Переклад Василя Мисика
ДІЙОВІ
ОСОБИ
Тімон, знатний афінянин.
Луцій
Лукулл > облесливі вельможі.
Семпроній
Вентідій, один із нещирих друзів Тімона.
Апемант, філософ-грубіян.
Алківіад, афінський воєначальник.
Флавій, домоправитель Тімона.
Ф латній'
Луцілій слуги Тімона.
Сервілій
Кафіс
Філот
слуги кредиторів Тімона.
Тіт
Гортензій
Слуги Вентідія,
а також Варрона та Ісідора
(двох кредиторів Тімона).
Троє чужинців.
Старий афінянин.
Паж.
Блазень.
Поет, живописець, ювелір
та купець.
Фріна
> коханки Алківіада.
Тімандра
Вельможі, сенатори, воєначальники, солдати, розбійники і слуги.
Купідон та амазонки в масках.
Місце дії — Афіни та навколишні гаї.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Афіни. Зала в домі Тімона.
Входять різними дверима поет, живописець, ювелір, купець
та інші.
Поет Добридень вам!
Живописець Я рад, що ви здорові.
Поет Давно не бачились. Ну що, як світ?
Живописець Живе й старіє.
Поет Ба, це річ відома.
А от новішого чогось — немає?
Такого, щоб і людська поголоска
Не встигла підхопить? Але дивіться,
Що те багатство діє! Скільки люду
Бере в полон! Купець мені знайомий.
Живописець Я знаю й другого: то ювелір.
Купець О, він достойний муж!
Ювелір Це щира правда.
Купець Прекрасної душі: на світі мало
Таких невтомних, щедрих доброчинців.
Він — незрівнянний.
Ювелір Я приніс клейнод.
Купець О, дайте глянути! Це для Тімона?
Ювелір Якщо з ціною згодиться. Проте...
Поет
(декламує)
"Коли ми зло оспівуєм за плату,
Ми ганьбимо красу рядків чудових,
Яким належить славити добро".
Купець
(поглянувши на коштовність)
Клейнод чудовий.
Ювелір Просто надзвичайний!
Який прозорий, ви лишень погляньте!
Живописець
(до поета)
Ви творите, готуєте посвяту
Великому Тімонові?
Поет Це з уст
У мене вирвалося мимоволі.
Поезія — мов глей: там виступає,
Де родиться. Із кременя вогонь
Не блисне без кресала. Тільки наше
Високе полум'я само із себе
Народжується — й рине, як потік,
Усе змиваючи. А що у вас?
Живописець Картина. Скоро ваша книжка вийде?
Поет Тоді, як присвячу йому. Дозвольте
Поглянути.
Живописець Картина гарна.
Поет Справді!
Прекрасний твір! Чудовий!
Живописець Так... Нічого...
Поет Що за краса! Яка граційна постать!
А в погляді — який могутній розум!
Яка фантазія у складці уст!
І жест німий так легко зрозуміти!
Живописець Тут непогано віддане життя.
А цей мазок? Хороший?
Поет Я сказав би,
Що слід природі вчитися у нього,
Що він живіший від життя самого.
Сценою проходять кілька сенаторів.
Живописець А як багато має друзів він!
Поет Щасливий! Це сенатори афінські.
Живописець Дивіться, ще надходять...
Поет Яка юрба! Який наплив гостей!
В цім начерку намалював я образ
Улюбленця народного, чий вік
Минає у розкошах. На дрібницях
Не зупиняючись, витає дух мій
В випробування морі. Навіть коми
Він задумом недобрим не отруїть,
А лине вгору, як орел безстрашний,
І не лишає сліду по собі.
Живописець Як розуміти вас?
Поет Я поясню.
Ви бачите, як найрізніші люди —
Пусті та легковажні сотворіння
І мудреці суворі — поспішають
Тімонові чим-небудь прислужитись.
Його багатство величезне, добрій
І лагідній душі його підвладне,
Усі серця до нього прихиляє.
Так, так, усі серця! Від хвалія
З облесним поглядом до Апеманта,
Що над усе на світі полюбляє
Себе самого в грязь топтати,— й він
Тімонові вклоняється низенько
І мирно геть іде, кивком Тімона
Вщасливлений.
Живописець Я їх розмову чув.
