ви королем — пішли б за вами.
Глостер Я — був би королем? Геть думку цю!
Вже краще я в ганчірники піду!
Єлизавета Ви мало радощів знайшли б, мілорде,
Хоч стали б королем у цій державі.
Отож і я не більше їх знайшла,
Хоч королевою в державі стала.
Маргарита
(вбік)
Так, мало радощів тут королеві.
Я — королева, та нещасна я.
Ні, вже не можу більше я терпіти.
(Виходить уперед)
Гей, слухайте, пірати! Гризетесь ви
За здобич, пограбовану у мене!
Хто з вас, мій погляд стрівши, не тремтить?
Якщо підданцями ви не схилялись,
То затремтіть тепер як бунтарі!
Не відвертайся, хаме благородний.
Глостер Чого, зла відьмо, хочеш ти від мене?
Маргарита Всі злочини твої перелічити —
Без цього я тебе не відпущу.
Глостер Не вигнано тебе під страхом смерті? І
Маргарита Так, але жити у вигнанні тяжче,
Ніж смерть у стороні своїй прийняти. :
Ти сина поверни мені і мужа!
(До королеви Єлизавети)
Ти — королівство! Ви ж усі — підданство!
Мої скорботи всі — по праву ваші,
Бо радощі у мене вкрали ви.
Глостер Прокляв тебе мій батько в час, коли
Вінцем з паперу ти його вінчала,
Й від глуму сльози він ронив з очей.
Щоб їх утерти, герцогу дала
Ти хустку в Ретленда крові безвинній;
З глибин душі сумної ці прокльони,
До помсти кличучи, на тебе впали.
Не ми — мстить бог за твій кривавий злочин.
Єлизавета Бог справедливий мстить за безневинних.
Гастінгс О, так безжально вбити це дитя!
Світ не чував ще злочину такого.
Ріверс Злочинці плакали, про це почувши.
Дорсет І помсту геть усі пророкували.
Бекінгем Нортемберленд там був — і він ридав.
Маргарита Як! Гризлись ви перед моїм приходом,
За горло одне одного хапали —
І враз на мене всю звернули злість?
Невже прокляття Йорка стільки важить,
Що Генріхова смерть, Едварда смерть,
І втрата влади, і моє вигнання
Є лиш відплата за хлоп'я сварливе?
Чи Долетить проклін крізь хмари в небо?
Розкрийте ж, хмари, шлях моїм прокльонам!
Хай не в бою — з обжерства вмре король ваш,
Що став ним через короля убивство!
Хай принц Уельський, твій синок, умре,
Так само юним, від руки убивці,
Як мій Едвард загинув, принц Уельський.
Переживи свій, королево, сан,
Як я, і стань нещасною так само!
Живи найдовше, смерть дітей оплач.
І надивись, як я дивлюсь тепер,
На іншу в королівському одінні.
Нехай твоє раніш минеться щастя,
Щоб не була ти в час гіркої смерті
Ні мати, ні жона, ні королева!
Ви, лорди Ріверс, Дорсет, лорде Гастінгс,
Ви бачили, як під ножем кривавим
Мій син загинув,— бога я благаю,
Щоб з вас ніхто не вмер своєю смертю:
Хай наглий випадок підкосить вас!
Глостер Кінчай свої закляття, люта відьмо!
Маргарита Й пустить тебе? Ні, стій, собако, й слухай.
Як є страшніших кар запаси в неба,
Ніж побажати я тобі могла б,
Хай збереже їх, щоб гріхи твої
Дозріли, й аж тоді поб'є тебе,
Що в цім нещаснім світі мир порушив!
Хай загризе тебе сумління черв!
Хай все життя ти в друзях ворогів,
А в ворогах хай друзів бачиш вірних!
Хай сон для того лиш твоїх очей
Торкається убивчих, щоб кошмаром
Тебе жахали демонів рої!
Потворний викидню, свине рилата!
Ти носиш від народження,тавро,-
Природи плямо, адове поріддя!
Утроби материнської ганьба!
Мерзенний виплід батькового лона!
Безчесне дрантя! Погань!..
Глостер Маргарита!
