Переклад Олександра Жомніра
ДІЙОВІ
ОСОБИ
Цимбелін, король Британії.
Клотен, син королеви від першого шлюбу.
Постум Леонат, чоловік Імогени.
Беларій, вигнаний британський вельможа, що
переховується під іменем Моргана.
Гвідерій Цимбелінові сини; вони ж Полідор і Кадваль,
Арвіраг нібито сини Беларія
Філаріо
> італійці, знайомі Постума.
Якімо
Француз, приятель Філаріо.
Кай Луцій, римський полководець.
Римський воєначальник.
Двоє британських старшин.
Пізаніо, Постумів слуга.
Корнелій, лікар.
Двоє британських дворян.
Двоє тюремників.
Королева, Цимбелінова дружина.
Імогена, Цимбелінова дочка від першого шлюбу.
Гелена, покоївка Імогени.
Вельможі, придворні дами,
римські сенатори й трибуни, привиди,
ворожбит, музиканти, офіцери, воїни,
гінці та слуги.
Місце дії — Британія і Рим.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Британія. Сад за Цимбеліновим палацом.
Входять двоє дворян.
1-й дворянин Кого ие стрінеш, зиркає спідлоба,
І це, на гріх, передається всім,
Коли придворні вслід за королем
Насупились.
2-й двврянин Що ж трапилось?
1-й дворянин Король
Віддати хоче доньку й щедрий посаг
Синкові королеви — удови,
З якою сам торік побравсь,— а донька
Взяла та й одружилась з іншим хлопцем,
Достойним, та, на лихо, не вельможним.
Король розгнівався на молодят,
Тримає доньку взаперті, а зятя
Жене світ за очі. Всі при дворі
Вдають засмучених, лише король
Уражений до глибини душі.
2-й дворянин Чи то один король?
1-й дворянин Ба не один:
Не менше — той, хто втратив королівну,
Ще більше — королева, що синка
Висватувала ревно. А придворні
Сумні про людське око, справді — раді.
2-й дворянин А то чому?
1-й дворянин Бо той синок — ледащо,
Нікчема із нікчем. Зате юнак,
Що взяв принцесу (себто одружився,
За те й прогнали),— славний молодик,
До рідкісних отих істот належить,
Що обійди весь світ, але не'знайдеш
Нікого впорівень йому — всі інші
Померкнуть проти нього, Далебі,
Ні в кому так щасливо не єдналась
У зовнішності й суті — досконалість.
2-й дворянин Негоже й перехвалювать надмірно,
1-й дворянин В живому безмірі немає меж:
Зібгаєш, а не втиснеш в куцу міру.
2-й дворянин Хто він такий і звідки?
1-й дворянин Кажуть, батько
Його, Сіцілій, у полках служив
Тенанцієвих в час війни, що вів
Старий Касібелан наш проти Риму.
Тоді того Сіцілія прозвали
За мужність Леонатом. Двох синів
Він мав, і ті у битвах полягли
З мечем в руках. За ними й сивий батько,
Від горя занедужавши, не встав.
Була їх ніжна мати саме в тяжі —
Померла від пологів. А дитя
(Про нього ми оце й ведемо мову)
Взяв під свою опіку сам король:
В честь батька ймення Постум Леонат
Дає хлопчині, потім у пажі
Бере собі; про виховання дбає
Та про освіту, як на ті часи,
Найкращу. Хлопець так її вдихав,
Як ми повітря чисте по грозі,
Тому й розцвів ще змалку. А придворні —
Повірите? — його всі хвалять, люблять,
Бо став для молоді зразком; старіші
У ньому бачать дзеркало чеснот,
А кволих і похилих він, мов посох,
Підтримує в путі. А вже найкраще,
Найпереконливіше свідчать, хто він,
Становище, цнотливість, честь і вибір
Принцеси, за яку в вигнання йде він,
2-й дворянин Вже й з ваших слів його я поважаю.
Скажіть, вона у батька одиначка?
1-й дворянин Тепер — одна. Спитали, то й скажу.
Мав ще ж і двох синів король;
їх викрали маленькими із двору.
Як старшому ішов четвертий рік,
А менший був іще у сповитку,
Обидва щезли. Як? Куди? Не знаєм.
2-й дворянин Давно?
1-й дворянин Тому літ двадцять,
2-й дворянин Диво дивне!
Щоб королевичів не вберегли?
Не поспішили з розшуком — і слід
Пропав?
1-й дворянин Хоча безглуздо й неймовірно,
А сталось так.
2-й дворянин Я вірю.
1-й дворянин Відійдім
Набік. Он наближається сам Постум
З принцесою, і з ними — королева.
Виходять.
Входять королева, Постум та Імогена.
Королева Ні, донечко, будь певна: я не з тих
Злих мачух, що про них недобра слава.
