СЦЕНА 5
Сад Капулетті.
Входить Джульєтта.
Джульєтта
Ще о дев’ятій я послала мамку.
Казала: вернеться за півгодини.
Ще, може, й не знайшла його. Та ні.
Вона ж кульгава! Посланцем любови
мисль має бути, швидша в десять раз
ніж промінь, що жене з гір хмарних тіні.
Тому-то голуби везуть любов
і крила, як у вітру, в Купідона.
Вже сонце на найвищий шпиль зійшло
денного шляху. Довгі три години
з дев’ятої спливло — її ж немає.
Було б кохання в неї й кров юнацька
гаряча — швидко б, як той м’яч, летіла:
слівцем її перекидала б я
до милого, а він до мене.
Старі вдають із себе мертвих часом:
незграбні — не ідуть, а лізуть плазом.
Входять мамка й П’єтро.
О боже! Йде вже.— Що за звістка, мамцю?
Чи ж відшукала? Одішли слугу.
Мамка
П’єтро, побудь коло воріт.
П’єтро виходить.
Джульєтта
Як, добра мамцю? Боже, чом ти смутна?
Хоч смутна вість — ти весело скажи.
А гарна — любу музику псуєш ти,
коли з таким обличчям квасним граєш.
Мамка
Я притомилась. Дай спочити хвильку.
Ой, кісточки! Ну й вибігалась я!
Джульєтта
Тобі б мої кістки, мені б твої
новини. Ну, промов же, добра мамцю.
Мамка
Jesu! Нащо цей поспіх! Почекай.
Ти ж бачиш — духу я звести не можу.
Джульєтта
Як же не можеш, коли духу в тебе
стає на те, щоб мовити "не можу".
У тебе довша вимовка, ніж вість,
що вимовляєшся мені сказати.
Скажи лише: лиха чи добра вість.
Що ти не скажеш, я на тім і стану.
Так вдовольни ж мене: лиха чи добра?
Мамка
Ну, простацький у тебе вибір: не знаєш пак, як чоловіка вибирати. Ромео! Та що з нього! Хоч би лице в нього було й краще, ніж в іншого, та нога лучча, ніж у всіх. Що ж до руки, литки, чи то стану, то — хоч би й нічого було про них сказати — ніхто з ним не зрівняється. Він не цвіт гречности, але ручуся за нього, що він тихий, мов ягнятко. Чини по-своєму, дівко, та шануй бога. А що? Чи вже обідали дома?
Джульєтта
Ні, ні. Та я про все це й перше знала.
А що про шлюб він каже? Що про шлюб?
Мамка
Як голова болить, о боже! Що ж це?
От-от розколеться на двадцять скалок.
А тут ще й спина. Спинонько моя!
А хай тобі, що ти мене послала
шукати смерті, бігаючи всюди!
Джульєтта
Я, далебі, жалкую, що ти хвора.
Добренька мамцю, що ж мій милий каже?
Мамка
Твій милий каже так, як чесний пан.
А вже що гречний, добрий та хороший,
та ще й шляхетний, далебі! —Де ж мати?
Джульєтта
Де мати? Та звичайно ж, мати дома.
Де б ще їй бути? Як ти чудно кажеш: —
"твій милий каже так, як чесний пан.
Де ж мати?"
Мамка
О, пречиста мати, що це
тобі так припікає? Оце так,—
оце припарка на мої кістки.
Тепер сама із посилками порайсь.
Джульєтта
Та годі вже. Що відказав Ромео?
Мамка
Сьогодні відпросилась ти на сповідь?
Джульєтта
Так.
Мамка
Спіши ж до келії отця Лоренцо,
жде муж там, щоб з тобою шлюб узяти.
Уже окрив твій вид дурний рум’янець —
при кожній звістці червонієш ти.
Спіши до церкви. Я піду тим часом
драбинку взяти, щоб по ній твій милий
добрався до гніздечка, як стемніє.
Працюю, наче раб, тобі на втіху.
Та скоро уночі й ти приймеш мук.
Піду обідати. Ти ж поспішай.
Джульєтта
До щастя! Мамко-серденько, прощай!
Виходять.
СЦЕНА 6
Келія отця Лоренцо.
Входять отець Лоренцо й Ромео.