Маргарита Ні, Річард!
Глостер Що?
Маргарита Не кликала тебе.
Глостер Прошу пробачити. Мені здалося,
Що ти мене так прикро обзивала.
Маргарита Авжеж. Але відповідать не треба.
Лиш дай мені прокльони докінчити.
Глостер Я. їх скінчив іменням — Маргарита.
Єлизавета На вас прокльони ваші й повернулись.
Маргарита Мальована владарко, марний відблиск
Моєї величі, навіщо ти
На павука лихого сиплеш цукор —
Того, що вже впіймав тебе в тенета!
Дурна, дурна, на себе ніж ти гостриші
Настане день — мене попросиш ти
Клясти з тобою злу горбату жабу.
Гастінгс Спини, брехунко, ці прокльони люті,
Терпцю нам не вривай собі на лихо!
Маргарита Ганьба вам! Мій урвали ви давно.
Ріверс Була б вам послуга навчить вас шани.
Маргарита Мені служити — це повинність ваша.
Я — королева, а підданці — ви;
Мені служивши, сповните повинність.
Дорсет Це божевільна, не змагайтесь з нею.
Маргарита Маркізе, тихше,— надто ви зухвалі!
Навряд чи й бачив хто новий ваш герб.
Чи ж новоспечене збагне дворянство,
Яке нещастя — втратити здобуте!
Хто високо — над тим вітри бушують,
А впавши — розіб'ється він ущент.
Глостер Порада не дурна. Маркізе, вчіться!
Дорсет Вона і вас стосується, мілорде.
Глостер Мене — тим більш. Я високо родився.
Гніздо, що в'єм ми на вершині кедра,
З вітрами бавиться, глузує з сонця.
Маргарита І сонце затіняє на біду.
Мій син є свідком — він в тіні смертельній.
Твій гнів, як хмара, вкрив його проміння
І сяйво в вічну пітьму оповив.
І звив гніздо ти в нашому гнізді.
Усе ти бачиш, боже, не стерпи ж:
Що кров'ю він здобув — хай кров'ю й сплатить!
Бекінгем Мовчіть! Не ласку, то хоч сором майте!
Маргарита Ні, ласки й сорому не ждіть від мене.
До мене ви ласкаві не були,
Мої надії вбили безсоромно.
До мене ласка — лиш самі образи,
І все життя моє — ганьба. Хай нею
Живе скорбот моїх несамовитість!
Бекінгем Ну, годі, годі!
Маргарита В знак дружби і союзу, Бекінгеме,
Твою цілую руку. Щастен будь
У всьому ти і рід твій благородний.
. Вбрання у нашій не сплямив ти крові,
То й не торкнуть тебе мої прокльони.
Бекінгем Нікого не торкнуть, не йдуть-бо далі
Вони від губ, що вимовили їх,
Маргарита Ні, вірю я, вони летять до неба,
Щоб мирний спокій божий розбудити.
Мілорде, стережися пса цього!
Він, ластячись, кусає, і укус
Зубів його отруйних —— убиває.
Не знайся з ним, остерігайся лиха.
Гріх,, смерть і пекло — ось його печаті,
Пекельні слуги всі йому коряться.
Глостер Що, Бекінгеме, вам вона сказала?
Бекінгем Та, герцогу, достойного нічого.
Маргарита Що? Зневажаєш ти мою пораду
І лестиш чорту, що від нього я
Застерегла тебе? Згадай це в день,
Коли тобі він смутком серце пройме,
Й скажи: "Пророчиця ти, Маргарито!"
Хай вчує кожен з вас його ненависть,
А вашу — він, і всі ви разом — божу!
(Виходить)
Гастінгс Встає волосся від її прокльонів.
Ріверс І в мене. Дивно, що вона на волі.
Глостер Я не виню її. Пречиста бачить —
Багато кривд вона зазнала; каюсь
І я, що перед нею завинив.
Єлизавета Здається, я їй лиха не чинила,
Глостер Та зиск ви мали весь від лих її.
Я надто гаряче творив добро
Тому, хто холодно про це згадає.