Коли моя ти бранка — я даю
Тобі ключі до волі. А за вас,
Мій Постуме, я буду клопотатись
Перед сердитим королем, як тільки
Він охолоне. Ну, а ви, мій любий,
Скоріться волі короля, явивши
Обачну стриманість.
Постум Я так роблю,
Як радить ваша світлість. Вже сьогодні
Я від'їжджаю.
Королева Невимовно жаль,
Що ніжних голуб'яток розлучають!
Хоч небезпечно це, побудьте вдвох,
А я піду собі.
(Виходить)
Імогена Ти ба, яка
Добресенька? Гадюка! Перед тим
Як вжалити, ще й пестить. О мій любий!
Хоча упав на мене батьків гнів,
Проте (не вадить це належній шані)
Мене він не дійма. Ти — у вигнання,
А я годину кожну йду під обстріл
Лихих очей. Лиш мріями про тебе
Я житиму, о мій єдиний скарбе.
Чи стрінемось коли?
(Плаче)
Постум Моя владарко! Люба! Ох, не треба
Так плакати, щоб не взяло й мене
Розчулення, що мужеві не личить.
Знай, де б не був — тобі я найвірніший
З усіх, кого єднає шлюб святий.
Подайсь у Рим, живе там батьків друв
Філаріо, мені з листів знайомий.
У нього зупинюсь. А ти, кохана,
Туди передаватимеш послання,
Щоб їх я пив жагучими очима,
Хоч би вмочала ти перо у жовч.
Знову входить королева.
Королева Благаю вас — розходьтесь: он іде
Король! Хай лють його минає нас.
(Убік)
Його сюди покликать, хай лютує.
Він потім кається, а я прощаю —
За це він щедро платить.
(Виходить)
Постум Час розлуки
Хоч би тягнувсь усе життя, а думка
Про нього все нестерпніша. Прощай!
Імогена Ні! Ні! Побудь іще!
Невже ж так легко кидаєш "прощай",
Немовби вирушав на погулянки?
Ось діамант моєї мами. Серце!
Коханий! Бережи його, аж поки,
Як я помру, ти іншу покохаєш.
Постум Я — іншу? Ні, ніколи!
Кохатиму лише тебе, єдину!
Коли в моїх обіймах буде інша.
Хай ті обійми зціпить смерть! А ти
(надіває собі на палець перстень)
Будь тут, допоки я живу! Кохана!
Коли себе я поміняв на тебе,
Ти втратила багато, А тепер,
Оздобами обмінюючись, знову
Я виграю. Прийми ось цю на згадку!
Хай на замок кохання візьме наше,
(Застібає їй на зап'ястку браслет)
Ось так, моя ти ніжна бранко!
Імогена Боже!
Коли ми стрінемось?
Постум Пожди — король!
Входить Цимбелін з вельможами.
Цимбелін То ти ще тут, нікчемо?! Геть відсіль!
Ще будеш мій обтяжувати двір,
Непотребе, скараю смертю. Геть!
Ти кров мою отруюєш!
Постум Боги
Хай вас благословлять та бережуть
Усіх достойних при дворі, Я йду.
(Виходить)
Імогена І смерть косою так не підтинає!
Цимбелін То, замість молодість вертать, кладеш
Іще тягар років мені на плечі?
Ослушнице!
Імогена Я вас благаю, тату,
Не зводьтеся у гніві, що мені
Байдужий: те, чого зазнала я,
Перебороло геть мій біль і страх.
Цимбелін Не поспитавши? Без благословення?
Імогена У відчаї та безнадії — так!
Цимбелін Одинака моєї королеви
На кого проміняла?
Імогена Слава богу,
Обрала я орла! А то — посмітюх.
Цимбелін Ні,— жебрака, щоб забруднив мій трон!
Імогена Щоб трон сіяв ясніш!
Цимбелін Облудо!
Імогена Пане,
То через вас я Постума кохаю,
По вашій волі ми зростали разом,
Це ви його виховували гідно,
Він і найкращій дівчині до пари.
Побрались ми як рівні.
Цимбелін Божевільна!
Імогена Хай так, в тім божа воля. Ох, чому
Я не пастушка проста? Чом мій Постум —
Не син сусіда-чабана!
Знову входить королева.
Цимбелін Дурненька!
(До королеви)
Я їх застав удвох. Чому веління
Моє порушуєш? Замкни її
И не випускай!
Королева Ох, угамуйтесь! Мир вам.
Ну, годі, годі, доню. Ви, наш пане,
Залиште нас. Примирливіші будьте,
Я вас прошу.
Цимбелін Нізащо! Хай вона
Зів'ялить вік свій день за днем по краплі
І здуру вмре!
(Виходить разом з вельможами)
Королева
(до Імогени)
І нащо сперечатись?!
Входить П і з а н і о.
Ось, доню, ваш слуга. Які новини?