Поет Так-от: я на горі високій, красній
Фортуну вдав на троні, під горою ж —
Юрбу людей всіх рангів і походжень,
Тих, що на лоні матері-планети
За вищість борються. Вони вп'ялись
Очима у богиню. Одного з них
Я зобразив подібним до Тімона.
Рукою сніжно-білою до себе
Його Фортуна манить — і відразу
Суперників ця ласка повертає
В його рабів і слуг.
Живописець Це вдалий задум!
Мені здається, що така гора
З Фортуною на троні та обранець,
Що з натовпу на поклик виступає
І, голову пригнувши, на крутий
Схил видирається в жадобі щастя,
Могли б знайти і в нашому мистецтві
Належний вираз.
Поет Слухайте ж бо далі:
Ті люди, що були з ним досі рівні
І навіть вищі де в чому, тепер
Біжать за ним, стоять у нього в сінях,
І щось йому нашіптують побожно,
І все освячують — аж до стремен,
І дишуть тільки ним.
Живописець А далі, потім?
Поет Коли ж Фортуна вередлива вниз
Вчорашнього улюбленця повергне,
Уся та челядь, що на верховину
За ним здиралась, навіть рачкувала,
Його спокійно покидає — жоден
Не хоче супроводити невдаху.
Живописець Звичайне діло.
Я можу тисячу картин назвати,
Де витівки підступної Фортуни
Показуються краще, ніж у віршах.
Та мудро ви вчинили, натякнувши
Тімонові, що між людьми нерідко
Високе вниз іде, а підле — вгору.
Сурми. Входить Т і м о н і чемно вітається з усіма. До нього підходить г о
н є ц ь від Вентідія і розмовляє з ним. Луцілій та інші слуги супрово-
дять Тімона.
Тімон Ви кажете, Вентідій у тюрмі?
Гонець В тюрмі, добродію. Він п'ять талантів
Заборгував. Тепер не має чим
Задовольнить жорстоких кредиторів.
Уклінно просить він, щоб написали
Ви тим, хто посадив його. Інакше
Йому кінець.
Тімон Вентідій благородний!
Я все зроблю. Не з тих я, хто в біді
Напризволяще друга покидає.
Я знаю, він достойний допомоги.
Я борг сплачу і визволю його.
Гонець Ви зобов'яжете його навіки.
Тімон Привіт йому! Я з грішми не загаюсь.
Як вільним стане, хай до мене прийде:
Бо мало раз підтримати слабого,
А треба й потім помогти. Прощай!
Гонець Бажаю щастя, ваша честь.
(Виходить)
Входить старий афінянин.
Старий афін. Тімоне, вислухай!
Тімон Що скажеш, батьку?
Старий афін. У тебе є слуга Луцілій.
Тімон Є.
І що ж?
Старий афін. Найблагородніший Тімоне!
Хай прийде він сюди.
Тімон Він є тут чи немає? Гов, Луцілій!
Луцілій
(підходить)
До ваших послуг, пане.
Старий афін. Цей чоловік, Тімоне, твій слуга,
Унадився вночі в мій дім. Ощадно
З юнацьких літ я жив — і от тепер
Достаткові моєму подобає
Гідніший спадкоємець, аніж той,
Хто бігає з підносом.
Тімон Так. Що ж далі?
Старий афін. У мене тільки й роду, що дочка.
Я їй покину все моє надбання.
Вона гарненька й саме на порі.
Я грошей не жалів — і щонайкраще
їй виховання дав. Та твій слуга
На неї важить. Я благаю, пане,
Заборони йому ходить до неї.
Я й сам просив його, одначе марно.
Тімон Це чесний хлопець.
Старий афін. Хай чесно ж і поводиться. Бо чесність
Сама в собі ховає нагороду —
І ні до чого їй моя дочка.
Тімон А він до серця їй?
Старий афін. Можливо, й так.
Адже вона ще зовсім молоденька.
З своїх палких минулих літ ми знаєм,
Як легковажить молодість.
Тімон
(до Луцілія)
Ти любиш
його дочку?
Луцілій Ми любимося, пане.
Старий афін. Як без моєї згоди поберуться,
Клянусь богами, відпишу я все
Якому-небудь старцеві сліпому,
А їй не дам нічого.
Тімон А як рівний
Посватає, що ти даси за нею?
Старий афін. Дам три таланти — й згодом все, що маю.
Тімон Цей чоловік давно у мене служить.