Ось Кларенс має добру нагороду:
У хлів його загнали й там годують.
Хай бог простить того, хто це зробив!
Ріверс Як доброчесно це й по-християнськи —
За тих молитись, хто нам кривду чинить!
Глостер Я завжди так роблю.
(Вбік)
й цілком свідомо:
Якби я кляв, то кляв би цим себе.
Входить К є т с б і.
Кетсбі Його величність просить королеву
(до Глостера)
І світлість вашу,
(до всіх)
Й вас, шляхетні лорди!
Єлизавета Іду я, Кетсбі. Лорди, й ви зі мною?
Ріверс Ми з вами, королево.
Виходять усі, крім Глоетера.
Глостер Я зло чиню — й кричу про нього перший.
Початих мною ж підступів таємних
Важкий тягар складаю я на інших.
Над Кларенсом, кого я в пітьму кинув,
Ридаю гірко перед простаками,
Як лорди Стенлі, Гастінгс, Бекінгем;
Кажу їм, що з ріднею корол"ва
На Кларенса наструнчила Едварда.
Ті вірять і під'юджують: "Пометися
І Ріверсу, і Вогану, і Грею!"
Зітхнувши, я наводжу їм з письма,
Що бог звелів платить добром за зло.
Так наготу злоби я прикриваю
Листочком, вирваним із книг священних,
І, чорта граючи, вдаю святого.
Входять двоє убивць.
Та тихше: ось і виконавці тут.
Ну що, відважні і надійні друзі,
То ви йдете це діло докінчити?
1-й убивця Авжеж, мілорде, й по наказ прийшли,
Щоб у тюрму пустили нас до нього.
Глостер Гаразд, що нагадали: ось, візьміть.
(Подає їм перепустку)
Як скінчите, приходьте в замок Кросбі.
Та не баріться діло довершити,
Проречистих не слухайте благань,
Бо краено вміє Кларенс промовляти,
І ваші він розжалобить серця.
1-й убивця Е ні, мілорде, ми не з балакучих.
З базік пуття не густо; будьте певні,
Не язиком працюємо — руками.
Глостер Як плакать доведеться вам — то груддям!
Лиш дурні плачуть. Я вподобав вас.
Отвж до діла!
1-й убивця Ми йдемо, мілорде.
СЦЕНА 4
* Лондон. Кімната в Тауері.
Входять Клвреис А £?%""" бері.
Брекенбері Чсіг© такі сумні, мілорде, нині?
Кларенс Жахливу ніч провів я, повну снів
Страхітних і видінь потворних. Ні,
Я б не хотів, як вірний християнин,
Ще пережить таку, хоч би й давали
За неї цілий світ щасливих днів,-
Такого жаху сповнена вона.
Брекенбері Що ж снилось вам, мілорде? Розкажіть.
Кларенс Приснилось, ніби з Тауера втік я,
На кора-блі в Бургундію пливу;
Зі мною брат-мій Глостер; він з каюти
На палубу виманює мене.
В бік Англії ми дивимось обоє
І безліч згадуєм важких пригод,
Що в дні війни Лаикастера і Йорка
Нам випали. Проходжуємось ми
Вздовж палуби хисткої; Глостер наче
Спіткнувсь; його підтримать я хотів,
Та, падаючи, він зіпхнув мене
За борт у хвилі океану буйні.
Яка то мука — боже мій! — тонути!
Який жахливий шум води у вухах!
Як страшно смерть побачити потворну!
Я бачив безліч кораблів розбитих,
І безліч трупів риби пожирали.
І скрізь по дну морському — якорі,
І зливки золота, і перлів купи,
Алмази і коштовні самоцвіти.
У черепах, в очницях, де колись
Містились очі, дороге каміння
Світилось, тим очам немов на глум,
І вабило в грузький намул безодні,
З розкиданих глумилось кістяків.
Брекенбері Та як же встигли в передсмертну мить
Ви тайни дна морського роздивитись?
Кларенс Здається, встиг, хоча не раз душа
Із тіла рвалась; та ревниві води
її держали, не давали їй
В повітря чисте зринути і тислй
На груди трепетні, що силкувались —
Аж розривались — викинути дух мій.
