[СКОВОРОДА І БІСНУВАТИЙ]
Людина і машипа
техніка
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1194, арк. 14)
* Епоха Відродження. Англія.
Класичні письменники.
Ральф Дойстер.
Народне начало.
Лілі, Бен-Джонсон. Марло (білий вірш). Грін?
Всі вони: шлях тісного зближення з народом.
Театр часів Шекспіра.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Яв 1195, арк. 10)
Архімедова спіраль
Гранат, т. 13, ст. 88 після 320-ї
Гіппократ Хіоський, що стояв поза Піфагорейською школою,—
пропорціональність площин круга квадратам їх радіусів. Це при-
вело до відшукання квадратури круга.
Гез. Гранат, т. 13, ст. 51 (Нідерланди й Маргарита Пармська).
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Яв 1195, арк. 11)
Веданти.
Кріпацтво. Земля. Вугілля. Сміх (Арістотель, Кант, опреділення
сміху).
Сковорода, твердо ставши на обох ногах, поволі
така в його погляді ненависть.
Жало комарине.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1198, арк. 2)
СКОВОРОДИНІВСЬКІ ФРАГМЕНТИ"
[1. СУПЕРЕЧКА З ЧЕНЦЯМИ]
Ієрон:
Ні, справді.
Нехай ти нас, ченців, не любиш,
нехай ти маніхействуєш і Нову Людину
знічев'я мрієш утворити.
(Сковорода загруз бровою)
Але скажи — ти ж маєш бога?
(Сковорода всміхнувсь)
Невже нічого він тобі не каже,
що край наш унія терзає,
що наш народ — це жертва рання?
Сковорода:
На фоні сміху рококо?
На тлі байдужого пізнання?
Ієрон:
Чи, може, ти, глухим дзвонивши, й сам уже
оглух навіки?
Сковорода:
До кого говорить таке, до ко'—?
Я ж в а м дзвоню, я ж вам дзвоню, каліки!
Ви ж той народ обплутали
обрядами, послушенством, царем,
з дворянством хитрим перемітили,
церковними землями його у рабство закріпачили,
а зверху ще й богом придушили — на!
лежи, мій рідний, богоносний.
Хмельницького забули? — стережіться!
А цей рідний, богоносний —
ви чуєте? — встає! Колись-таки устане —
і отоді вже вам буде саксаган.
Тут твердо кашлянув Кирило
і так немовби пі до кого,
а сам, як шулий віл,— униз забуцав,
тенором, як по воді талапнув:
— Ну от між нами й розмир!
А чого?
Ми ж тільки взяли тебе на спит —
чи підеш з нами.
Не підеш у єпископи —
виходить, ти не наш
і нічого тараракать.
Ми ж, хоч і думаєм з тобою розмаїто,
а прийшли до тебе, як до свого.
Ти ж весь час
як на бруску нас тримаєш.
Правду отець Досифей казав.
(Оріхові голови вколючились з усіх боків в Сковороду і ждали,
що він скаже)
Від песподіваної думки
Сковороду немовби аж підкинуло! —
але тут раптом блиснуло
і все підскочило й засяяло, як мисль,
лише тенор ні на мить
не вгавав,
як талалай:
— Так де ж тоді шукать нам правди, де?
— ...я тут, тут, тут,—
затріпотіло в листі
(Грім десь ледве, стороною)
і ще раз навхрест блиснувши, як в комедіях
Арістофана,
перед тобою сміх душить свій почало —
ой, клобуки, та перестаньте ж!..
Я виливаю, власне, вирізую,
не з воску, а з міді та каменю.
Сміх.
Ви ножі, а я брусок,
і я гостритиму вас,
аж поки не перегострю!
Я вирізую пе з воску,
а з міді та каменю —
і мій жереб — з голяками—
[2. ПРОЗРІННЯ]
...І переповнився Сковорода ненавистю до тих,
кого раніш немов не помічав
эа своїм богом, аа гармонією,—
Лиэавета, любительниця муз і Малоросії,
гетьмани й гетьманчики, що раді
свій народ продать за титул, за садибу,
і всі пани і присно з ними сущії
під мудрим скіпетром премудрої
Катерини,—
о, як усіх він ненавидів, звірів неситих,
лютих звірів!
[3. СКОВОРОДА У КИЄВІ. ПЕРЕД ПОВСТАННЯМ]
За пустирями — бастіон
бупдючпо-високо у небо цілив.
Під ним — Золоті ворота.
Засипані були землею,
як і вся воля, що з козаками крізь них
проходила.
Пішов ліворуч,
де древні вали,
крізь Львівські ворота
у нижній Київ.
Софія вслід йому ревниво заблищала.
А скрізь по Києву,
мов заворушення якесь,—
і шепотіли люди, прислухаючись до ревища,
хто радісно, хто з жахом:
хлоп?
не буде хлоп!
[4. СКОВОРОДА У КИЄВІ. ПЕРЕД ПОВСТАННЯМ.
ЗАРАЗ ГРИМНЕ...]
І мовчки злилися гармати на чернь,
в якій фітіль от-от, здається, догоряв...
Так смішно стало, як почув лірника,
що співав його псальму
про мир душевний,
про птицю-голубицю.
Як він далеко тепер від цього.
Наростай, могутня хвиле!
Знеси, зруйнуй, поглинь,
потопи білу гниль!
[5. ПОВСТАННЯ]
...А за Голосієвом раз по раз бухало
і розбухало,
і хтось клепав у міліони кос
і підтинав бур'ян
один за одним
у ручку —
ану лиш разом —
раз!
[6. РОЗДУМ СЕРЕД НОЧІ]
Світ спить,
а ми його піснями заколисуєм:
сни... спи... місце добре, нічого боятись!
О горе мені, книжнику і сладкопівцю —
земля колись устане й попитає:
а ти для мене що зробив?!
[7. БОГ]
А бог один,
і, може, там якраз,
де ту гармонію розбито.
(Розум,
о розум хай буде нам богом!)
[8. СМІХ]
"Краще б ти сміявся,
як... як всі...
А то..." —
(Ішов 1 — над вухом сміявсь Вольтер — оглянувся Сковорода —
нікого!)
І танцювали вкруг дерева,
хрести кривилися на банях,
і сама дзвіниця, в боки взявшись,
ух, як пішла, та ух пішла!
Туп! Туп!
вогко, тало
засміявся пан Туптало.
* * *
...Тупотить прозорим степом,
копотить,
тупо-тупо-тупотить...
Тут з-за хмари сонце вийшло
та як приснуло у сміх!
Засміялись виднокруги,
затрусилися од сміху
і озера, і ліси...
А трава — то вже й не може —
досміялася до того,
що від реготу зів'яла,
перегнулась і тремтить.