Ціною невеличкого зусилля
Я можу підвести його на ноги,
Бо так велить нам совість. Віддавайте
Свою дочку. Я стільки дам за ним,
Як ви за нею. От і врівноважим.
Старий афін. Заприсягнись— і я на все пристану.
Тімон Я присягаю честю. Ось рука.
Луцілій Я вдячний вам, добродію. Віднині
Усе, що я придбаю й заслужу,
Належатиме вам.
Луцілій і старий афінянин виходять.
Поет Прийміть цей твір і побажання щастя.
Тімон Я вдячний вам. Зустріньмося пізніше.
Лишайтесь тут. А що у вас, мій друже?
Живописець Картина. Я благаю вашу милість
її прийняти.
Тімон Я люблю картини.
Вони від правди майже не відходять.
Бо з того часу, як безчестя в душу
Людську проникло, тільки поверхово
Ми зберігаємо людини образ.
Таким його ми бачим на портретах.
Ціную твір ваш — а що правда це,
Самі побачите. І ждіть від мене
Запрошення.
Живописець Хай бережуть боги вас!
Тімон Бажаю щастя. Руку! Ми сьогодні
Обідаємо разом.
(До ювеліра)
Ваш рубін
Оцінено.
Ювелір Знецінено? О боже!
Тімон Ні, навпаки, захвалено без міри.
Якби ціна його відповідала
Тим похвалам, я б розорився зовсім.
Ювелір Добродію, ціна його не вища
За ринкову. Ви знаєте, звичайно,
Що кожній речі вартість додає
її володар. Вірте слову, пане,
Що ви підвищите ціну рубіна,
Коли на вас він буде.
Тімон Смієтесь!
Входить А п є м а н т.
Купець Ні, ваша милість, він сказав те саме,
Що всі говорять.
Тімон Гляньте, хто прийшов!
Ви хочете, щоб вилаяли вас?
Ювелір Як нас, то й вас.
Купець Він не щадить нікого.
Тімон Люб'язний Апеманте мій, добридень!
Апемант Щоб став люб'язним я, діждися дня,
Коли ти станеш сам у себе псом,
А ці плутяги — чесними.
Тімон Плутяги?
Ти ж їх не знаєш!
Апемант А хіба вони не афіняни?
Тімон Афіняни.
Апемант Тоді я не каюся, що так назвав їх.
Ювелір Ти знаєш мене, Апеманте? .
Апемант Тобі відомо, що знаю: я ж сказав, хто ти такий.
Тімон Ти гордий, Апеманте.
Апемант 1 найбільше — тим, що не подібний до Тімона.
Тімон Куди ти йдеш?
Апемант Хочу відірвати голову одному чесному афіняни-
нові.
Тімон Це злочин, за який доведеться вмерти.
Апемант І вмру, коли закон карає смертю за те, що не-
можливо зробити.
Тімон Як тобі подобається оця картина, Апеманте?
Апемант Дуже, бо від неї немає ніякої шкоди.
Тімон А правда, той, хто намалював її,— митець?
Апемант Той, хто зробив самого живописця, ще кращий
митець, хоч то була й брудна робота.
Живописець Собака!
Апемант Твоя мати однієї породи зі мною; хто ж вона,
якщо я собака?
Тімон Прийдеш до мене обідати, Апеманте?
Апемант Ні, я не їм вельмож.
Тімон І не треба, а то розсердиш дам.
Апемант О, якраз вони і їдять їх: тому й животи у них
більшають.
Тімон Це непристойний натяк.
Апемант Він пристав до тебе. Візьми його за свою працю.
Тімон Як подобається тобі оцей рубін, Апеманте?
Апемант Менше, ніж мені подобається чесність, а вона не
коштує нам анічогісінько.
Тімон Як ти думаєш — скільки він вартий?
Апемант Він не вартий того, щоб я про нього думав. Ну,
що скажеш, поете?
Поет А ти що скажеш, філософе?
Апемант От і збрехав. Усе брешеш.
Поет Хіба ти не філософ?
Апемант Філософ.
Поет Отже, я не збрехав.
Апемант Хіба ти не поет?
Поет Поет.
Апемант Отже, ти брешеш. Заглянь у свій останній вірш,
де ти показуєш Тімона достойною людиною.
Поет Це не брехня. Він справді такий.
Апемант Авжеж, достойний тебе й того, щоб платити за
твої твори. Той, хто любить лестощі, достойний облесника. О небо,
якби я був вельможею!