Брекенбері І не прокинулись ви з тої муки?
Кларенс Ні, ні, мій сон тривав і після смерті.
Яка в душі моїй знялася буря!
Ввижалося — через потік печальний
В край ночі вічної мене провіз
Хмурний човняр, уславлений співцями.
Тут перший стрів мою блуденну душу
Уорік славний, мій шановний тесть.
Він крикнув: "Кларенсе, яка жде кара
Клятвопорушника в цім темнім царстві?"
І зник. За ним з'явилась інша тінь,
Мов ангел з кучерями осяйними,
Забризканими кров'ю, і кричить:
"Лукавий Кларенс тут, зрадливий Кларенс,
Що вбив мене під Тьюксбері підступно,
Тягніть же, фурії, його на муки!"
І демонів огидних легіон
Враз оточив мене і просто в вуха
Завив так дико, що аж затремтів
Я з жаху та й прокинувсь. Довго ще
Мені здавалося, що в пеклі я,-
Так цей жахливий сон мене збентежив.
Брекенбері Не диво, лорде, що злякались ви,-
Я сам тремчу від того, що почув.
Кларенс Ох, стражу мій, усе, що я вчинив,
Чим нині совість мучить так,— було
Все для Едварда. А яка відплата!
О боже! Як твого не спинить гніву '
Молитва, як мене карати хочеш,
То лиш мене карай, але дружину
Безвинну пощади й дітей нещасних!
(До Брекенбері)
Мій стражу, я прошу, побудь зі мною.
Так тяжко на душі, і хилить сон. ,
Брекенбері Гаразд, мілорде. Спочивайте з богом!
Клгіренс засинає, сидячи в кріслі.
Печаль і сон ламає нам, і звички,
Ніч обертає в день, а ранок — в ніч.
Лиш в титулі володарів — весь блиск їх;
Честь зовнішня: за внутрішній тягар
І за безплідні мрії здобуваюа-ь
Вони турбот безсонних цілий світ.
Вельможа то чи злидень простолюдний —
Різнить їх тільки слави блиск облудний
Входять двоє убивць.
1-й убивця Гей, хто тут є?
Брекенбері Чого тобі треба? І як ти сюди прийшов?
1-й убивця Мені треба з Кларенсом поговорити, а прийшов
я сюди своїми ногами.
Брекенбері Щось дуже швидко.
2-й убивця Краще швидко, сер, ніж марудно. Покажи йому
наказ, та й балачці край.
Брекенбері читає папір.
Брекенбері За цим наказом Кларенс благородний
Вам має бути відданий до рук.
Що значить це — не буду міркувати,-
Від міркувань я хочу бути чистим.
Ось герцог — спить у кріслі, ось ключі.
Я йду до короля доповісти,
Що свій обов'язок вам передав я.
1-й убивця Це ви можете, сер; ваша мова розумна. Ідіть
здорові!
Брекенбері виходить.
2-й убивця Що ж, уколошкаєм його, поки він спить?
1-й убивця Ні, а то прокинеться та скаже — боягузи.
2-й убивця Прокинеться? Дурний ти! Не прокинеться він
аж до страшного суду.
1-й убивця Тоді ж то він і скаже, що ми вбили його сон" |
ного. , і
2-й убивця Страшливе слово — суд! Щось ніби докори со-" І
вісті воно в мені родило. І
1-й убивця Ти що, боїшся? і
2-й убивця Не вбити, ні,— на те я маю наказ. Боюсь про-
кляття за вбивство, від нього-бо наказ мене не захистить.
1-й убивця А я гадав, що цілком ти зважився.
2-й убивця Я зважився лишити його живим.
1-й убивця То я вернусь до герцога Глостера й скажу
йому про це.
2-й убивця Ні, прошу тебе, зажди трохи. Сподіваюсь, цей
мій спасенний настрій минеться. Він звичайно не триває у мене
довше, ніж поки полічу до двадцяти.
1-й убивця Ну, як себе тепер ти почуваєш?
2-й убивця Сказати правду, якісь краплини совісті в мені ще
залишились.
