Секлетія Лазарівна. Що "не відомо"? Та ви думаєте, що вони пристануть на цей проект? А чому ж досі ні одної статті про це немає? Га?
Захар Назарович. Мені сам Анатолій Олександрович казав, що... що він вітає цю ідею, що він пристає до нас.
-*"С еклетія Лазарівна (посміхнувшись). Ну, то ждіть. Я більше нічого не скажу. Я знаю тільки одно: ми повинні самі вести цю справу. Вони хоч і внесли ідею співочих товариств, а виконать її не зможуть. Де? Хто буде її виконувать? Чи в них єсть зв'язки з селянами? Ми виконаємо її. От що! І виконаємо, бо ще не одірвалися від народу. Ми його знаємо, і він нас знає. Хіба я не так говорю. Євмене Симоновичу?
Тихенький. Я цього не кажу, Секлетіє Лазарівно.
Секлетія Лазарівна. Ще б не хватало, щоб ви це сказали.'От було б уже добре! (До Захара Назаровича й Оксани). Я бачу, що ви мало ще людей наших знаєте. Такої нації в світі немає. От що я вам скажу. Ледачі, неро-бітники, боягузи, зависливі, себелюби. А розпуста? А молодь наша? А література її? Одне сміття, порнографія, сороміцьке щось. От до чого дожилася Україна! Почитайте наших молодих. Боже милосердний, спаси й помилуй нас! Стидно в сімейнім колі читати, що вони пишуть! А живуть як! Ой, що діється! Та й чого ждати від тих дітей, у яких такі батьки. Які діти, такі й батьки. Не хвалюсь, але за своїх дітей можу тільки бога дякувать, що поміг мені виховать їх по-людському. Бережіться, панно, наших молодих, ой бережіться! Скаламутять душу, забруднять оті модерністи, оті бернштейнівці всякі. (До Захара Назаровича). Подумайте: законний шлюб для них — то вже сором. Ну, що ви скажете? То тільки й гарно, як живуть неначе пси погані. Фу! (Плює).
Входить Кость, одягнений.
Секлетія Лазарівна. А що це ти, сину, ідеш кудись?
Кость. Треба, мамо, в університет, на реферат. Прошу, панове, мені вибачити, але діло перш усього.
Захар Назарович. Звичайно, звичайно. (Прощається).
Секлетія Лазарівна. Та, може, воно не таке вже нагальне, то посидів би з нами?
Кость (дивиться на годинник). Ох, не можу. Рівно о восьмій мушу вже бути. Бувайте здорові. (Стискує всім руки й поспішно виходить).
Секлетія Лазарівна. От, колись дурницями займався, есдеком був, а тепер, слава богу, одна наука в голові.
Гаврило Іванович. Все йде, все минає, га-га! Захар Назарович (задумано). Хм! Я не думав, що тут так...
Тихенький. Що ж це не приходить ніхто? Оксана. Здається, й Карпа закликано? Тихенький. Аякже...
Оксана (більше до Секлетії Назарівни). Мені здається, що цей Карпо теж близько стоїть до цих модерністів? Наскільки я винесла з розмов з ним.
Секлетія Лазарівна. О, це теж птичка! Звичайно, його можна ще направити на правильну путь. Нам треба-таки слідкувати за мораллю народу. Він нахватався всяких ідей у есдеків та іншої пакості.
Оксана (невинно). А чого, власне, його скрізь закликають. Цікавляться ним?
Секлетія Лазарівна. Бачите, він хлопець розумний. Це що й казать. І таки освічений, хоч і робітник. Він же механіком у Михалевича на заводі. (Оксана хитає головою, немов уже знає все). Ну й великий вплив має на всіх робітників. От Михалезич і гріє його коло себе. А щодо моралі, то й він птичка хороша, хоч і виглядає таким посни-ком.