Пізаніо їх світлість Клотен, син ваш, із мечем
Накинувсь на мойого пана.
Королева Ой!
Не покалічились?
Пізаніо Ні, слава богу,
Бо мій хазяїн грався, а не бився,
Та й не сердитий був. їх розняли.
Королева Це добре.
Імогена Син ваш, друг мойого батька,
Ще й на вигнанця цькованого меч
Здіймає! Ну ж і доблесть! От якби
Я там була, то шпилькою штрикала б
Того, хто задкував.
(До Пізаніо)
Тобі хазяїн
Переказати щось велів?
Пізаніо Мене він
Лишає тут. Іди, мовляв, до неї —
До вас би то — і вірно їй слугуй,
Коли вона захоче.
Імогена Ти мені
Упам'ятку як відданий слуга,
Я впевнена — не підведеш.
Пізаніо Спасибі,
Величносте, на добрім слові.
Королева Доню,
Ходімо прогуляємось!
Імогена
(до Пізаніо)
Біжи
Та проведи хазяїна на пристань.
Коли він відпливе, спіши до мене —
Про все розповіси. Гляди ж, не гайся.
Виходять.
СЦЕНА 2
Майдан.
Входять Клотен і двоє вельмож.
1-й вельможа Раджу вам, пане, поміняти сорочку: в запалі бій-
ки ви так упріли, що ваше тіло парує, наче жертвоприношення,
і дух із вас — ого який! От що то здоров'я!
Клотен Коли на сорочці кров, то поміняю. Ну, як? Я його
покалічив?
2-й вельможа
(вбік)
Де там! Ти йому надокучив.
1-й вельможа Покалічив? Коли ні, то мечі для його тіла — все
одно, що перехожі для вулиці: гасають туди-сюди, а їй хоч би що.
2-й вельможа
(вбік)
Його меч — наче боржник: знай задкував по за-
двірках.
Клотен От негідник! Не встояв переді мною!
2-й вельможа
(вбік)
Устоїш! Забігав, щоб побачити тебе спереду.
1-й вельможа Устоїш! У вас землі не міряно, а він відступав
вам ще й ті п'яді, де сам стояв.
2-й вельможа
(вбік)
Там стільки п'ядей, як у тебе океанів. Цуцики!
Клотен Шкода, що нас розняли!
2-й вельможа
(вбік)
Шкода! А то було б із тебе, дурню, мокре місце,
Клотен І вона ото його любить, а мене не хотіла!
2-й вельможа
(вбік)
Коли обирати достойного — гріх, то її місце в
пеклі.
1-й вельможа Я завжди казав вам, пане, що в неї розум не па*
суе до краси: вивіска сяє, та не висвічує дотепу.
2-й вельможа
(вбік)
Сяйне на тебе — висвітить йолопа.
Клотен Ну, я пішов у свої покої. Ех, жаль, не було гір-
шого побою,
2-й вельможа
(вбік)
Не побили ще одного осла. Таки справді жаль.
Клотен То ходім?
1-й вельможа Я зараз, ваша світлосте.
Клотен Е, ні! Всі разом.
2-й вельможа Слухаюсь, пане.
Виходять
СЦЕНА З
Кімната в Цимбеліновім палаці.
Входять Імогена й Пізаніо.
Імогена Якби-то ти до берега приріс
І міряв море поглядом благальним:
Чи не пливуть до нас листи-вітрила,
Чи, може, десь блукають у дорозі,
Мов смертнику прощення запізніле.
То що тобі він мовив на прощання?
Пізаніо Усе зітхав: кохана та кохана.
Імогена Й виймав хустину?
Пізаніо Цілував її.
Імогена Бач, полотно щасливіше від мене!
І то — усе?
Пізаніо Ні, пані, доки я
Його здаля хоч трохи чув та бачив,
Щораз мені він голос подавав
І знаки: простягав прощально шапку,
То хустку у розпачливім пориві,
Мов неприкаяна його душа
З них рвалася на берег. А вітрильник
Все даленів.
Імогена Чому ж ти не вдивлявся
Йому услід, допоки розрізняти
Міг здалеку, хоч як маленьку пташку?
Пізаніо Вдивлявся скільки сил!
Імогена Була б я там,
То надірвала б очі, доки милий
На кораблі виднівся, наче цятка.
Та що там! Доки зовсім не розтав
У далині. Тоді б я відвернулась
І плакала. Пізаніо мій добрий,
Як ти гадаєш: скоро буде лист?
Пізаніо Та з першою нагодою,
Імогена Мені
І попрощатись не дали.,. А хтіла
Багато що сказати: як до нього
Я думкою літатиму щодня
У самоті в такі й такі години,
І наказала б, хай би присягнув,
Що не піддасться чарам італійок,
І вдосвіта, опівдні та й у північ
Хай би моливсь, як я, щоб молитви
Його й мої стрічалися у небі;
І на прощання між ласкавих слів
Йому до вуст припала б у цілунку,-
Як раптом, мов морозяний борвій,
Нагрянув батько й наші ніжні квіти
Стоптав...