Тімон Що б же ти зробив тоді, Апеманте?
Апемант Те саме, що робить Апемант тепер: ненавидів би
вельможу всім серцем.
Тімон Як! Ненавидів би себе самого?
Апемант Еге ж.
Тімон За віщо?
Апемант За те, що, ставши вельможею, втратив би свою
злість.
(До купця)
Ти купець?
Купець Купець, Апеманте.
Апемант Хай же погубить тебе твоя торгівля, якщо цього
не зроблять боги!
Купець Якщо мене погубить торгівля, де означатиме,
що мене погубили боги.
Апемант Торгівля — твій бог, і хай твій бог тебе й по-
губить!
Сурми. Входить слуга.
Тімон Хто там сурмить?
Слуга Прибув Алківіад із товариством.
Усі на конях. їх десятків зо два.
Тімон Прийміть усіх і проведіть до нас!
Кілька слуг виходять.
(До живописця)
Обідайте зі мною, залишайтесь,
Аж поки я віддячу вам. А потім
Покажете картину.
(по гостей)
Дуже радий
Вас бачити!
Входить Алківіад з товариством.
Ласкаво прошу, пане!
Вони вітаються.
Апемант Бач, бач які! Хай вам усохнуть ваші
Гнучкі коліна! й крихітки любові
Нема у цих плутяг медоточивих,
Зате люб'язності — аж надто. Людство
Перевелось на мавп.
Алківіад Добродію, я так жадав вас бачить!
І так спішу удовольнить цікавість
Очей своїх!
Тімон Я щиро вас вітаю!
І, поки вкупі ми, хай швидко лине
В легких забавах час! Будь ласка, друзі!
Усі, крім Апеманта, виходять.
Входять двоє вельмож.
1-й вельможа Яка тепер пора дня, Апеманте?
Апемант Пора бути чесним.
1-й вельможа Це годиться для всякої пори.
Апемант Тим гірше для тебе, що ти прогаяв її.
2-й вельможа Ідеш на бенкет до Тімона?
Апемант Авжеж. Подивитися, як страви підживлюють
шахраїв, а вино гарячить йолопів.
2-й вельможа Ну, бувай здоров, бувай здоров!
Апемант Ти пошився в дурні, побажавши мені здоров'я
двічі.
2-й вельможа Чому, Апеманте?
Апемант Приберіг би одне побажання для себе, бо я то-
бі здоров'я не побажаю.
1-й вельможа Щоб ти пропав!
Апемант Е, ні, цього не дожидай. Краще попроси про це
свого друга.
2-й вельможа Геть, кусливий собако! Бо я викину тебе звідси!
Апемант Я тікатиму від тебе, як собака від ослячих ко-
пит!
(Виходить)
1-й вельможа Людиноненависник! Що ж, увійдем?
Скуштуємо від щедрості Тімона?
Він перевершує саму гостинність.
2-й вельможа Безмежно добрий він. Бог злота, Плутос,
Йому в раби годиться. Семикратно
За послуги він платить. Кожний дар,
Піднесений йому, для дародавця
Рясний приплід дає.
1-й вельможа Ніхто на світі
Не виявляв такого благородства.
2-й вельможа Хай буде щастя завжди з ним. Ну, як,
Увійдемо?
1-й вельможа Гаразд, я йду за вами.
Виходять.
СЦЕНА 2
Там же. Бенкетна зала в домі Тімона. Голосно звучать гобої
Накрито великий стіл. Навколо нього Флавій та інші слуги. Входять
Тімон, Алківіад, вельможі, сенатори, Вентідій та слуги
Після всіх з невдоволеним, як звичайно, виглядом заходить Апемант.
Вентідій Вельмишановний друже мій! Боги,
Згадавши вік мого старого батька,
Послали вічний сон йому. Щасливо
Впокоївшись, він збагатив мене.
І от, з подякою за вашу добрість,
Я позику сьогодні повертаю,
Подвоївши її, бо з ваших рук
Одержав я свободу.
Тімон ^ Ні, нізащо,
Мій добрий друже! Ти погано знаєш
Мою любов. Я дав, а не позичив.
А хто наважиться сказати "дав",
Коли назад він одбере дарунок?
Наслідувати деяких великих
У грі такій не смію. Біля злота
Здається доброчинністю й підлота.
Вентідій О благородство!