О. Лоренцо
Всміхнися, небо, на святе це діло,
щоб нас прийдешнє не скарало лихом.
Ромео
Амінь, амінь! Яке б не сталось лихо,
не переважить радости воно,
коли я хоч на мить на неї гляну.
Лиш руки ти з’єднай нам божим словом —
і хай хоч смерть, любови ворог, прийде:
я втішусь, як назву моєю милу.
О. Лоренцо
Ці буйні радощі й кінчаться буйно —
Й в тріумфі гинуть. Так вогонь і порох,
поцілувавшись, нищать. Мед найкращий
гидкий буває тим, що дуже добрий
і смаком апетит псує. Тому
люби помірно — так найдовше люблять.
Швидкий що тихий — прибуває пізно.
Входить Джульєтта.
Ось панна. О, така легка нога
не зітре кременю повік! Хто любить,
по павутинні той ходити може,—
що в літньому повітрі легко висне,—
не впавши: отака ж і легковажність.
Джульєтта
Добри́вечір отцю духівникові.
О. Лоренцо
За нас обох подякує Ромео.
Джульєтта
Йому також, щоб дякував не марно.
Ромео
Джульєтто, якщо ти так само рада,
як я, але про це умієш краще
розповісти,— осолоди ж диханням
повітря й гармонійними вустами
одкрий уявне щастя, що обоє
ми маємо від зустрічі цієї.
Джульєтта
Уява, що на зміст, а не слова,
багата — суттю горда, а не вбранням.
Той бідний, хто свій скарб злічити може.
Моє ж кохання так зросло надмірно,
що не злічу я й половини скарбів.
О. Лоренцо
Ходім же, щоб скінчити це якшвидше.
На самоті лишатись вам не час,
аж поки шлюб в одно не зіллє вас.
Виходять.
АКТ ТРЕТІЙ
СЦЕНА 1
Майдан.
Входять Меркуціо, Бенволіо, паж та слуги.
Бенволіо
Прошу тебе, Меркуціо, вернімось:
День скварний, Капулетті всі надворі.
Зустрінемо — не втечемо від сварки.
Бо в спеку цю шалена кров буяє.
Меркуціо
Ти наче той гультяй, шо тільки вступить до корчми, зараз кладе свого меча на стіл та й каже: "Дай боже, щоб ти мені не знадобився". А після другої чарки добуває його проти корчмаря, та ще й без усякої потреби.
Бенволіо
Я схожий на такого гультяя?
Меркуціо
Ну, ну, ти такий же завзятий у гніві, як і кожний заводіяка в Італії. Так само скорий у гніві, як і скорий на гнів.
Бенволіо
І що з цього?
Меркуціо
А те, що коли б таких було двоє, то скоро б не стало ні одного, бо один убив би другого. Ти ж готовий завестися з чоловіком за те, що в нього однією волосинкою в бороді більше або менше, ніж у тебе. Готовий зчепитися з чоловіком, що лузає горіхи, тільки за те, що в тебе очі карі, як горіх. Яке ще око, опріч такого ока, винайшло б собі отаку зачіпку? У твоїй голові так само повно зачіпок, як у крашанці наїдку; а проте й трощили її тобі за ті зачіпки не згірше, як і крашанку. Ти заводився з чоловіком за те, що той, кашлявши на вулиці, збудив твого собаку, що спав проти сонця. Чи ж не напався ти на кравця за те, що той надів був нову фуфайку перед Великоднем? А на іншого за те, що той стягнув свої нові черевики старою стьожкою? А ще навчаєш мене не сваритися.
Бенволіо
Коли б я був такий швидкий до сварки, як ти, хто завгодно міг би одібрати дурно моє життя за годину з чвертю.
Меркуціо
Дурно? О, дурню!
Бенволіо
Клянусь головою, це йдуть Капулетті.
Меркуціо
Клянусь п’ятою, мені байдуже.
Входить Тібальдо та інші.
Тібальдо
Тримайтесь ближче, я до них озвуся. Добривечір, панове! Одному з вас одне слівце.
Меркуціо
Тільки одне слівце одному з нас? Додайте іще що-небудь. Хай буде слівце й удар.
Тібальдо
Ви знайдете мене готовим до цього, синьйоре, коли дасте нагоду.