Входить придворна дама.
Дама її величність королева
Звеліла вашій милості прибути
До неї.
Імогена
(до Пїзаніо)
Зробиш так, як я казала,
Та відішлеш. Я мушу йти.
Пізаніо Гаразд.
Виходять,
СЦЕНА 4
Рим. Кімната в домі Філаріо.
Входять Філаріо, Якімо і француз.
Якімо Повірите — ми бачилися ще в Британії, коли
його зірка тільки-но сходила. На нього покладали великі надії і,
кажуть, не безпідставно; але я й тоді не надто поділяв загальне
захоплення, хай там усі його добрі прикмети і були розписані на
ньому пункт за пунктом.
Філаріо На той час і поставою, і досвідом він ще не був
такий змужнілий, як тепер.
Француз Я стрічав його у Франції. Але в нас багато і сво-
їх, що можуть незмигно дивитись на сонце.
Якімо А що він узяв за жінку саму королівну, то її ви-
соке становище підносить і його самого. Не сумніваюсь: на ділі
він зовсім не такий, як розпустили про нього славу.
Француз А потім це вигнання...
Якімо Теж зробило своє: в оточенні принцеси оплаку-
ють їх нещасну розлуку та вихваляють молодого, щоб якось ви-
правдати її вибір; інакше —був би він не такий достойний--'
з доброї слави королівни тільки пір'я летіло б: адже вона поєд-
налася з нахлібником. До речі: а як це він тут примостився коло
вас?
Філаріо Я служив у одному полку з його батьком. Не-
біжчик не раз рятував мені життя, так що...
Входить П о с т у м.
...а, ось і наш британець! Поводьтеся з ним, як
виховані люди нашого кола з достойним чужинцем. І прошу, зна-
йомтеся ближче: це один з моїх шляхетних друзів. Що він справ-
ді такий, нехай з'ясується саме собою, бо не випадає при ньому
багато розповідати.
Француз Пане мій, а ми вже стрічалися в Орлеані!
Постум Так, і відтоді я повік у неоплатному боргу за
ваші милі послуги.
Француз Перебільшуєте, які там послуги! Це мені випала
приємність помирити вас із моїм земляком. Було б жаль, якби
зіткнувшись через дрібничку, ви обоє ризикували життям.
Постум Даруйте, добродію, тоді я ще був молодий ман-
дрівник— отож не міг миритися з тим, що почув, ані керуватись
у вчинках досвідом інших. А втім, і тепер, коли мої погляди ви-
зріли (якщо дозволите так вважати),— думаю, що то не була дрі-
б'язкова суперечка.
Француз Авжеж, коли вже її передали на розсуд зброї,
та ще в таких руках! Не інакше — покалічили б чи й повбивали б
один одного.
Якімо А не дозволено було запитати, що довело до по-
єдинку?
Француз Будь ласка: то була прилюдна спірка, отже,
розповідь про неї, гадаю, не викличе заперечень; чимось схоже
на нашу вчорашню дискусію, коли кожен вихваляв жіноцтво своєї
країни. Так-от: тоді цей добродій урочисто заявив (і брався від-
стоювати це мечем), що його дама вродливіша, чесніша, цнотли-
віша, стійкіша і неприступніша за будь-яку з красунь Франції,
Якімо Отакої! Значить, її нема на світі, або райдужні
погляди нашого добродія досі злиняли.
Постум Ні, вона й досі не відступається від своїх чес-
нот, а я — від поглядів.
Якімо Принаймні не станете ж ви наполягати на них
у нашій країні, на шкоду італійкам.
Постум Коли на те пішло, то й тепер, як і тоді у Фран-
ції, я не збираюсь нічого применшувати в ній, хоча визнаю: в мене
тут не приязнь, а палке захоплення.
Якімо Така краса й така чеснота в одній особі — чи
не забагато це для британської красуні? Якщо вона й перевершує
інших, кого я знаю, як цей ваш самоцвіт у персні ряхтить яскра-
віше від інших, що я бачив, тоді вірю: вона перевершує багатьох.
Але не станемо ж ми проголошувати, ніби в усьому світі нема кра-
щих над цей діамант і над вашу даму.
Постум Я хвалю її не більше, ніж ціную,— так само, як
і мій діамант.
Якімо І як же високо цінуєте?
Постум Над усі коштовності світу.
Якімо Коли так, ваша незрівнянна дама померла або
ви її трошечки переоцінюєте.
Постум Не про це йдеться. Одну коштовність можна при-
рівняти до великих багатств чи великих заслуг і, відповідно, про-
дати чи подарувати. А іншу — не прирівняєш ні до чого. її при-
ймають, як дар богів.