1-й убивця Згадай, яка жде нас нагорода, коли скінчимо
справу.
2-й убивця Чорт його бери, хай умирає! Я й забув про
нагороду.
1-й убивця Де ж тепер твоя совість?
2-й убивця Хе! В гаманці у лорда Глостера.
1-й убивця Отож, коли він розв'яже гаманця, щоб видати
нам нагороду, то й совість твоя вилетить?
2-й убивця Дарма, хай собі летить. Вона мало кому, а то
й нікому не потрібна.
1-й убивця А що, як вона вернеться до тебе?
2-й убивця Не буду вже я з нею морочитись. Совість — це
небезпечна річ, через неї стаєш боягузом: не можеш украсти без
того, щоб совість тебе не осудила; не можеш вилаятися без того,
щоб совість не приборкала тебе; не можеш переспати з сусідовою
жінкою без того, щоб совість тебе не викрила. Совість — це со-
ром'язливий, скорий червоніти біс, що бунтує в грудях наших і в
усьому нам перешкоджає. Той біс примусив мене раз віддати га-
манець із золотом, що я випадково знайшов; він пускає з торбами
кожного, хто за ним піде; його женуть з усіх міст і сіл я-к небез-
печну тварюку, і кожен, хто хоче добре жити, намагається обійтись
без нього і покладатись лише на самого себе.
1-й убивця А хай йому абищо! Той біс і зараз штовхає мене
під лікоть — умовляє не вбивати герцога.
2-й убивця Викинь цього біса з голови і не вір йому! На те
він і вкрадається до тебе в душу, щоб тебе ослабити.
1-й убивця Я міцно збитий: мене йому не подолати.
2-й убивця Оце мова порядної людини, що вміє себе шану-
вати. Ну що ж, почнім роботу!
, 1-й. убивця Довбони його по макітрі руків'ям меча, а тоді
кинемо його в бочку з мальвазією, що стоїть он у тій кімнаті.
2-й убивця Чудова вигадка! Ну й настоянка ж з нього ви-
йде!
1-й убивця Цить, він прокидається.
2-й убивця Ну що ж, рубай.
1-й убивця Ні, ми ще з ним порозмовляємо.
Кларенс
(прокидаючись)
Де вартовий? Подай мені вина.
1-й убивця Вина, мілорде, вам буде досхочу.
Кларенс В ім'я бога, хто ти?
1-й убивця Людина, як і ви.
Кларенс Та роду не вельможного, як я.
1-й убивця Та чесного я роду, не як ви.
Кларенс Твій голос — наче грім, а погляд — ниций.
1-й убивця Бо голос короля, а погляд — свій.
Кларенс Як темно, як жахливо ти говориш,
Грозиш очима. І чому ти зблід?
Хто вас послав? Чого сюди прийшли ви?
Обидва вбивці Щоб... щоб... щоб...
Кларенс Щоб мене убить?
Обидва вбивці Так, так.
Кларенс Сказати це вам ледве стало духу,
Чи ж вистачить вам духу це зробити?
Чим, любі друзі, вас образив я?
1-й убивця Не нас образили ви,— короля.
Кларенс Я швидко знову помирюся з ним.
2-й убивця Ні, лорде, ні. Готуйтеся до смерті.
Кларенс То з-поміж всіх на світі вам припало
Убить безвинного? Чим винен я?
Які є докази вини моєї?
Які присяжні вирок підказали
Судді суворому? Хто смерть гірку
Мені, нещасному, проголосив?
Покіль закон не осудив мене,
Загрожувати смертю — беззаконно.
Благаю задля віри в кров Христову,
Що він пролив для нашого спасіння,-
Ідіть і рук на мене не здіймайте,
Ви до проклятого взялися діла.
1-й убивця На те, що робим, маємо наказ.
2-й убивця І хто наказ той дав, є сам король.
Кларенс Васале блудний! Цар-бо над царями
Закон свій на скрижалях написав:
"Не убивай!" І переступиш ти
його закон, щоб виконать людський?
В руці його відплата,— стережись,
Карає він порушників закону.
2-й убивця Отож на тебе помста і впаде
За клятву зламану і за убивство.