Тихенький (соромлячись, але силуючи себе бути галантним). Панно Оксано! Може б, ви щось заспівали нам, поки зійдуться люди? Дуже... приємно було б послухати вас.
Гаврило Іванович (зупиняючись). Оце правда! А заспівайте що-небудь... їй-богу!
Оксана. Та як я там співаю! Я не одмовляюсь, але попереджаю...
Ти х е н ь к и й. Ми зарані раюємо... з вашого співу... ( Соромиться).
Секлетія Лазарівна (підбадьорює його поглядом). А звичайно, заспівайте. У вас такий пречудовий голос. Особливо гарно виходить, як ви співаєте щось з розпачем.
Оксана (підходячи до піаніно, сідає, бере кілька акордів). Ну, добре. (Співає).
Дзвінок.
Гаврило Іванович хутко виходить в сіни й вертається з Кіндратом
Пилиповичем.
Гаврило Іванович. Е, один не злякався. Таки прийшов.
Кіндрат Пилипович (здоровкаючись зо всіма). Хто злякався? Я? Ого! Та ще той рачки десь лазить, хто б мене налякав. Драстуйте. Співаєте? Конспірацію розводите? А вчора? От дурноляпа! Якась псявіра пожартувала, а вони вже й п'ятками накивали. От би спіймать того, хто такими жартами займається, та вперіщить йому гарячих, щоб аж за десятою вулицею скавчав... Та що, більше нема нікого? А де ж Харитоненко, Міщук, Сікач, воша б їм у потилицю?
Секлетія Лазарівна. Сидять на печі та рятують Україну.
Кіндрат Пилипович. Молодці, різав та поров їхню маму. (До Захара Назаровича). Ну, як вам подобаються наші бернштейнівці? Га?
Захар Назарович. Нічого... Звичайно, у кожного свої дефекти...
Кіндрат П и л и п о в и ч. Ге! То ви на своїх-хуторах тільки гадаєте, що тут янголи з неба налетіли. А тут... чимсь іншим пахне.
Гаврило Іванович. Часничком, га-га!
Кіндрат Пилипович. Іменно! (Регоче).
Оксана й Тихенький тихо балакають між собою.
Кіндрат Пилипович. Секлетіє Лазарівно! А чарчину тієї сякої-такої преподобної чи не піднесли б ви мені? Бо я, признатись, прямо з служби та й жерти хочу, як свиня.
Секлетія Лазарівна. А чого ж? Та, може, панове, ще хто-небудь закусив би? Прошу до їдальні. Хай наші молоді побесідують.
Кіндрат Пилипович. Ге! Як? Уже молоді?
Секлетія Лазарівна. Молоді люди... От ви вже!
Кіндрат Пилипович. Так ви так і кажіть.
Оксана (сміючись). Ви розчаровані?
Кіндрат Пилипович. А що ж? Така пара була б, що куди твоє діло.
Секлетія Лазарівна. Прошу, панове, прошу!
Всі, крім Оксани й Тихенького, виходять.
Оксана (потупивши очі). Вам, здається, дуже неприємна ця розмова?
Тихенький (почуває себе дуже ніяково). Мені? О!.. Мені здається, що, навпаки, вам...
Оксана. Ну, я провінціалка... Ви ж знаєте, що в провінції тільки те й думають, щоб вийти заміж.
Т и х е н ь к и й. О, як ви можете про себе таке говорити!
Оксана. Овва! Хіба я що таке? Тільки наслухавшись таких розмов, аж страшно з мужчинами й балакати. Невже й ви такий, як та молодь, про яку говорила Секлетія Лазарівна? Вибачайте, я дуже мало читала ваших творів і не знаю, як ви ставитесь до цієї "пакості", як каже Секлетія Лазарівна.
Тихенький. Я думаю... Я, розуміється, не вважаю себе авторитетом, але в своїх статтях в нашій газеті я висловив таку думку, що це хворобливість, всі ці модернізми, ці моралізми. Словом, намул, так сказать.