Якімо І боги вам її подарували?
Постум 3 їхньої ласки вона моя,
Якімо По назві можете собі вважати її своєю, але, зна-
єте, бува, й сусідські селезні залітають у чужі ставочки. Та й пер-
стень можуть украсти. Так що в милій парі ваших неоціненних
коштовностей одна нетривка, а друга — нестійка: вправний злодій
і меткий зальотник, диви, й заволодіють цими скарбами.
Постум Нема у вашій Італії зальотника, щоб викрав
честь моєї коханої, якщо в цьому вона, по-вашому, нестійка.
Не сумніваюсь також — не бракує вам і злодіїв; проте я не боюсь
і за свій перстень.
Філаріо Облишмо це, панове!
Постум Від щирого серця! Цьому достойному синьйоро-
ві, спасибі йому, я вже не чужий. Ми відразу й пізнали один од-
ного.
Якімо Побалакав би я з вашою милою дамою разів
у п'ять довше — і вже вона б мені поступилась, а то й віддала-
ся; аби тільки була нагода познайомитися з нею.
Постум Ні! Ніколи!
Якімо Тоді ставлю половину моїх багатств проти вашо-
го персня, хоча це трохи більше, ніж він вартий; б'юсь об заклад
проти вашої довіри до тої дами, а не її честі. Щоб не було обра-
зи, заявляю: можу звести будь-яку жінку на світі.
Постум Ви зловживаєте зухвалими домаганнями, то й не
сумніваюсь: у відповідь дадуть вам те, на що заслуговуєте.
Якімо А саме?
Постум Відкоша! Хоча ваша спроба, як ви її назвали,
заслуговувала б гіршого,— кари!
Філаріо Та годі вже, панове! Завелися з доброго дива.
Хай воно собі погасне, як і зайнялось. Ну, прошу вас: знайомтеся
ближче,
Якімо Усі мої багатства, ще й родинні, заставив би на
підтвердження того, що я сказав!
Постум І яку ж даму ви беретеся спокусити?
Якімо Вашу. Це їй не загрожує, коли ви так упевнені
в її цнотливості. Отож ставлю десять тисяч дукатів проти вашого
персня при умові, що дасте мені рекомендацію до двору тої дами,
аби я мав нагоду хоч двічі порозмовляти з нею. Відтак привезу
відтіля ту саму її честь, що уявляється вам такою неприступною.
Постум На ваше золото і я ставлю золото; перстень ме-
ні дорогий, як палець, він — його частина.
Якімо Що ж, вам, як другові, видніш. Але платіть собі
хоч і мільйон за крихітку жіночої плоті — все одно не вбережете
її свіжості. А втім, бачу: щодо цього вас сповнює якась трепетна
віра.
Постум Вірю, що й ви балакаєте собі так за звичкою,
а в душі не такий баламут.
Якімо Я господар моїх слів і сказане звик стверджува-
ти ділом.
Постум Справді? Тоді позичаю вам свій діамант; потім
вернете. І занотуємо умови. Високі чесноти моєї коханої посором-
лять ваші негідні погляди. Приймаю ваш виклик. Ось вам пер-
стень.
Філаріо Я цього не дозволю!
Якімо Клянусь богами — сталось. Якщо я не привезу
достатніх доказів, що я втішався найпотаємнішими частинами ті-
ла вашої дами, тоді мої десять тисяч дукатів і ваш перстень —•
ваші. Якщо ж не зумію здобути її честі і вона виправдає вашу до-
віру, тоді вона — ваш самоцвіт,— і цей ваш самоцвіт, і моє зо*
лото належатимуть вам. Ви лиш маєте відрекомендувати мене їй
як гостя.
Постум Приймаю ваші умови, і ось вам мої. Коли, по-
вернувшись від неї, неспростовно доведете, що вона вам відда-
лась, тоді ми друзі, а вона не варта нашої суперечки. Якщо ж во-
на лишиться незайманою (себто ваші докази будуть недостатні),-•
тоді, за недостойні погляди й ганебне зазіхання на її честь, ви мені
відповісте мечем.
Якімо Вашу руку — згода! Хай це належно скріплять
у нотаря •" і гайда в Британію, поки наша домовленість гаряча
і не скисла! Піду по золото та замовлю для кожного примірник
угоди,
Постум Ходімої
Постум і Якімо виходять.
Француз Це що — насправді?
Філаріо Синьйор Якімо не відступиться. Прошу, наздо*
женіть їх,
Виходять.
СЦЕНА 5
Британія. Кімната в Цимбелїновому палаці.
Входять королева, придворні дами та Корнелій.
Королева Поки не спала ще роса, пора
Зривати зілля. Не забудьте список!
Де він?
1-а дама У мене.
Королева Швидше!
Дами виходять.
Пане лікар,
Чи принесли ви те, що я казала?