Приймаючи причастя, ти поклявся
За дім Ланкастерський боротись вірно.
1-й убивця І ти, як зрадник божого імення,
Зламав цю клятву й лезом віроломним
Розкраяв груди сину короля...
2-й убивця Якого клявсь любити й захищати.
1-й убивця Як смієш божим ти грозить законом,
Коли його так тяжко сам порушив?
Кларенс А задля кого гріх я цей вчинив?
Для нього, для Едварда, задля брата.
Вбивать мене за це він не пошле вас,-
Тут винен він так само, як і я.
Як схоче бог за це мене карати,
То знайде — покарає він прилюдно!
Руці його всесильній не перечте:
Не потребує він шляхів неправих,
Щоб покарать зневажників своїх.
1-й убивця А хто ж послав тебе кривавим катом,
Коли прекрасний принц Плантагенет,
Наш витязь юний, був тобою вбитий?
Кларенс Диявол, гнів мій і любов до брата.
1-й убивця Повинність, гріх твій і любов та сама
Тебе убити спонукають нас.
Кларенс Як брата любите, й мене любіте,-
Адже я брат йому й люблю його.
Якщо вас грішми куплено — верніться,
До Глостера, до Річарда підіть.
Він за життя моє вам дасть дорожче,
Ніж дасть Едвард за вість про смерть мою.
2-й убивця Ви помилились: Глостер — ворог вам.
Кларенс Ні, любить і шанує він мене.
Підіть до нього.
Обидва вбивці Підемо, не бійся.
Кларенс Скажіть — коли наш батько, Йорк державний,
Звитяжною рукою трьох синів
Благословляв, любов їм заповівши,
Не думав він, що дружба ця порветься.
Скажіть це Глостерові, й він заплаче.
1-й убивця Не слізьми — груддям він учив нас плакать.
Кларенс Ні, не чорніть його, бо добрий він.
1-й убивця Як сніг у жнива. Помилились ви:
Це він нас підіслав, щоб вас убити.
Кларенс Не може бути! Плакав, обнімав
Мене, прощаючись, ридав і клявся
Він про визволення моє подбати.
2-й убивця Він так і робить, від земного рабства
Вас визволяючи для благ небесних.
1-й убивця Миріться, лорде, з богом перед смертю.
Кларенс Є в ваших душах ще чуття святі,
І радите ви з богом помиритись;
Самі ж такі сліпі до власних душ,
Що вбивством цим повстанете на бога?
Подумайте ж: хто вас послав на це,
Сам вас за де й ненавидіти буде.
2-й убивця Що ж діять?
Кларенс Майте жаль, себе рятуйте!
1-й убивця Жаль? Це лиш для жінок і боягузів.
Кларенс Безжальні тільки звір, дикун, диявол.
Якби котрийсь із вас був царським сином,
І був ув'язнений, як я, й побачив
Убивць, підісланих, як ви, до нього,-
Чи їх він не благав би про життя?
В очах твоїх я бачу жаль, мій друже!
Якщо твої не брешуть очі, ти
За мене стань і теж благай зі мною,
Як сам за себе в цій біді благав би.
Чи зжалиться бідар над бідним принцом?^
2-й убивця Мілорде, озирніться.
1-й убивця
(убиваючи Кларенса)
От так, от так! А як цього не досить,
В мальвазії вас зараз утоплю.
(Виходить з трупам)
2-й убивця Яке криваве, одчайдушне діло!
Я, як Пілат, омить хотів би руки
Від оцього проклятого убивства.
Повертається 1-й убивця.
1-й убивця Гей, ти! Чого стоїш, не помагаєш?
Вже ж герцог знатиме, як лінувавсь ти.
2-й убивця Хай краще б він узнав, що спас я брата.
Візьми всі гроші і скажи йому,
Як каюсь я, що герцога убито.
(Виходить)
1-й убивця А я не каюся. Геть, боягузе!
В яку б то нору тіло заховати,
Покіль його похоронить накажуть?
Платню одержу і подамся в путь:
Нехай там що, мене вже не знайдуть.
(Виходить)