"Чорт побери! як вони повільно йдуть,— думав Праскухін, безперестанку оглядаючись назад, ступаючи біля Михайлова,— справді, краще побіжу вперед, я ж уже передав наказ... А втім, ні, бо ж ця тварюка може розказувати потім, що я боягуз, майже так само, як я вчора про нього розказував. Що буде, те й буде — піду поруч".
"І чого він іде зі мною,— думав, з свого боку, Михайлов,— скільки я не помічав, він завжди приносить нещастя; ось вона ще летить прямо сюди, здається".
Пройшовши кількасот кроків, вони зіткнулися з Калугіним, який, бадьоро побризкуючи шаблею, йшов до ложементів з тим, щоб, за наказом генерала, довідатись, як посунулися там роботи. Але, зустрівши Михайлова, він подумав, що, як мати йому самому під цим страшним вогнем іти туди, чого й не було йому наказано, він може розпитати все докладно в офіцера, який був там. І справді, Михайлов докладно
розповів про роботи, хоч під час розповіді й немало потішив Калутіна, який, здавалося, ніякої уваги не звертав на постріли,— тим, що за кожним снарядом, який іноді падав і надто далеко, присідав, нагинав голову та все запевняв, що "це прямо сюди".
— Дивіться, капітане, це прямо сюди,— мовив, жартуючи, Калугін і штовхаючи Праскухіна. Пройшовши ще трохи з ними, він повернув у траншею, що вела до бліндажа. "Не можна сказати, щоб він був дуя?е хоробрий, цей капітан",— подумав він, входячи в двері бліндажа.
— Ну, що новенького? — спитав офіцер, що, вечеряючи, сам сидів у кімнаті.
— Та нічого, здається, що вже більше бою не буде.
— Як не буде? навпаки, генерал оце знову пішов на вишку. Іще полк прийшов. Та ось вона, чуєте? знов почалася рушнична. Ви не йдіть. Чого вам? — додав офіцер, помітивши рух, який зробив Калугін.
"А мені, по-справжньому, неодмінно треба там бути,— подумав Калугін,— та я ж і так сьогодні часто наражався на небезпеку. Сподіваюся, що я потрібний не для самої лиш chair а сапоп" '.
— І справді, я їх краще тут почекаю,— сказав
він.
Дійсно, хвилин через двадцять генерал повернувся разом з офіцерами, що були при ньому; серед них був і юнкер барон Пест, але Праскухіна не було. Ложементи було відбито й захоплено нами.
Діставши докладні відомості про бій, Калугін разом з Пестом вийшов з бліндажа.
❖
1 гарматне м'ясо (франц.).
11
— У тебе шинеля в крові: невже ти бився врукопашну? — спитав його Калугін.
— Ох, брате, жахливо! можеш собі уявити...— І Пест почав розказувати, як він вів свою роту, як ротного командира було вбито, як він заколов француза і що, якби не він, то нічого б не було і т. д.
Основи цієї розповіді, що ротного командира було вбито і що Пест убив француза, були правдиві; але, переказуючи подробиці, юнкер вигадував і хвастав.
Хвастав він мимоволі, бо під час усього бою перебував у якомусь тумані й забутті до такої міри, що все, що трапилось, здавалося йому таким, що трапилося десь, колись і з кимось, дуже природно, він намагався відтворити ті подробиці з вигідного для себе боку. Але ось як це було насправді.
Батальйон, до якого прикомандирований був юнкер для вилазки, годин зо дві під вогнем стояв біля якоїсь стінки; потім батальйонний командир попереду сказав щось, ротні командири заворушилися, батальйон рушив, вийшов з-за бруствера і, пройшовши кроків сто, спинився, вишикувавшись у ротні колони. Пестові сказали, щоб він став на правому фланзі другої роти.
Зовсім не усвідомлюючи, де і чого він був, юнкер став на місце і, з мимоволі стриманим диханням і холодним дрожем, що пробігав по спині, безтямно дивився вперед у темну далечінь, дожидаючи чогось страшного. Йому, зрештою, не так страшно було, бо стрільби не було, як дико, дивно було подумати, що він був поза фортецею, в полі. Знову батальйонний командир спереду сказав щось. Знову пошепки заговорили офіцери, передаючи накази, і чорна стіна першої роти враз опустилася. Наказане було лягти.
"
Друга рота лягла теж, і Пест, лягаючи, наколовся рукою на якусь колючку. Не ліг тільки сам командир другої роти, його невисока постать, з вийнятою шпагою, якою він вимахував, не перестаючи говорити, рухалася перед ротою.
— Хлопці! дивись, молодцями в мене! З рушниць не палити, а багнетами їх, бестій. Коли я крикну "ура!" — за мною і не відставати... Дружніше, головне діло... покажемо себе, не дамо собі в кашу наплювати, га, хлопці? За царя, за батюшку,— говорив він, пересипаючи свої слова лайками і страшенно вимахуючи руками.
— Як прізвище нашого ротного командира? — спитав Пест у юнкера, що лежав поруч нього.— Який він хоробрий!
— Атож, як у бій, завжди — як чіп, — відповів юнкер,— Лисинковський його прізвище.
У цей час перед самою ротою вмить спалахнуло полум'я, розлігся жахливий тріск, оглушив усю роту, і високо в повітрі зашурхотіли камінці та осколки (принаймні секунд через п'ятдесят один камінець упав згори й відбив ногу солдатові). То була бомба з елеваційного станка ', і те, що вона влучила в ногу, свідчило, що французи помітили колону.
— Бомбами пускати! сучий сину... Дай тільки добратися, тоді спробуєш багнета тригранного російського, проклятий! — заговорив ротний командир так голосно, що батальйонний командир мусив наказати йому мовчати й не галасувати так багато.
Слідом за цим перша рота встала, за нею друга — наказано було взяти рушниці напереваги, і батальйон пішов уперед. Песта охопив такий страх, що він зовсім не пам'ятав, чи довго? куди? і хто, нащо? Він ішов, як п'яний. Але раптом з усіх боків заблищали мільйони вогнів, засвистіло, затріщало щось; він закричав і побіг кудись, бо всі бігли і всі кричали. Потім він спіткнувся і впав на щось — то був ротний командир (якого було поранено попереду роти і, вважаючи юнкера за француза, схопив його за ногу). Потім, коли він вирвав ногу й підвівся, на нього в темряві спиною налетів якийсь чоловік і мало знову не збив з ніг, другий чоловік кричав: "Коли його! чого дивишся?" Хтось узяв руїнницю і віткнув багнет у щось м'яке. "Ah! Dieu!" 2 — закричав хтось страшним, пронизливим голосом, і тепер тільки Пест зрозумів, що він заколов француза.
Холодний піт виступив у нього по всьому тілу, він затрусився, як у пропасниці, і кинув рушницю. Та це тривало тільки одну мить; йому відразу ж спало в