Корнелій Слугую вам, величносте. Воно
ось тух.
(Подає шкатулку)
Та з ласки вашої, прошу
(Це не зухвальство, так велить сумління),
Скажіть: навіщо вам страшна отрута,
Що непомітно, та невідворотно
Веде до смерті?
Королева Дивно, що про це
Пита мій вчитель! Ти ж мене навчив,
Як готувати запашні бальзами,
Що молодість вертають, і настої
Цілющі, й різні вишукані страви,
Так що його величність сам король
За солодощі нас хвалив! Пора нам
Поглибити й розширити науку,
Що ти почав. Ти знаєш: я тямуща
І не чаклунка. Цю твою отруту
Ретельно випробувати потрібно
На різній нечисті (ні, не на людях!),
Що недостойна жить, а вбити — гидко.
Спостерігаючи взаємодію
Отрут з протиотрутами, зростем
В кориснім досвіді.
Корнелій Від спроб таких
Черствіє серце; їх спостерігати
Огидно та шкідливо.
Королева Ет, знайшов
Чим перейматись!
Входить П і з а н і о.
(Убік)
Підоспів лакуза —
Почну із нього: вірний він своєму
Хазяїну, моєму сину — ворог.
(До Пізаніо)
Ну що, Пізаніо?
(До Корнелія)
А вам спасибі!
Ви вільні,
Корнелій
(убік)
Запідозривши недобре,
Вже я подбав, як запобігти лиху.
Королева
(до Пізаніо)
Послухай — щось скажу!
(Розмовляє з Пізаніо)
Корнелій
(Убік)
Нехай вона
Вважає це отрутою. Насправді
Ця злюка в мене узяла дурман,
Що лиш притуплює та присипляє
Чуття. Вона почне морить ним кицьок,
Тоді собак, а потім вище й вище;
І він, неначе смерть, на час замкне
Життєві сили, щоб збудить їх згодом
Зміцнілими і свіжими. Так злудим
її та нанівець зведем облудні
Злоначинання.
Королева
(до Корнелія)
На сьогодні досить,
Ідіть собі.
Корнелій Впокорено слугую.
(Виходить)
Королева Все, кажеш, у сльозах? То як гадаєш:
Коли наплачеться, порозумніє?
А ти обачно їй допоможи.
Як місце дурощів займе розважність
І прислухання до порад зичливих,
Тоді й про те, що син мій вже їй любий,
Мене звісти. І станеш, як хазяїн,
Ні — вищий. Бо від нього відвернулись
І відреклись усі, ще рік — забудуть;
Блукає без постійного притулку,
Без вороття, і кожна переміна
В його житті — це опускання вниз.
Без друзів і родини — мов безверхий
Та без підвалин дім, що з кожним днем
Розвалюється. Вже як пада сам,
На нього не зіпрешся —
(упускає одну з шкатулок. Пізаніо піднімає її)
спотикнешся!
А знаєш, що підняв ти? Ну, гаразд,
Візьми собі. Там ліки чудодійні;
Я ними короля вже п'ять разів
Від смерті рятувала. Ні, бери!
Хай буде це завдатком тих дарів,
Що матимеш, коли своїй ти пані
Відкриєш очі на житейську правду
Від імені свого; то буде пані
За те ще більше цінувать тебе,
А також син мій. Вмовлю короля —•
Високий титул він тобі надасть,
Якого тільки забажаєш. Слухай:
Віддячувать я звикла по заслузі —
Затям собі! Іди поклич тих дам
Та добре обмізкуй мої слова.
Пізаніо виходить.
Хитрющий! Ач, прилип — і не відірвеш!
Хазяїну, бач, служить! Та стовбичить
При ній, немов нагадування й сторож.
Гаразд, нехай моїх скуштує "ліків".
Тоді в її любасика не стане
Рук та очей, що тут йому сприяють.
Коли й вона не схилиться до нас,
То покуштує також,,,
Знову входять Пізаніо й дами,
до смаку!
Що там у вас? Первоцвіт, анемони
І проліски... Несіть в мої покої.
Ну, йди здоров, Пізаніо! Ретельно
Все обміркуєш.
Королева й дами виходять.
Пізанїо Ось що я зроблю:
Скоріш повішуся, ніж відступлюся
Від тих, кому служу й кого люблю!
(Виходить)
СЦЕНА 6
Інша кімната в Цимбеліновому палаці.
Входить І м о г є н а.
Імогена Жорстокий батько, мачуха підступна,
Дурний жених, що сватає заміжню,
І муж вигнанець! Ох, коханий муже,
Ти горенько моє та нескінченне
Терзання! Чом не викрали мене
В дитинстві, як братів? Вони щасливі!
Не виросли в палатах, не страждають
Без радощів простих, як їх сестриця
Замучена. О, як я заздрю вбогим,
Що вільно любляться собі на втіху.