Тімон Друзі! Етикет
Придумано для того, щоб прикрасить
Фальш і байдужість, ту нещиру добрість,
Ту ласку, що, не встигши проявитись,
Вже кається. Він не потрібен там,
Де справжня дружба. Я прошу, сідайте!
Бо більше любить вас моє багатство,
Ніж я його люблю.
Всі сідають.
1-й вельможа Ми розсудили так давно, Тімоне.
Апемант Ого-го-го! То ви судили? Отже,
Й повісили?
Тімон А, Апемант? Вітаю.
Апемант Ні, не вітай, бо я прийшов для того,
Щоб вигнав ти мене.
Тімон Ех, ти, нечема!
І розмовлять по-людському не хочеш?
Ти гідний осуду. Я чув, панове,
Що ira furor brevis est *, оскільки
Його ми завжди бачимо сердитим,
То хай він сяде за окремий стіл,
Бо товариства він не полюбляє,
Та й не пасує сам до нього.
Апемант Сяду
Я біля тебе. І попереджаю,
Що я прийшов сюди спостерігати.
Тімон Байдуже. Ти — афінянин і тому — бажаний гість.
Я не хочу силувати тебе. Хай краще мій обід примусить тебе по-
мовчати.
Апемант Плюю на твій обід! Я подавлюсь ним,
Бо я притакувать тобі не хочу.
Боги небесні! Скільки тут народу
Жере Тімона, а Тімон цього
* Гнів — коротке божевілля (латин.).
Не хоче бачити! Мені досадно,
Коли я бачу, як вони вмочають
Свій хліб у кров його. А він, безумець,
Ще й приохочує!
Дивуюся, як можна вірить людям?
Не слід би за столом ножі давати,
Бо це невигідно і небезпечно.
Цьому є сила прикладів. Он той,
Що поряд сів, і хліб з Тімоном ділить,
І випиває з однієї чари,
Його убив би радо, всі це знають.
Великим бувши, я, п'ючи, старався б,
Щоб не зарізали мене в гостині.
Вельможі й пити в панцирі повинні.
Тімон Здоров'я ваше, друзі! Й хай круг столу
Ця чаша піде!
2-й вельможа Ви її направте
Сюди, добродію!
Апемант Сюди направте! Цей знає смак! Не пропустить
черги! Ці заздоровні тости нароблять лиха й тобі, і твоєму ба-
гатству, Тімоне.
Та що штовхне у гріх мене, слабкого?
Водичка скромна в грязь не пхне нікого.
І харч моя — без зайвої присмаки:
Але богів занедбують гуляки.
(Молиться)
Боги! Не грошей і не раю
У вас для себе я благаю!
Даруйте, що не вірив я
Листам і клятвам шахрая,
Сльозам повії записної,
Зубам собаки нишкової,
Тюремнику, що держить нас,
І другові в недобрий час!
Грішить багач гоноровитий,
А я зелинку з'їв — та й ситий.
(їсть і п'є)
Бажаю здоров'я тобі, добросердий Апеманте!
Тімон Серце твоє, Алківіаде, тепер, мабуть, на полі
бою?
Алківіад Моє серце завжди готове служити тобі, Тімоме.
Тімон Ти волів би, звичайно, бути на сніданку у во-
рогів, аніж на обіді у друзів?
Алківіад Немає кращої страви, як ворог, що спливає кро-
в'ю! До такого бенкету я запросив би свого найкращого друга.
Апемант Добре було б, якби всі оті підлизи стали твоїми
ворогами. Щоб ти міг забити їх і запросити мене на обід.
1-й вельможа Як би нам хотілося, Тімоне, щоб ти хоч раз
випробував наші серця і щоб ми могли хоч невеликою мірою до-
вести тобі свою безмежну відданість. Це було б велике щастя
для нас.
Тімон О мої добрі друзі! Я певен, що мені заповідано
від самих богів скористатися при нагоді вашою допомогою! Інак-
ше як би ви могли зватися моїми друзями! Хіба з-поміж тисяч
людей заслужили б ви прекрасне ім'я друзів, якби не були част-
кою мого серця? Не раз я сам із собою говорив про вас більше,
ніж вам дозволила б сказати ваша скромність. От наскільки я
впевнений у вас. "О боги! — думав я.— Навіщо здалися б нам дру-
зі, якби ми ніколи не мали потреби в них? Вони були б найнепо-
трібніші з усіх земних істот, якби ми ніколи не зверталися до них
по допомогу, і скидалися б на чудові музичні інструменти, що ви-
сять у футлярах на стіні і бережуть для себе свої звуки. Ах, як
часто мені хотілося стати біднішим, аби тільки зменшити відстань
поміж нами! Ми народилися для того, щоб чинити добро людям.
