Печаль? Та ні! Се, певно, так здалось.
Ридать? їй-бо, придумають, аж смішно!
Нічого ми того не чу1-, нічо'...
Потвора
(задихався, лише повітря по-старечому жує)
Безжурні,
як і були?
Всі
Безжурні, як були.
Потвора
І можемо (я сяду...) насміхати
з голоти?
Всі
О! Ми вмієм глузувать!
Потвора
(зі злістю)
Візьміть його!
(Всі кидаються на Сковороду, беруть його попід руки й
починають п'яно крутитися.
Годинник на дзвіниці заграв, і всі завмерли.
— Ого! Досиділись — пора! Adieu! 1 босоногий філософе!
Ми ще зустрінемось — сьогодні!
Всі: — Adieu! adieu! На диспуті! Сьогодні!.. Гама годинни-
ка побігла вгору. Постояла. Сама себе дзвіночками обсмія-
ла і, поковзнувшись, униз пішла. Важким. Одміряло.
Чотири...
Сковорода, вагою свого минулого до краю стомлений, сам
собі досадно усміхається. Говорить спочатку скороговір-
кою, несміливо, мов ясенок у бурю. Чимдалі голос його
росте, він сам випростується, рветься, кріпне — мов бурхає
в просторах буря над непомітними внизу десь ясенами!)
Прощавай! (франц.) — Ред.
Сковорода
А ти ще вимріював,
що з ними можна буде якось помиритися,
сумирно жити...
Не чув,
не розсотував, як ту ряднину,
що оджила своє...
Розсотував...
Надіятись...
Повірити... Так от. Я довго слухав вас,
не боронив, не зупиняв, не смикав,
ні сторожів не кликав теж, щоб вас,
гостей моїх непроханих, нахабних,
з належною пошаною нагнати,
як тих тварин із хати!
Пані
Така образа! Нам! Дворянам!.. Підтримайте мене, я па-
даю...
Потвора
Ти розумієш, на кого ти сказав?!
(Скидає гордо машкару, за ним і інші.)
Сковорода
А! Вельможний!
Так от. Скажу.
Стою — з численною
голотою! Іду — з трудящим військом!
В численності — свого не трачу. Міць,
мільйонів хід в собі я відчуваю.
Бо військо те — страшне могутнє слово,
що армії ворожі розкида,
як сміття...
Вельможний
Чи бачите: і він ще сміє нам такеє говорити! Ей, ти, гляди,
Щоб потім не жалів, буває.
Сковорода
Так. Я потім пожалію.
Насамперед я пожалію вас,
вельможненький злодюго...
Всі
Ну, це вже неможливо! Ми з маскараду заскочили до нього
як до спільника, а він...
Сковорода
Так, я вас
і в машкарі пізнав. І вас також,
вельможная, продажная придворна
розпутнице...
Пані
Ох, серце... води... серце...
Сковорода
...і бахурку оцю —
неблазную, святу, безвинну, бідну...
Панночка
Ах!
Сковорода
І вас усіх, що так танцюєте
безумно...
Всі
Чудний! Та ж ми твоє пританцьовували!
Сковорода
Що ж, спасибі вам за ласку,
що давнії гріхи мої взяли
собі як стяг. Але ви помилились:
не той я вже тепер, та й ви самі
це знаєте. Чого ж іще вам треба?
Вельможний
На зустрічі сьогоднішній при всіх
почуєм там, чого нам треба. Зараз
скажу одно: коли б не диспут цей,
призначений царями й Ватіканом,—
тобі б не жить: убив би я тебе
на місці тут... Та що ж, ще почекаєм.
Сковорода
Скажу і я те ж саме: гадину
я б задушив! Але... ще почекаєм.
Вельможний
Сьогодні ж двину я полки.
(Міряючи поглядом Сковороду, ще хоче щось сказати.)
Пані
Швидше з цієї келії, швидше, ні хвилиночки я тут...
Вельможний
Коли ж не можу я, щоб честь мою дворянську... А стій!
( Прислухаючись.)
Та це ж на дзвіниці... Отже, й справді час. Гайда!
[1932-19331
У БРАМІ
Ковтай залізо сучасності,
глитай, приймай всі грози
прийдешнього,
і будеш ти — як те життя.
Саме життя.
Життя.
Ніч. Тривога. Заграва, як регіт.
На осяяній ограді борюкаються тіні: чорт з рогами і чернець
з хрестом. Оглянеться ігумен і — братія немовби стоїть собі на
місці, тільки юродивий усе щось приставляє: "А повернешся сю-
ди — ізнов те саме. Свят, свят! Одійди, сатано, й не лоскочи душі
моєї... Чи хто гукав мене?" Голоси: "Це знов той Цундра. І що
воно за знак щоночі: як не тут, так там, одно горить, одно..." —
"І це знов той Цундра. І коли вже цього шибеника, господи,
піймають?"
"Отож-то й то, що його й спіймать не можна. Бо сьогодні віп
тут, а завтра онде. Зараз він Цундра, а там, глянь, він уже Не-
живий, Швачка, Залізняк. Та й не вганяєшся за ним, та й ніяк
ти ж його не притомиш".
"Ти кажеш Залізняк. Та Залізняка давно й на світі, мо нема...
Наказу цариці хіба не знаєш?"
"Та знаю ж... А проте... Не вірю я".
"Чому не віриш?"
"Залізняк — та міг щоб загинуть, не з таких він".
"Ану лиш цитьте, саме ігумен, іде ігумен!"
Ченці розходяться потроху.
Ігумен
Ізнов напивсь? На кого ж це плюєшся,
магометан ти кривовірний? Там
ондо біда. Там кара божа. Царство
хитається. Бунтує люд. А ти
що вигадав? Гляди мені. Наскочу —
анафемі предам! Жезлом поб'ю!
У Нерч зашлю, щоб знав, як покорятись
ігумену!
Б р а м щи к
Простіть мені. Лизнув
за упокій. Залізняка ж і Ґонту
ізловлено, а як мені се чуть,
січовику Джермелі?
Ігумен
Богохульство!
Січовика — нема, а б Косма,
смиренний раб. Мовчи! Непослушенство?
Залізняка і згадувать не смій —
одступника!
Б р а м щ и к
Мовчати? Добре. Буду
німий, як бог. Як пень той.
Ігумен
Що? Благай...
Юродивий
(пробігаючи)
Абалага! абалага!
Ігумен
...печерських
святих благай, хай розум просвітять,
Антонія...
Б р а м щ и к
Печерських? В казематі ж
там Залізняк...
Ігумен
(заміряється патерицею)
Ти знов? Так на ж тобі!
Щоб знав, щоб знав!