Хто там?
Входять П і з а н і о й Я к і м о.
Пізаніо Тут, пані, з Рима дворянин
Від нашого хазяїна привіз
Листа.
Якімо Ви, пані, бліднете? Ваш муж
У доброму здоров'ї та в безпеці.
(Подає лист)
Крім цього, вам гаряче привітання
Шле на словах.
Імогена Спасибі, добрий пане!
Ласкаво просимо, побудьте гостем
У нас.
(Розпечатує лист)
Якімо
(убік)
Відразу бачу, що фасад
У неї прерозкішний! Як душа
Настільки ж досконала, то програю
За рідкісну жар-птицю свій заклад.
Ні! Сміливість, будь другом, а зухвальство,
Будь зброєю мені! Аби не битись,
Як ті парф'яни, на бігу чи зразу
Не бігти відсіля.
Імогена
(читає)
"Він знаний як дуже шляхетна людина, і його
ласкою я безмежно дорожу.,. Тож прийми гостя належно,., як він
того заслуговує,.. Твій вірний Леонат".
Коли про вас я прочитала вголос,
То серце виповнилося теплом
Та вдячністю від того, що в листі.
Добродію! Від щирої душі
Прохаю: не погребуйте нічим
Із нашої гостинності.
Якімо Спасибі
Вам, ніжна пані! Світе мій! Невже
Безумство пойняло людей?! Природа
їм очі дарувала — відрізняти
Не тільки твердь небесну від землі,
А й камінці дрібнесенькі, подібні
Один до одного. Й ті самі очі,
Предосконалі, раптом не спроможні
Прекрасне і потворне розрізнить!
Імогена Що вас вразило?
Якімо Навіть і не очі!
Бо й павіан, зустрівши двох самиць,
Бридкішу віджене. І не розважність,
Бо й дурень і недоумок розважать
Тут непомильно. Навіть і не хтивість
Непогамовна, бо потворна гниль
Після пречистої краси блювоту
Хоч в кого викличе!
Імогена Скажіть, що сталось?
Якімо Розпалена розпусність (цей бездонний
Казан) спочатку пожира ягняток
Живих, а потім — покидьки і падло.
Імогена Ви — хворі? Помогти?
Якімо Ні-ні, спасибі!
(До Пізаніо)
Будь ласка, ви слугу мого знайдіть,
Заопікуйтесь ним, він безпорадний
Серед чужих.
Пізаніо Я вже збирався сам
Йти пригощать його.
(Виходить)
Імогена Як мається мій муж? Скажіть, здоровий?
Якімо Так, пані.
Імогена І не сумує, правда ж?
Якімо О, ніколи!
Найвеселіший з-між усіх чужинців —
Такий кумедний жартівник! Його
Ми звем "британець-веселун".
Імогена У нас
Впадав він часто в безпричинну тугу,
Якімо Щоб він тужив? Це й уявити важко!
Між нами є француз, чудний мосьє,
Що дома нібито лишив кохану
Й зітхає палко, мов ковальський міх.
То з нього наш британець-веселун
Регоче, аж заходиться: "Рятуйте!
Вмираю зо сміху! — бува, гукає.-
Бо ж хто не зна? Історія од віку,
І анекдоти, й власний досвід наш
Вчать, що таке єсть жінка. Чимось іншим
Вона й не може стати! То за нею
Щоб скиглити, як маєш вільний час?
І запрягатися в ярмо? Ні, дзуськи!"
Імогена Жартуєте, добродію.
Якімо Ні, пані.
Частенько він сміється аж до сліз
З француза у компанії веселій
Та розважає нас. Хай бог простить:
Собі ми часом дозволяєм зайве,
Імогена І він також?
Якімо Не те, щоб він... Але
До кого небеса такі прещедрі,
Тому хоч вдячність слід би появить
І за жону таку, і за таланти...
Дивуюся, і жаль мене бере!
Імогена Кого жалієте, мій пане?
Якімо Друга
Й його дружину добру.
Імогена Чом на мене
Так дивитесь? Хіба я гідна жалю?
Якімо І співчутливих сліз. Бо як же так:
Ховатися від сонця задля втіх
У ямі із недогарком смердючим!
Імогена Добродію, висловлюйтесь ясніше:
За що мене жалієте?
Якімо Не я
Один.,,
Охоче з вами... я хотів сказати
Помстився б... Тільки ж помста — діло боже,
А не моє,
Імогена Вам начебто відоме
Таке, що мушу знати я. Кажіть
Усе, як є, не колобродьте! Сумнів
Нас мучить гірше, ніж болюча правда:
Вона навчає думати і діять
Або зрікатися,
Якімо Якби мені
Дісталося це личко для цілунків,
І руки ваші дотиком єдиним
Мене навіки полонили, й очі
Мої — вчаровані, незмигні — вас
Усю взяли, як чудо, і по тому
Щоб я поліз обслинювати інші
Вуста, зачовгані, неначе сходи
На Капітолії; брав інші руки
У струп'ї та у виразках брехні
І зазирав похітливо комусь
В каправі, каламутні очі, наче
Згоріла свічка лойова, яка
Чадить,— тоді усі пекельні муки
Були б мені покарою.
