— Айгюль, запрошують не мене — тебе. Як можу я говорити?
Указ з'явився саме вчасно, коли вони переїхали до столиці. Квартиру дали, ясна річ, не Карналю, а для Айгюль. Величезна квартира в старому будинку, темні просторі кімнати, високі стелі, тиша, простір, навіть не вірилося, що таке може бути на світі. Айгюль кинула свої килими, один у залі, другий у спальні, заявила, що мріє про старовинні меблі, прості й старі, як світ, і тут відкрила ванну кімнату.
— Боже, яка розкіш! — вигукнула вона.
В Одесі її вражало море. До всього ставилася байдуже, але на море ніколи не могла дивитися без вираження захвату. Таке несхоже воно було на все звичне для неї, таке незбагненне й могутнє.
Тут здивувала її ванна — величезна, хоч купай велетнів, якась похмуро-тьмава, ніби підводне царство. Вона відкрила всі крани, загриміли цілі водоспади прохолодної води, Айгюль радісно хлюпосталася в ній, так ніби ніколи не бачила звичайної води, не доторкувалася до неї бодай пальцем. А втім, тіло в Айгюль було таке дивне, що її можна б ніколи не мити. Чиста-пречиста, ніколи не пітніє, ніякого запаху, дивний витвір природи. Мов золотиста пір'їна — легка, чиста, прекрасна. Так ніби з дитинства те й робила, що жила в таких квартирах. А Карналь ніяк не міг повірити, що це для них, що це назавжди, на все життя, що це аванс, якого, може, ніколи не відробиш, що це безкоштовно, не лічачи тої мізерної платні за воду й інші комунальні послуги та символічної суми за житлову площу.
Роботу він знайшов досить швидко, бо в школах математиків бракувало, згодом його запросили викладати математику в технікумі, і він радо перейшов туди, хоч на роботу доводилося добиратися аж на Солом'янку— двома трамваями — і гаяти на це безліч часу. Але ніякі трамвайні переїзди не могли завадити тій постійній внутрішній роботі, яку вів його натренований мозок.
На адресу технікуму й надійшла телеграма для Карналя. Так само несподівано, як колись від Айгюль, і так само вся мов провісниця прекрасних змін у його житті: "Прошу прибути для захисту дисертації". І підпис Рема Івановича. Як довідався ленінградський професор про місце роботи Карналя, як знайшов його аж у Києві, на захист чиєї дисертації запрошував — суцільна неясність. Порадитися не було з ким, окрім Айгюль.
— Ти пам'ятаєш про ленінградського професора Рема Івановича, про якого я тобі розповідав?
Звичайно ж, вона не пам'ятала!
— Він запрошує мене на захист дисертації.
— Куди?
— До Ленінграда.
— Це далеко?
— Айгюль! Невже ти не знаєш, де Ленінград?
— Я знаю, але не знаю, чи це дуже далеко.
— Не дуже. Зовсім близько. Ближче, ніж до Ашхабада.
— То ти поїдеш?
—: Мабуть, треба. Запрошують.
— А навіщо тобі та дисертація? Що то таке?
Він почав мимрити про якісь наукові інтереси, про математику, про важливі відкриття, бо Рем Іванович інакше б не став його турбувати.
—. Але ж мені без тебе буде сумно,— позіхнула Айгюль,— коли я торік вмовляла тебе поїхати погостювати до Туркменії, ти викрутився, а тепер їдеш так далеко.
— У нас тоді не було грошей,—нагадав їй Карналь.
— А тепер хіба є?
— Ну... не можна сказати, що багато, але на квиток туди й назад вистачить...
Вона ще не вірила, що він може покинути її навіть на два чи три дні. Та й сам Карналь якось не міг уявити їхньої розлуки. Йому здавалося, що вона або ж умре з голоду, або спатиме всі три дні не прокидаючись, або не знайде вимикача світла й цілі ночі блукатиме по безмежній темній квартирі.
— Я приготую тобі їсти, розпишу все, що треба, ти не турбуйся,— спробував він заспокоїти не так Айгюль, як самого себе. Вона тільки всміхалася. Усмішка в неї була завжди невтримна, розливалася, як море, заливала кімнати, простір, усе довкола. Навіть коли Айгюль плакала від болю, від невдач на сцені, від утоми, від горя, то й тоді намагалася усміхатися.
Він попросив Айгюль, щоб не проводжала його до літака, побоюючись, що тоді не зможе летіти й повернеться додому разом з нею. Бажання повернутися було в ньому ще й тоді, як зачинялися двері літака, і тоді, як заревли мотори, аби міг, то, мабуть, зістрибнув би й побіг до тролейбуса, але могутня машина вже відірвалася від землі, під широке крило сипнули нахилені коробочки київських будинків, сталево зблиснули води Дніпра, зазеленіли ліси Чернігівщини,— так починалося для Карналя нове життя, про яке він ще й не здогадувався. Літак забирався вище й вище в небо, в цьому невпинному вивищенні хтось міг би вичитати щось символічне для Карналя, але за умови, коли б він летів сам-один, а так, загублений серед багатьох пасажирів, був непомітний і для інших, і тим часом для самого себе.
Непомітність ніс з собою й вулицями Ленінграда, довго ждав під дверима у секретаря вченої ради, бо відразу до Рема Івановича йти не наважився, коли ж увійшов нарешті до секретаря, заклопотаного чорнявого чоловіка, блідого, з нервовим розумним обличчям, і поклав йому на стіл телеграму, підписану Ремом Івановичем, той, як видалося, не знав, чи йому дивитися на телеграму, чи на Карналя.
— Товариш Карналь? — для певності спитав він.
— Так.
— Ви десь влаштувалися?
— Я до вас просто з аеропорту.
— Тоді я допоможу вам. Рем Іванович доручив мені потурбуватися. Його, на жаль, немає, він у Москві, але завтра вранці буде, а об одинадцятій засідання вченої ради. Ви ж. товариш Карналь, так?
—: Та мабуть,— сказав Карналь, вже й сам не дуже впевнений, чи він Карналь, чи ні.
— Ви вже одержали журнал із своєю статтею?
— Журнал?
— Я хотів довідатися, чи немає розбіжностей між публікацією і вашою дисертацією, яку ви надіслали Рему Івановичу?
—— Дисертацією? Якою дисертацією?
— Це ж ви надіслали Рему Івановичу своє розв'язання теореми Ферма для ряду значень?
— Так. Але це було давно. Здається, півроку тому. Ніякої дисертації. Я просто хотів почути...
—• Прекрасно. Рем Іванович завтра буде. Ми з вами про все домовимося, а тепер давайте я вас влаштую в готель. Тим часом прогляньте журнал. Він щойно прийшов, на жаль я ще не встиг... Боюся, що члени вченої ради так само не встигнуть до завтра ознайомитись, вам же, як автору, видніше...
Він дав Карналеві примірник математичного журналу, новенького, з пронизливо-приємним запахом друкарської фарби, журнал мовби сам собою розгорнувся саме на тій сторінці, де опецькуватим шрифтом було набране прізвище Карналя, а нижче в дужках стояло "Одеса", а ще нижче починалися химерні арабески формул, абстрактні пропорції, співвідношення, становлення, інтервали, понадчуттєві системи, гармонія й найвища музика для втаємничених.