Меркуціо
Хіба ви не можете знайти нагоди, поки не дадуть?
Тібальдо
Меркуціо, ти граєш в лад з Ромео.
Меркуціо
Граю в лад? Що! То ти маєш нас за музик? Коли маєш нас за музик, то не сподівайся почути від нас нічого, крім розладу. Ось тобі мій смик. Він тебе змусить потанцювати. Побий господь! Граю в лад!
Бенволіо
Ми на громадському зійшлись майдані.
Або ходім у закутніше місце,
або про розлад ваш міркуйте стримно,
хоч геть ідіть, бо тут усі нас бачать.
Меркуціо
На те ж і очі в їх, нехай нас бачать.
Я ні для кого з місця не зійду.
Входить Ромео.
Тібальдо
Мир вам, синьйоре. Ось де хлопець мій.
Меркуціо
Повісь мене, як він в твоїй лівреї!
На поле підеш — піде б він услід:
лиш так сказати маєш право — мій.
Тібальдо
Ромео, іншого моя ненависть
тобі ім'я не знає, як негідник.
Ромео
Тібальдо, те, за що тебе любити
я маю, гасить гнів, цьому вітанню
пристойний. Не негідник я — тому
прощай. Мене, я бачу, ти не знаєш.
Тібальдо
Ні, хлопче, цим не вимовиш ти шкоди,
що учинив мені. Виймай меча.
Ромео
Я протестую, бо тебе не кривдив,
бо більш люблю тебе, ніж ти гадаєш,
покіль не відаєш причин любови.
То ж, Капулетті мій, чиє ім’я
люблю, як власне, цим задовольнися.
Меркуціо
О, цей безчесний, тихий, підлий послух!
Alla stoccata* геть його знесе.
Тібальдо, щуролове, йдеш зо мною?
*Alla stoccata (іт.) — укол.
Тібальдо
Що ти від мене хочеш?
Меркуціо
Добрий королю котів, нічого, тільки одне життя з твоїх дев’яти. З цим вчиню зараз по-своєму, а інші вісім, залежно від того, як ти поведешся після цього зо мною, битиму, поки потрощу. Виймай же свого меча з піхви за вуха, та швидше, а то мій буде коло твоїх вушей перше, ніж ти виймеш свого.
Тібальдо
(виймаючи меч)
Я жду вас.
Ромео
Меркуціо, здійми рапіру вгору.
Меркуціо
Нум, синьйоре, ваше passado.
Б’ються.
Ромео
Бенволіо, виймай, з рук зброю виб’єм! Сором вам, синьйори, отямтеся! Меркуціо! Тібальдо! Заборонив у місті битись герцог, Меркуціо, чекай! Спинись, Тібальдо!
Виходить Тібальдо зі своїми прибічникам.
Меркуціо
У мене рана.
Чума обом домам! Кінець мені.
Так і пішов без кари?
Бенволіо
Що з тобою?
Меркуціо
Лише подряпина — та досить з мене.
Де паж мій? По хірурга йди, ледащо.
Паж виходить.
Ромео
Тримайся, хлопче: рана запевне невелика.
Меркуціо
Ні, вона не така глибока, як колодязь, і не така широка, як церковні двері. Але досить і такої, вона своє візьме: одвідай мене завтра, і ти побачиш, який буду я покійний. Я поперчений, далебі, для цього світу — чума на обидва ваші доми!— Побий господь! Собака, пацюк, миша, кіт — отак удряпнути чоловіка до смерти! Хвалько, шахрай, негідник, що б’ється по книзі аритметики! Якого біса вмішався ти проміж нас? Мене поранено в тебе під рукою.
Ромео
Я думав як краще.
Меркуціо
Бенволіо, веди мене до хати,
бо я впаду. Чума обом домам!
Черві зробили страву з мене!
Я маю, та ще й добре. Хай чума!
Виходять Меркуціо й Бенволіо.
Ромео
Цей лицар — родич герцога близький
і друг мій — тут прийняв смертельну рану
за мене. Слава сплямлена моя
обмовою Тібальдо, що годину
тому був брат мені. Джульєтто люба,
я став жіночним від краси твоєї
й відваги сталь пом’якшала в мені.