Імогена Мій муж
Забув Британію?
Якімо І сам себе!
Цю вість про недостойні переміни
Німотністю закована душа
Втаїти б рада, та вуста мої
Чарівність ваша відімкнула.
Імогена Годі!
Якімо Моя ласкава пані! Вашим горем
Уражений, я сам не свій. Красуне!
Корони найяснішої оздобо!
Зв'язалась ти з гультяйством, що купує
Собі за золото з твойого віна
Пістряві витребеньки, тлусту розкіш,
Нікчемні вибрики й чадну розпусту,
Обридливо-гнилотну. О, пометись!
Не дай ганьбить свій королівський рід!
Імогена Помститись?., Як?,. Коли усе це правда
(Що чують вуха — серце відкидає),
Як можу я помститися?
Якімо Коли він
Примушує тебе в холодну постіль
Лягать самій, і ти, неначе жриця
Діани, не зігріта засинаєш,-
Він за скарби твої купує хіть
Невситно обціловуваних шльондр.
Пометись! А я знаряддям помсти стану
Солодкої. Бо я не той відступник,
А твій достойний раб.
Імогена Сюди, Пізаньйо!
Якімо
(підступає до Імогени)
Складу свою покірність на вуста
Ці ніжні!
Імогена Геть! Я проклинаю вуха,
Що слухали тебе так довго! Ти,
Якби приніс мені правдиву звістку,
До цього не доводив би! Ти наклеп
Паскудний ллєш на того, хто далекий
Від побрехеньок цих, як ти далекий
Від честі. Спокушаєш ту, яка
Гидує всім тобою, ніби чортом.
Пізаніо! Сюди! Король, мій батько,
Нехай про все дізнається! Як він
Дозволить знахабнілому заброді
Розперезатися у нас, неначе
У римському борделі,— значить, честь
І двору, й рідної дочки — ніщо
Для короля! Пізаніо, скоріше!
Якімо О! Ти щасливий, друже Леонате!
Ти в ній не помилився, і вона
В тобі не помилилась — ви навзаєм
Довірою і вірністю багаті,
Благословенні! Будь-яку країну
Собою Леонат прикрасить може,
А вас, його дорогоцінний скарбе,
Дружино найдостойніша, благаю:
Простіть, що я випробі піддавав
Взаємин ваших глибину і силу!
Це знатиме ваш Постум-чарівник,
Людських сердець до себе привертальник.
Імогена Ви каєтесь?
Якімо Він гідністю і честю
Між нами вирізняється, немов
Небесний гість. О славна королівно!
Не гнівайтеся, що я так зухвало
Честь вашу й гідність спитував. Вони
Сяйнули ще яскравіше, а вибір
Доствйної дружини знов підтвердивсь!
Хоч довела до крайнощів мене
Любов до Постума, Зате ви, пані.
Із ласки Неба бездоганні. Ще раз
Вимолюю прощення.
Імогена Я прощаю ,
И замовлю добре слово при дворі
За вас,
Якімо Уклінно дякую! До речі:
Хотів про послугу одну просить,
Хоч незначну, але для нас важливу,
Бо й Постум, і його достойні друзі
В ній зацікавлені"
Імогена У чому річ?
Якімо Дванадцять гідних римлян з вашим мужем
(Він — мов перо опорне в тім крилі)
Зібрались імператору дарунки
Купить у Франції та й доручили
Усе мені. Придбавши срібний посуд
І прекоштовні золоті оздоби,
За речі ці я часом потерпаю.
То чи не будете ласкаві, пані,
їх під свою опіку взять?
Імогена Охоче!
Опікою їм честь моя, тим більше,
Що там мойого мужа пай. Візьму
До себе в спальню їх.
Якімо Вони у скрині,
Що доглядають слуги. Хай вона
Постоїть ніч у вас, бо завтра вранці
Ми їдемо.
Імогена Ні, будьте нашим гостем!
Якімо Пообіцявши повернутись вчасно,
Вже й так із Галлії я переплив
Протоку й завернув сюди, щоб вас
Відвідати.
Імогена За ці труди спасибі,
Але ж не їдьте завтра!
Якімо Пані, мушу!
Як ви ласкаві будете писати
Своєму мужеві, пишіть сьогодні;
Ми гаємось, а в Римі нас чекають.
Імогена Я неодмінно напишу. Скажіть,
Нехай внесуть ту скриню. Все, як є,
Прибережемо, том< ласкаво просим.
Виходять.