І що ми можемо з більшим правом назвати своєю власністю, як
не маєтності наших друзів! О, яке це щастя, коли стільки людей
можуть, як брати, розпоряджатися багатством один одного! О ра-
дість! Нетривка радість, яка зразу ж поступається перед сльозами!
Я почуваю, що очі мої не можуть затримати вологу. Я хочу забу-
ти про свою слабкість — і п'ю за ваше здоров'я.
Апемант Ти плачеш, Тімоне, щоб примусити їх пити.
2-й вельможа Отак і в нас в очах — спахнула радість
І, як дитина, залилася слізьми.
Апемант Хо-хо! Дитинка прижитна, як видно!
3-й вельможа Мене ви дуже, дуже зворушили!
Апемант Іще б пак!
Фанфари.
Тімон Що це значить?
Входить слуга.
Ну, що скажеш?
Слуга З вашої ласки, пане, кілька жінок просять впу-
стити їх сюди.
Тімон Жінок? Чого їм треба?
Слуга 3 ними прибув гонець, пане, якому доручено
повідомити про їхнє бажання.
Тімон Впусти ж їх, будь ласка.
Входить Купідон.
Купідон Привіт тобі, господарю достойний!
І вам, що ласки щедрої його
Тут заживаєте! П'ять почуттів
Вважають владарем своїм Тімона:
Смак, слух, нюх, дотик за твоїм столом
Наситились — тепер вони зі мною
Прийшли твій зір потішити собою,
Тімон Я дуже радий. Хай вони заходять.
Музики, грайте!
Купідон виходить.
1-й вельможа От бачите, Тімоне, як вас люблять!
Музика. Входить Купідон з дамами, замаскованими під амазонок. В ру-
ках у них лютні. Вони танцюють і грають.
Апемант Гай-гай! Що за пихате марнолюбство!
А танець! А жінки оці безумні!
А все життя це пишне — не безумство,
Як порівняти їх моїм окрайцем?
Ми для розваги ладні й одуріти!
Ми лестимо багатим, що нас поять,
А в старості до лестощів своїх
Домішуємо заздрість і зловтішність.
Як не самі розбещені, так інших
Розбещуєм. А хто у домовину
Зневагу друзів не бере з собою?
Боюся, що й мене ці ноги жваві
Колись притопчуть. Адже так у світі
Ведеться: перед сонцем, що сідає,
Свої ворота кожен замикає.
Гості підводяться з-за столу і з великою шанобою оточують Тімона. Щоб по
казати свою любов до нього, кожен вибирає собі амазонку, і потім пари деякий
час танцюють під звуки гобоїв.
Тімон Ви нас розважили, прекрасні дами,
Прикрасивши бенкет наш, у якому
Було б наполовину менше втіхи.
Ви блиск і гідність принесли з собою
І збагатили задум мій. За це
Я вдячний вам.
1-а дама Це зависока похвала, Тімоне.
Апемант Так, зависока, бо тільки цим ви й хороші, а все
інше у вас — гидота, об яку й рук не хочеться поганити.
Тімон
(дамам)
На вас бенкет окремий жде. Будь ласка,
Заходьте й почувайтеся як дома.
Дами Ми дуже вдячні.
Купідон і дами виходять.
Тімон Флавію!
Флавій Я тут.
Тімон Подай шкатулу!
Флавій Зараз!
(Убік)
Знов клейноди!
Він супротивного не любить слова,
А то б сказав йому, єй-єй, сказав би,
Що й сам спротивишся ти людям, пане,
Як в скринях у твоїх добра не стане.
Якби й позаду щедрість очі мала,
Людей би добрих доля не ламала!
(Виходить)
1-й вельможа Де наші люди?
Слуга — Тут ми, ваша милість.
2-й вельможа Негайно коней!
Входить Флавій зі шкатулою.
Тімон О любі гості! Зачекайте трохи!
(До одного з гостей)
Прошу я ласки вашої — погляньте
На цей рубін! Прийміть його й носіть,
Мій добрий друже!
1-й вельможа Ви мені вже стільки
Надарували...
Всі Як і нам, Тімоне.
Входить слуга.