Бенволіо повертається.
Бенволіо
О, друже мій, Меркуціо вже мертвий.
Злетів за хмари дух його відважний,
що рано так цим світом згордував.
Ромео
Цей чорний день віщує інших зграю.
Що цей почав, ті доведуть до краю.
Тібальдо вертається.
Бенволіо
Тібальдо лютий знов іде до нас.
Ромео
Живий? Коли Меркуціо погас!
На небо знов, зичливосте, вертайся,
хай вогнеока лють мене веде!
Приймай назад негідника, Тібальдо,
що дав допіру, бо витає в нас
над головами лицарська душа,
ждучи твою собі до товариства.
Хоч ти, хоч я, хоч разом підем з нею.
Тібальдо
Ти, клятий хлопче, тут братався з ним,
то ж з ним і підеш!
Ромео
Ось що нас розсудить!
Б'ються. Тібальдо падає.
Бенволіо
Ромео, геть, скоріш!
Містяни зрушились, Тібальдо вбитий.
Не стій же пнем: тебе засудить герцог
на смерть, як схоплять. Геть! Скоріш! Тікай!
Ромео
Я блазень у фортуни.
Бенволіо
Чом стоїш?
Ромео виходить.
Входять городяни та інші.
1-й городянин
Де зник той, що Меркуціо убив?
Куди побіг Тібальдо душогуб?
Бенволіо
Тібальдо тут лежить.
1-й городянин
Ходім, синьйоре:
іменням герцога велю,— скорись
Входить герцог з почтом, Монтеккі, Капулетті їхні жінки та інші.
Герцог
А де нікчемнії привідці бою?
Бенволіо
Пресвітлий князю, я відкрию всіх,
що цей жахливий учинили гріх.
Це той, кого Ромео вбив. Покійник
і є Меркуціо твого убійник.
Синьйора Капулетті
Тібальдо, небоже! О, сину брата!
О, князю! Мужу! Небоже! Проллята
кров родича мого! О, князю мій —
за нашу кров Монтеккі кров пролий!
О, небоже!
Герцог
Бенволіо, хто бучу цю зчинив?
Бенволіо
Тібальдо, що його Ромео вбив.
Ромео тихо з ним повівсь, казав,
що битись нізащо, твою високу
неласку нагадав — та й цим не міг він,
хоч мовив тихо і схиляв коліна,
з нестриманим Тібальдо замиритись,
що був глухий до миру й гостру сталь
Меркуціо в одважні груди справив.
Той, теж гарячий, стрів його так само —
й з вояцьким глумом лівою одбив
холодну смерть, а правою послав
її Тібальдо, що ударом спритним
оборонивсь. Гукнув Ромео вголос:
"Стривайте, друзі!" — й швидше, ніж язик,
його рука страшні одбила леза; —
він втрутився. Та під його рукою
Тібальдо завидющим лезом влучив
Меркуціо хороброго й утік.
Та знов прийшов невдовзі до Ромео,
що помстою горів. Їх бій спахнув,
як блискавка. Бо, поки меч я вийняв,
щоб розвести їх, вже Тібальдо вбито.
Ромео повернувся й зник по цім.
Що правда це — ручусь життям своїм.
Синьйора Капулетті
В нім кров Монтеккі. Кревна приязнь в’яже
його до роду, він неправду каже.
Їх з двадцять билося в бою цьому —
й всі вкоротили віку одному.
Благаю суду, княже мій, швидкого:
Ромео вбив Тібальдо — смерть на нього.
Герцог
Тібальдо вбив Меркуціо. Хто й де
за кров цю дорогу одвіт складе?
Монтеккі
Ромео ж — друг Меркуціо. Завзятий,
він те скінчив, що мав закон кінчати:
життя Тібальдо.
Герцог
От за цей злочи́н
негайно піде у вигнання він.
Мене обходить ваша злість затята,
бо кров моя за вас тепер проллята.
Таку на вас я накладу пеню,
щоб знали ви, як лити кров мою.
Тепер не приверну я послухання,
не викуплять ні сльози, ні благання.
Тому й не треба їх. Ромео хай
від смерти утікає в інший край.
А ви шануйтеся. Візьміть це тіло.
Діла прощати злії — злеє діло.
Виходять.