Слуга Вельможі із сенату, ваша милість!
Вони вже спішились і йдуть сюди.
Тімон Я дуже радий.
Флавій Ваша милість, мушу
Сказати вам... Це близько вас обходить...
Тімон Мене? Хай іншим разом. А тепер
Подбай про те, щоб краще їх прийняти.
Флавій
(убік)
Не знаю, як це виконать.
Входить 2-й слуга.
2-й слуга Дозвольте, ваша честь, доповісти,
Що Луцій вам прислав, на знак любові,
Дві пари білих коней в срібній збруї.
Тімон Охоче їх прийму. За подарунок
Віддячити як слід!
Входить 3-й слуга.
А ти що скажеш?
3-й слуга 3 вашої ласки, пане, шляхетний Лукулл запро-
шує вас на завтра на полювання і присилає вашій милості дві
пари гончаків.
Тімон Поїду з радістю. Прийміть собак
І добре віддаруйте!
Флавій
(убік)
Що ж це буде?
Він вимагає, щоб приймали всіх
І роздавали щедрі подарунки
З порожніх скринь!
А він і відати не хоче, скільки
У нього в гаманці, й не дозволяє
Мені відкрить йому, що серце в нього.
Як той жебрак, негодне вдовольнити
Свої бажання. Засоби його
Настільки менші за його зичливість,
Що все, що каже він, він каже в борг
І з кожним словом більше в борг залазить.
Такий він добрий, що за власну добрість
Уже проценти платить. Грунт його
Давно вже вписаний у їхні книги.
О, краще б він звільнив мене тепер,
Ніж потім витурив! Біда тому,
Хто з друзями своїми їсть і п'є
І ворогів у них не впізнає!
Я вболіваю серцем за Тімона.
(Виходить)
Тімон Ви кривдите самі себе, занадто
Себе ви понижаєте! Прийміть же
Цю дещицю на знак моєї дружби!
2-й вельможа 3 безмежною подякою приймаю.
3-й вельможа Він — серцевина щедрості!
Тімон
(до 3-го вельможі)
Недавно,
Як я пригадую, ви похвалили
Мого гнідого скакуна, мій друже.
Якщо він вам сподобався, він — ваш.
3-й вельможа Ах, вибачте! Про це не мав я й гадки!
Тімон Ми хвалимо, як вам самим відомо,
Лиш те, що. нам подобається. Мірю
Я вашу дружбу дружбою моєю.
Можливо, що й до вас мені звернутись
Нагода лучиться.
Всі гості Ми будем раді!
Тімон Таке це щастя — вас приймати в себе,
Що я не знаю, чим вас дарувати!
Мені здається, що, якби я міг,
Я б царства роздавав, ні на хвилину
Не спочиваючи. Алківіаде,
Ти — воїн, і тобі фортунить рідко;
Тобі давати — добре діло: ти
Живеш серед мерців, твоя земля —
На бойовищі.
Алківіад Й зовсім неродюча.
1-й вельможа Ви так зобов'язали нас...
Тімон ' Не менше
І ви мене.
2-й вельможа Такий ви дорогий нам...
Тімон Всім серцем ваш. Гей, дайте світла! Більше!
1-й вельможа Бажаєм вам багатства, щастя, слави!
Тімон Я радий вам служити.
Всі, крім Апеманта й Тімона, виходять.
Апемант Що за тиск!
Чи не задорого тобі, Тімоне,
Стає їх вихиляння церемонне?
О дружбо, дружбо, що ти за барліг
Сердець фальшивих, вихилястих ніг!
А дурні за уклін скарби дарують!
Тімон Якби ти так не супивсь, Апеманте,
Й до тебе добрий був би я.
Апемант Ні, мені не треба нічого. Бо якби я дав себе
підкупити, іікому було б лаяти тебе, і ти став би грішити ще
більше. Ти так багато роздаєш, Тімоне, що скоро, мабуть, і самого
себе віддаси в заставу. Навіщо ці бенкети, пишність, оцей пустий
гонор?
Тімон Ну, як ти знову починаєш мене картати за ці
товариські зібрання, я не хочу тебе слухати. Прощай — і повер-
тайся з іншою піснею.
(Виходить)
Апемант Ну, гаразд. Ти не слухаєш мене? То й не слухай.
Я небо перед тобою зачиню.
Чом люди слух від правди відвертають,
А лестощі так радісно вітають?
(Виходить)